Михайло Юрійович Лермонтов дуже любив і цінував творчість Олександра Сергійовича Пушкіна. Многому співає навчився саме в нього. Тому смерть Пушкіна була сприйнята Лермонтовим дуже болісно. Він щиро шкодував про його зазагибель, страждав і засмучувався. Примітним є тої факт, що в 1837-ом долі, практично відразу ж після загибелі поета, Лермонтов написавши сувору правду про цьому трагичном події. І він був першим, у кого найшлася сміливість сказати цю правду. І навіть багато друзів Пушкіна побоялися це зробити. Алі тім і великий Лермонтов - він був справжнім поетом, сміливим і чесним.

Вірш Лермонтова «Смерть поета» розділяється на дві частини. Смороду відрізняються по змісту й жанрі. Першу частину можна віднести до елегії, другові інакше як сатирові не назвеш. І співає обвинуватив у загибелі Пушкіна не тільки Дантеса, він бачив у цьому також провину суспільства. Він був самотнім у цьому чужому для поета світі, саме тому й загинув Пушкіна - так уважав Лермонтов

Олександр Сергійович Пушкін би теж сміливим і чесним поетом. І в цьому теж причина його загибелі, на думку Лермонтова. «Повстав він проти думок світла...» - писав співає. І світське суспільство не приймало його прогресивних поглядів. У цьому й схожий Пушкін з одним з героїв свого геніального добутку «Євгеній Онєгін» - Ленским.

Головним завданням, що ставив перед собою Лермонтов, коли писав вірш «Смерть поета», показати провину суспільства, що при житті Пушкіна відкидало його.

Я дуже люблю вірш Лермонтова «Смерть поета» за його сміливість і щирість. Саме Михайло Юрійович указавши на вбивць поета, і це дійсно було сміливим учинком.