Якщо Теркин - герой, те Чонкин, безсумнівно, антигерой у звичному розумінні. Його зовнішні дані - уже пряме тому підтвердження: «Боєць останнього року служби Іван Чонкин був маленького росту, кривоногий, так ще й із червоними вухами».(15) Сам автор припускає обурені репліки обурених читачів, зображуючи таку «недоладну фігуру», «героя в лапках». Ця «никудишность» Чонкина, звичайно ж, казкова. Чонкин - Іван-дурень, відгороджений від життя до пори, до часу. Ця » зачуханность», нерозторопність - гадана. Він непристосований до штучного миру насильства й неправди, не знає його умов гри. Він - «природний» людина в неприродних обставинах».(16) Але от він попадає в природні обставини - у Життя на Землі - і виявляє свою значущість. Чонкин - той казковий богатир, що під час бою прикладається до землі, черпаючи від її силу. На городі він працює легко й швидко, у будинку «воду наносить, дрова наколе й щи варить».(17) Тварини його люблять, у роботі з людьми він - єдиним і незамінний, навіть хрестом вишиває. От майстер на всі руки! Настала черга подвигу - він і його готовий зробити, причому запросто, навіть і не усвідомлюючи всієї грандіозності свого вчинку. Що називається, «одним махом сімох побивахом» - він поборовся із цілим полком!

До речі, опис подвигу Чонкина іронічно подвоює опис подвигу Теркина. Теркин робить героїчний учинок, збивши ворожий літак. Чонкин захищає свій літак від ворожого полчища, що, насправді, є не ким іншим, як підрозділом Робочо-селянської Червоної армії (РККА).

Відносини генерала й солдата (Дринова й Чонкина) у романі-анекдоті пародійним образом переосмислюють аналогічні (тільки вже між генералом-майором і Теркиним) у поемі А.Твардовского. В «Теркине» їхня зустріч - зустріч близьких людей:

Обійнялися вони, чоловіка,

Генерал-майор з бійцем,

Генерал - з улюбленим сином,

А боєць - з рідним батьком (80).

Генерал у поемі -

Твій ЦК і твого Калініна

Суд. Батько. Глава. Закон (76).

Він - Наставник. Виклик до нього - Справа Надзвичайної Важливості, адже:

Він не те щоб чинами,

Бойовими орденами,

Він роками старше всіх (75).

Повага й пошана такій людині забезпечені по справах його, адже коли:

Ти пішки ходив під стіл,

Він тоді вуж був вояком,

Він ходив уже в атаку,

Взвод, а те й роту вів (76).

Генерал в «Чонкине», його заслуги - пародійна карикатура на батька-наставника. Запаморочлива кар'єра Дринова почалася з великого везіння: «Командир батальйону в довірчій бесіді сказав йому, що про Троцкого можна говорити все, що завгодно, але під час громадянської війни головкомом був все-таки він (...). Дринов доповів Кому Треба й зайняв місце комбата (...) (18) Генерала ж одержав він (...) за «видатні досягнення» в області військової науки, а саме: на навчаннях наказав обстрілювати особовий склад своєї частини теперішніми осколковими снарядами, «максимально наближаючи обстановку до бойового». І люди загинули. Єдине військове вміння Дринова - уміння обкопуватися. А керівництво бойовими діями в нього зводиться до сидіння в бліндажі й пересуванню на бронетранспортері. Сцени нагородження в обох книгах теж каламбурно перегукуються. В «Теркине»:

Генерал нагороду видав -

Як би зняв із груди своєї -

И к бійцівській гімнастерці

Прикріпив негайно сам (76).

В «Чонкине» пародійне зниження високої ситуації нагороди йде на всіх рівнях: і в описі поводження героїв, і в їхньому мовленні. Дринов корить своїх підлеглих: «Раздолбаи, трах-тарарах... Цілим полком не могли впоратися з одним говенним солдатом. А ти, Чонкин, я тобі прямо скажу, - герой, хоча на вид звичайний лопух. Від імені командування, так твою матір, повідомляю тобі подяка й нагороджую орденом

Генерал сунув руку під плащ-намет, зняв із себе орден і прикрутив до гімнастерки Чонкина».(19)

Але отут ситуація перевертається остаточно, воістину казково. Чонкин попадає, що називається, «з вогню так у полум'я».

З'ясовується, що він - зрадник Батьківщини. Тоді Дринов, «пам'ятаючи про роль командира як вихователя», повідомляє: «Мій наказ про нагородження рядового Чонкина відміняється. Рядовий Чонкин виявився зрадником Батьківщини. Героєм він причинявся, щоб утертися в довіру (...). Взяти арештованого!»(20)

Певну вагомість, значущість центральним персонажам А.Твардовского й В.Войновича надає те, що вони оточені ореолом поголоски й легенди. Слухи про Теркине, про його життя й смерть «збільшують» позитивність героя, як би виводять його в безсмертя:

- Може, що худе вийшло?

