Федір Іванович Тютчев як художник зложився на рубежі 20—30-х років XIX сторіччя. Уже перші його вірші, написані в цю пору,— «Безсоння», «Літній вечір», «Весняні води».

«Осінній вечір» — були визнані справжніми шедеврами російської поезії. Лірика Тютчева пронизана гострим почуттям трагізму, напруженою й жагучою думкою, відзначена глибиною філософських роздумів. Художній образ природи конкретно зримо, відзначений печаткою романтичного почуття. Ф. И. Тютчев ще в пору молодості, в 1836 році, написав вірш «Зима недарма злиться...». Боротьба зимової холоднечі й весни представленаі як дії казкових істот: злої відьми-зими й молодий рум'яної Весни. Поет відтворив картину природи в дусі народних уособлень. Радісні ритми відповідають світлому ладу народних веснянок. Завдяки великій кількості емоційно пофарбованих дієслів вірш надзвичайно динамічно:

  • Зима ще клопоче
  • И на Весну гарчить,
  • Та їй в очі регоче
  • И пущі лише шумить...

Общепризнанна чуйність Ф. И. Тютчева до російської мови, здатність глибоко й точно передати у своїх Віршах найтонші відтінки думок і почуттів