«Гідна людина - це не той, у якого немає недоліків, а той, у якого є достоїнства». Я не пам'ятаю, кому належить ця фраза, і тому не привожу її як епіграф, але вона дуже точна й без її не обійтися. Люди можуть викликати симпатію своєю ерудицією, сміливістю, темпераментом - так чи мало достоїнств у людини. Але головне його достоїнство, на мій погляд, це цілеспрямованість, готовність іти до кінця по обраній дорозі, щиросердечне відношення до людей. Цілеспрямованість є як би стрижнем, без якого характеру, у загальному - те, немає: людина або метається зі сторони убік, відшукуючи себе, або просто плететься по життю, не дуже роздумуючи над таким, здавалося б, природним запитанння: «А кому, відверто говорячи, я потрібний?» Зрозуміло, ціль повинна бути моральної

Другою необхідною якістю людини є щиросердність, здатність уважно й зацікавлена ставитися до чужих доль, справам, уміння бути приємним для людей, допомагати їм у міру сил

Андрій Знахідка органічно сполучить у собі ці якості. Ідучи в ногу з Павлом по шляху боротьби, Андрій доповнює те, що не дістає другові. Якщо Павло буває порию різань у своїй категоричності й може скривдити найдорожчої людини - мати, то Андрій незвичайно делікатний, чуйний. Він хоче навчити грамоті Ниловну, однак, помітивши, що жінка соромиться своєї темряви, більше не нагадує їй про це. Він може розвіяти важку злість Весовщикова на увесь світ і зробити із хлопця свідомого бійця революції. Він своєю посмішкою, сміхом піднімає настрій у самі гіркі хвилини, і недарма його так любить мати Павла. Людина дуже розумний, глибокий, вона вміє розповідати про складні й важкі речі неписьменної Ниловне так, що їй стає просто й зрозуміло. Він смів: на першотравневій демонстрації він іде поруч із Павлом і готовий закрити друга своїм тілом від куль

Андрій бореться за звільнення робітників; ціль його життя - боротьба, і він не відступає від цієї мети ні на крок. Він готовий пожертвувати своїм особистим щастям, відмовитися від коханої дівчини, від найдорожчого, що тільки може бути. Так, йому це далося нелегко, але і я не можу уявити собі людини, якому це далося б легко.

Андрій Знахідка - один із кращих літературних героїв, хто залишається в пам'яті надовго. Проста, добродушна, м'яка, ця людина готова пожертвувати життям заради своїх переконань. Його не можуть зломити ні в'язниці, ні посилання, і навіть смерть. Він не може, не подобається

Але, думаючи про Андрія і його революційну боротьбу, не можна відскіпатися від думки, від питання: чому потім, в 1917 році й після, ці люди, які боролися за щастя народу, принесли йому стільки горя, чому вони стали такими жорстокими? Мені здається, якщо уявити собі подальшу долю героїв роману «Мати», якщо вони не загинули де - нибудь у посиланні, в'язниці або на фронтах світової війни, якщо не розчарувалися в революції, то мені бачиться наступне: шляхи Андрія й Павла розійшлися б. Павло, з його твердим характером і фанатизмом, устав би разом з такими, як матрос Жухрай з роману Островського, щоб трощити й змітати все на своєму шляху, не зупиняючись ні перед стратами, ні перед насильством або терором. Багато хто із цих людей, напевно, міркували так само, як генерали з роману В. Гроссмана «Життя й доля»: «Людей у нас багато, а техніки мало. Людини зробити всякий дурень зможе, це не танк, не літак. Якщо ти людей жалуєш, не лізь на командну посаду!»

И вони, дійсно, не жалували людей. Мені здається, що Андрій Знахідка в 17 - 18 роках виявився б у ряді тих революціонерів, які засудили більшовиків за їхню квапливість, небажання зважати на думку народу й інших партій, за терор і насильство. А якби він пережив 1918 рік, те, напевно, виявився б у рядах Білої Гвардії. Скільки їх, що були членів РСДРП, партії есерів, було там!

А може бути, він пішов би з партії вже після революції 1905 року, як десятки тисяч інших? Хто знає? Адже любов до людей і революційне насильство погано сумісні

Сьогодні теж відбувається революція. Майже безкровна, щоправда, хоча й сьогодні є жертви, але важка. І ми бачимо, що разом з теперішніми борцями за демократію з'являються всякі авантюристи, начебто Жириновського, а те й просто погромники. Напевно, так було й на початку століття: разом з теперішніми революціонерами було багато всякої потолочі. Ах, якби революцію робили тільки такі, як Андрій Знахідка!