Відомий літературний критик Бєлінський охарактеризував поезію Михайла Юрійовича Лермонтова наступними словами - «скрізь питання, які мрачат душу, леденять серце». Нелегка частка поета, події в житті країни, що відбувалися при житті Лермонтова, наклали глибокий відбиток на його творчість. Лермонтов ставився до віршів, як до кого зброї (відразу ж пригадуються слова Сергія Єсеніна - «Тої сіл у гармати, цей - у пера...»). Разочаровиваясь в укладі життя російського народу, співає викривав пороки держави, несправедливість стосовно простих людей. Чимало уваги Лермонтов приділив темі призначення поета й самої поезії.

Ще будучи починаючим поетом Михайло Юрійович поставивши для своєї творчості певні завдання. Він уважав, що його поезія винна привчати людей до любові до батьківщини, до оточуючих людей, до вільного життя. На думку Лермонтова, співає - це в якімсь ступені пророк, він винний бути незалежним і сміливим.

В 1841-ом долі Михайло Юрійович Лермонтов пише свій знаменитий вірш «Пророк». У рядках цього добутку він затверджує, що співає є пророк, що винний за допомогою своєї творчості «дієсловом палити серця людей». Багато літературних критиків відзначили, що цей вірш Лермонтова - це продовження «Пророка» Пушкіна.

Багато рядків вірша Лермонтова «Пророк» звучати досить похмуро. І це теж неспроста - співає писав його в останні роки свого життя. Складається враження, що він передчував свою швидку зазагибель. Він аналізував власну частку з висоту прожитого років.

Вірш «Пророк» Лермонтов написавши чотиристопним ямбом, чергуючи в ньому жіночі й чоловічі рими. Це добуток - якась лірична сповідь поета, композиція якої розділена на три частини. У першій розповідається про частку й діяльність поета. У другій частині добутку співає попадає в пустелю. І в самому фіналі вірша «Пророк» звучить гнів.

Вірш Михайла Юрійовича Лермонтова «Пророк» - мій самий улюблений добуток цього поета.