В 1825-ом долі, перебуваючи в посиланні у своєму маєтку в селі Михайловское, великий російський письменник і співає Олександр Сергійович Пушкін написавши чимало прекрасних добутків. Одним з їх ставши вірш про збіглу любов - «Спалений аркуш». Взагалі, співає писав про любов досить оригінально. І цей добуток не стало виключенням. У вірші Пушкіна «Спалений аркуш» говоритися зовсім не про листок паперу, що згорів у вогні, а про любов, що також згоріла в полум'ї життя.

У шкірному рядку цього добутку відчувається біль і гіркота, які випробовує ліричний герой добутку. І навіть, коли читаєш рядка - «...прощай: вона весела...» розумієш, що співає распрощался не з аркушем, а з тім світлим почуттям, що колися тепліло в його серці й душі. На жаль, любов пішла, і ліричний герой Пушкіна у вірші «Спалений аркуш» прощається з нею назавжди.

При цьому він дуже страждає. Гіркоту, тугу й сум ліричного героя, співає показував за допомогою знак оклику, умовчань. Його настрій Пушкін намагався передати за допомогою епітетів «бідна відрада», «сумовита частка», «сумні грудей». І навіть попіл він називає «милим» - адже крім попелу про любов ніщо вже не нагадує. І ліричний герой вірша Пушкіна «Спалений аркуш» розуміє, що нічого світлого не буде в його «сумовитій долі».

Мені дуже подобається лірика Пушкіна. Алі його добуток «Спалений аркуш» просто вразило міні своєю щирістю й гіркотою.