Відомий літературний критик Бєлінський охарактеризував поезію Михайла Юрійовича Лермонтова наступними словами - «скрізь питання, які мрачат душу, леденять серце». Нелегка доля поета, події в житті країни, що відбувалися при житті Лермонтова, наклали глибокий відбиток на його творчість. Лермонтов ставився до віршів, як до кого зброї (відразу ж пригадуються слова Сергія Єсеніна - «Той сіл у гармати, цей - у пера...»). Разочаровиваясь в укладі життя російського народу, поет викривав пороки держави, несправедливість стосовно простих людей. Чимало уваги Лермонтов приділив темі призначення поета й самої поезії

Ще будучи починаючим поетом Михайло Юрійович поставив для своєї творчості певні завдання. Він уважав, що його поезія повинна привчати людей до любові до батьківщини, до оточуючих людей, до вільного життя. На думку Лермонтова, поет - це в якімсь ступені пророк, він повинен бути незалежним і сміливим

В 1841-ом року Михайло Юрійович Лермонтов пише свій знаменитий вірш «Пророк». У рядках цього добутку він затверджує, що поет є пророк, що повинен за допомогою своєї творчості «дієсловом палити серця людей». Багато літературних критиків відзначили, що цей вірш Лермонтова - це продовження «Пророка» Пушкіна

Багато рядків вірша Лермонтова «Пророк» звучать досить похмуро. І це теж неспроста - поет писав його в останні роки свого життя. Складається враження, що він передчував свою швидку загибель. Він аналізував власну долю з висоту прожитих літ

Вірш «Пророк» Лермонтов написав чотиристопним ямбом, чергуючи в ньому жіночі й чоловічі рими. Це добуток - якась лірична сповідь поета, композиція якої розділена на три частини. У першій розповідається про долю й діяльність поета. У другій частині добутку поет попадає в пустелю. І в самому фіналі вірша «Пророк» звучить гнів

Вірш Михайла Юрійовича Лермонтова «Пророк» - мій самий улюблений добуток цього поета