Л.Н. Толстой відомий не тільки як геніальний письменник, але і як дивно глибокий і тонкий психолог. Роман Л.Н. Толстого «Війна й мир» відкрив миру галерею безсмертних образів. Завдяки тонкій майстерності письменника-психолога, ми може проникати в складний внутрішній мир героїв, пізнаючи діалектикові людської душі

Основними засобами психологічного зображення в романі «Війна й мир» є внутрішні монологи й психологічні портрети

Образ Пьера Безухова є одним з найважливіших у романі. Автор знайомить нас зі своїм героєм уже з перших сторінок добутку, у салоні Ганни Павлівни Шерер. Сучасники відзначали помітну подібність межу персонажем і автором. Дійсно, Пьер Безухов виражає багато заповітних думок письменника. Але ототожнювати їх у всім не треба.

Образ Пьера Безухова, як і образи Наташи Ростовой і Андрія Болконского, даний у динаміку, тобто в постійному розвитку. Лев Толстої наголошує на щирості, дитячої довірливості, доброті й чистоті помислів свого героя. Пьер охоче й навіть радісно підкоряється чужій волі, наївно вірячи в прихильність навколишніх. Він стає жертвою корисливого князя Василя й легким видобутком для лукавих масонів, також небайдужих до його стану. Товстої зауважує: покора «навіть не представлялося йому чеснотою, а щастям».

Одне з моральних оман молодого Безухова - несвідома потреба наслідувати Наполеона. У перших розділах роману він захоплюється «великою людиною», уважаючи його захисником завоювань французької революції, пізніше радується своїй ролі «благодійника», а в перспективі - і «визволителя» селян, в 1812 році хоче позбавити людей від Наполеона, «Антихриста». Прагнення піднятися над людьми, навіть продиктоване шляхетними цілями, незмінно приводить його в духовний тупик. На думку Толстого, і сліпа покора чужій волі, і хвороблива зарозумілість дорівнює неспроможні: в основі того й іншого - аморальний погляд на життя, що визнає за одними людьми право веліти, а за іншими - обов'язок підкорятися

Юний Пьер - представник інтелектуальної дворянської еліти Росії, із презирством ставилося до «близького» і «зрозумілому». Товстої підкреслює «оптичний самообман» героя, відчуженого від повсякденного життя: у повсякденному він не здатний розглянути велик і нескінченне, бачить тільки «одне обмежене, дрібне, життєве, безглузде».

Духовне прозріння Пьера - це збагнення цінності звичайної, «негероїчної» життя. Випробувавши полон, приниження, побачивши виворіт людських відносин і високу духовність у звичайному російському мужику Платонові Каратаеве, він зрозумів, що щастя - у самій людині, в «задоволенні потреб». «... Він вивчився бачити велике, вічн і нескінченне у всім і тому... кинув трубу, у яку дивився дотепер через голів людей», - підкреслює Толстой

На кожному етапі свого духовного розвитку Пьер болісно вирішує філософські питання, від яких «не можна відскіпатися». Це найпростіші й самі нерозв'язні питання: «Що погано? Що добре? Що треба любити, що ненавидіти? Для чого жити, і що таке я? Що таке життя, що смерть? Яка сила керує всім?» Напруженість моральних пошуків підсилюється в кризові моменти. Пьер нерідко випробовує «відразу до всього навколишнього», усе в ньому самому й у людях представляється йому «заплутаним, безглуздим і огидним». Але після бурхливих приступів розпачу Пьер знову дивиться на мир очами щасливої людини, що постигли мудру простоту людських відносин

Перебуваючи в полоні, Пьер уперше відчув почуття повного злиття з миром: «і все це моє, і все це в мені, і все це я». Радісне просвітління він продовжує почувати й після звільнення - вся світобудова здається йому розумним і «упорядженим». Товстої відзначає: «планів тепер він не робив ніяких...», «не міг мати мети, тому що він тепер мав віру - не віру в слова, правила й думки, але віру в живого, завжди відчутного Бога».

Поки людина жива, затверджував Толстой, він іде по шляху розчарувань, знаходжень і нових втрат. Це ставиться й до Пьеру Безухова. Періоди оман і розчарувань, що поміняли духовне просвітління, не були моральною деградацією героя, поверненням героя на більше низький рівень моральної самосвідомості. Духовний розвиток Пьера - складна спіраль, кожний новий виток виводить героя на нову духовну висоту

В епілозі роману Толстой не тільки знайомить читача з «новим» Пьером, переконаним у своїй моральній правоті, але й намічає один з можливих шляхів його морального руху, пов'язаного з новою епохою й новими обставинами життя