Така позиція видається цілком закономірною. Але вона, і з погляду, все-таки неправомірна. Я намагався показати, що чарівна казка вся будується за однією системі, за однією композиційною схемою, незалежно від сюжету. Раніше, ніж запитувати про походження окремих сюжетів, кажи про походження всієї системи загалом. Цьому питання присвячена книга «Історичне коріння чарівної казки». Я викладати зміст цієї книжки, а зупинюся лише з деяких найістотніших моментах.

Приклад мотиву змееборства видно, що той, але це бачиться нам чистої фантастикою, перегукується з дійсності. Щоправда, це побутова дійсність, відображено, наприклад, в реалістичних романах, це дійсність й далекого минулого, змішана з фантазією, яка, своєю чергою, теж пояснюється за якихось реалії. Хибні уявлення не народжуються самі собою, незалежно від реальності. Вони можуть бути пояснити тієї дійсністю, що їх породила, хоча зробити це завжди легко. Якщо ми обведемо поглядом композиційну систему великих, складних казок, у яких усе закінчується царювання та в шлюб героя і який містять все елементи казки, можна встановити, що передумовою цих казок служить наявність якихось двох світів.

Це не окремий мотив чи сюжет, а композиційна основа. Казка починається з земного життя людей: «У певному царстві, у певній державі», і деякі розповідачі билин додають: «приміром у тому, у якому живемо».

Щоправда, це поповнення робиться у жарт, має іронічний тон, і це іронічний тон цілком обгрунтований. «Певний царство», від якого починається казка, не на нашу землю. І хоча у ньому живуть реалістичні старі і бабусі, селяни, що йдуть працювати, сіють і косять, солдати на годиннику, але водночас у тому царстві живуть цілком фантастичні царі і цариці, у дитсадках ростуть золоті яблука, туди літає жар-птиця. Отже, це все-таки зовсім на той світ, у якому живе казкар.

Але хіба що не пішли цього світу протиставлено інший. Цей інший світ перебуває поза очі. Тридев'ять — звичайне казкове потроєння. Інший світ дуже далека. Він іменується ще тридесятым царством.

Воно не потроюється, воно єдине. І тепер, якщо вихідне царство, від якого починається казка, мало схоже ту землю, у якій живемо, то тридесяте царство достеменно відповідає уявленням, які людина колись створював собі про потойбіччя, про мир, куди людина потрапляє по смерті. Ставлення до двох світах є рішуче переважають у всіх релігіях, починаючи давніх і закінчуючи християнством. Воно становитиме з запорук релігійного мислення та релігійних уявлень, і зникає тільки з розвитком науки, наукового атеїзму.

Ці уявлення змінюються із перебігом минуле й з недостатнім розвитком форм мислення залежно від производственно-культурного і міністерства соціального рівня. Але з появою нових уявлень старі не відразу зникають. Більшість народів на ранніх щаблях їх розвитку є різноманітні і суперечливі уявлення, давні й нові.

Таку картину маємо навіть у епоху розвитку рабовласницького держави Стародавню Грецію. Таку ж різноманітна й суперечливу картину зіпсований і казка. Найдавніша відома нам форма релігії — тотемізм.

Тотемізмом ми називаємо таку релігію, при конторою людина обожнює тварина, вважали його істотою досконалішим, що вона сам. Ця релігія й у стадії мисливського господарства і ранніх форм родового ладу. Відповідно до цих уявленням, людина веде своє походження від тварини. Кожен рід має тварина, від якої поводиться своє керівництво і який вважає священним. Таке тварина називається тотемом, а відповідна релігія — тотемізмом (Фрезер).

Тотемна тварина, зазвичай, не вживається для харчування. Тотем вважається покровителем роду. Після смерті людина потрапляє у світ, де панують тварини.

Це збережено і казкою. Казка, звісно, могла змінити «номенклатуру» тварин. Вона досить багата: це царство левів, ведмедів, змій, орлів, соколів, воронів, мишей, курей — всі ці приклади взяті з Афанасьєва.