Ліричний герой у більшій частині вірша - лише спостерігач. Тільки наприкінці другої строфи він стає активніше, треба черги риторичних питань. Тут з'являється й містичний підтекст добутку: за «тихими стогонами» дерев поет розрізняє «парфумів ночі», їх «спрагу віри, спрагу бога». Ліричний герой почуває в ледве тріпотливих обрисах лісу щось таємничому, неземному, недоступне розумінню людини

Ліричний сюжет вірша - тиша, спокій, дрімота, що переміняється рухом («це мчаться парфуми ночі») і відтінком тривоги, суму («чиєсь скорботне моленье», «що їх мучить, що тривожить?»), що наростає з кожною миттю («всі сильней звучить їх пенье, всі слишнее в ньому томленье»). Потім знову наступає спокійна дрімота «без борошна, без страданья».

Природні стихії - вітер, заметіль, ліс - оживлені уособленням. У вірші все рухається, почуває, живе: «живі изваянья», ліс «спокійно дрімає», «роптанью вітру внемлет», «виконаний таємних мрій»; «стогін заметілі», «шепотять сосни, шепотять ялини» і так далі.

Образи Бальмонта розпливчасті, позбавлені чітких обрисів, повітряні: «ледве тріпотять очертанья», «роптанья вітру», «світлий дощ струменіє», «іскри місячного сиянья».

«Фантазія» пронизана райдужною грою світла. Все потопає в «іскрах місячного сиянья», «світлому дощі»; навіть сни - ясні й світлі

«Фантазії», як і багатьом добуткам Бальмонта, властив музикальність. Потік звуків створює враження ніжного дзюркоту, хлюпання. Часто повторюються шиплячі ш-щ-ч, що свистять із-з, приголосні р-м-н. Музикальність досягається й повторенням деяких слів: місяць, сиянье, пенье, тріпотять, віщих, дрімають, внемлют, стогін. Рими використовуються навіть усередині рядка: изваянья - сиянья, дрімає - внемлет, заметілі - їли, згадуючи - проклинаючи. Бальмонт часто прибігає до анафор: шепотять - шепотять, чиїсь - чиєсь, точно - точно, це - це, що - що, усе - всі, спрага - спрага, мчаться - мчаться

Щоб підкреслити таємничість, співучу сонливість, романтичність, а іноді й тривожність, Бальмонт використовує виразні засоби мови.

Вірш починається з оксюморона «живі изваянья», відразу набудовуючи читача на потрібне сприйняття. Вірш насичений епітетами (дрімає - спокійно, солодко, чрез - таємних, стогін - тихий, галузі - стрункі, моленье - скорботне, стовбури - віщі й казкові, сни - ясними й світлі) і порівняльними зворотами («як живі изваянья», «точно іскриться зірка», «точно світлий дощ струменіє», «як хробак»). Дуже часто Бальмонт використовує уособлення, а в другій строфі - риторичні питання.

Загальне враження - його безпосередність у сприйнятті навколишнього світу, уміння лірично виразити ледь уловимі відтінки щиросердечного настроя. Читаючи «Фантазію», одержуєш задоволення від музикальності вірша, глибокої художньої виразності, що малює в уяві чудесні, незвичайні картини