- Може, з Теркиним лихо?

- Не могло того трапитися

- Несхоже.

- Брехня

- Дурниця...

- Як же, якщо очевидця

Підвозив один шофер

У тім бої лежали поруч,

Теркин нібито підвівся,

У ту ж мить його снарядом

Бронебійним-Наповал.

- Ні, снаряд ударив мимо.

А чули так, що міна...

- Куля-Дурка...

- А в нас

Говорили, що фугас

- Куля, бомба або міна -

Однаково, не в тім питання

А слова перед кончиною

Він які вимовив?

- Говорив щодо перемоги

Мол, уперед. Приблизно так... (122).

Слухи про діяння Чонкина «збільшують» у ньому антигероя, народного відщепенця: «По районі поповзли чорні слухи. Говорили, що в окрузі орудує банда Чонкина. Вона численна й добре збройна. Із приводу особистості самого Чонкина толки були самі суперечливі. Одні говорили, що Чонкин - це кримінальник, що біг з в'язниці разом зі своїми товаришами. Інші сперечалися, що Чонкин - білий генерал, що останнім часом жив у Китаї, а тепер от напав на Радянський Союз, збирає він незліченне військо, і до нього отовсюду стікаються люди, скривджені радянською владою

Треті (...) затверджували, що під прізвищем Чонкин ховається сам Сталін, що біг від німців».(21)

Героїв певним чином зближає ще й те, що обоє - «вічні» герої. Теркин нескінченний. Автор затверджує: «Не підданий Теркин смерті», «Теркин живий!»:

Живий-Здоровий. Бодрей, чим колись.

Помирати? Навпаки.

Я в такій тепер надії:

Він мене переживе (123).

Чонкин теж вічний, йому теж немає кінця. Ми лише знаємо про його пригоди в селі Червоне й у військовій частині, але він, перебуваючи на грані життя й смерті, все-таки вийшов живим зі страшних катівень НКВД і йде вперед. А.Твардовский множить свого героя. Теркин - у всіх, Теркин - це народ. Але й Чонкин теж народ. Замшілий, чудакуватий, відсталий, але й могутній, рясний. Ціле село має його ім'я: Чонкино. Голова сільради говорить: «У нас цих Чонкиних, як собак (...), всі суцільно Чонкини. Між іншим, і я сам теж Чонкин. (...) У нас і Іванов повно». Приїжджий працівник органів намагається засумніватися в такому достатку Чонкиних: «Але я думаю (...), що Іванов Васильевичей не так вуж багато.

- Так я б не сказав, що й мало, - відповідав предсельсовета, усе більше бентежачись. - Я от саме і є Іван, і, вибачаюся, Васильович».(22) Не перевелися ще Чонкини на Русі! Чонкин - збірний образ маси, але не великої спільності за назвою «радянський народ», а маси своєрідною, створеною сатиричною уявою В.Войновича. Образ який, мабуть, дуже близький ще одному російському письменникові - В.М.Шукшину. Це він, Шукшин, розглянув і виявив «чудацкую» життя, «чудиков», які (перефразовуючи Л.Аннинского), невлад тикаються до людей зі своїм добром і губляться, коли їх ненавидять.(23) Ці ж «чудиков», але вже сатиричним пером зобразив у своєму романі-анекдоті В.Войнович.

Героїв А.Твардовского й В.Войновича зближає й те, що обоє - ярчайшие народні представники, у яких сполучається індивідуальне й загальне. «Загальності Теркина сприяла та народна атмосфера, який він оточений: народне мовлення, пісні, жарти-примовки, загальна народна справа, майже братнє розташування солдат друг до друга. Герой тут не треба всіма, а в усіх. Проте, Теркин індивідуальний і через відмінності: Твардовский крім нього зображує діда й бабу, старшину, генерала, рудого Теркина, танкістів, дружин, матерів, ворогів, внетекстових героїв, себе самого».(24)

Сміх В.Войновича теж звучить «на миру»; навколо героя - особливий сатиричний мир, своєрідна карикатурна маса. Вона й створює, і проживає ситуації, які як би підливають масла у вогонь заразливого сміху. Це й невдачлива самогонниця баба Дуня, що скупила перед війною всі прод- і промтовари в колгоспі, і алкоголік - голова Голубєв, що мріє про райські блага тюремного життя, і селекціонер-мічурінець Кузьма Гладишев, що обґрунтував наукову теорію круговороту дерьма вприроде.

Проаналізувавши ряд моментів у портретах, іменах, долях, характерах Василя Теркина й Івана Чонкина, можна сказати, що герої ці похожи-непохожи. Іван Чонкин - не пародія на Василя Теркина, він лише «переспівує», натякає на свого попередника. У Чонкине пародически використані окремі риси Василя Теркина.