Чим воно може стати для нас? Ми рідко ставимо собі це запитання. і не тому, що не можемо оцінити Пушкіна, хоча Пушкін є самим утіленням поезії, синонімом високого слова Поет. Просто ми його зовсім не знаємо. Ні як людину, ні як поета… Давайте відкриємо для себе це ім’я. Хоча б тому, що воно вже давно відкрите світу… (Учні записують тему уроку та епіграф.)

II. актуалізація опорних знань

Запитання, на які учні не отримали відповіді, можна використати на наступному уроці.

III. робота над темою уроку

Повідомлення учнів-«біографів» за випереджувальним завданням із доповненням учителя та читанням поетичних творів

Сторінки біографії О. Пушкіна

Народження та дитячі роки. Олександр Сергійович Пушкін народився 6 червня (26 травня за старим стилем) 1799 року в Москві. 27 травня того ж року в метричній книзі церкви Богоявлення в Єв-лахові з’явився такий запис: «У дворі колежського реєстратора івана Васильовича Скворцова у пожильця його майора Сергія льво-вича Пушкіна народився син Олександр, хрещений червня 8 дня, спадкоємець — граф артемій іванович Воронцов, кума — мати зазначеного Сергія Пушкіна, удова Ольга Василівна Пушкіна».

Батько його, Сергій львович (1771–1848), походив з поміщицької, колись багатої родини. Від маєтків предків (у Ніжегородській губернії) йому лишилось небагато; але і те він витрачав, зовсім не цікавлячись господарством. Служив він у Московському комісаріаті, але службою не клопотався.

У будинку Пушкіна цікавилися літературою, а сам Сергій льво-вич був прихильником французьких класиків і писав французькі й російські вірші, які, утім, були відомі тільки знайомим і родичам. Мати Пушкіна, Надія Осипівна, уроджена Ганнібал, походила від Ганнібала, петровського «арапа», якого згодом Пушкін зобразив в романі «арап Петра Великого». Вона була визнана першою красунею Петербурга, «з прекрасною зовнішністю креолки», тому повинна була підтримувати свою «репутацію», що вимагало її постійної присутності при дворі й участі в усіх світських вечірках столиці.

Виховання Пушкіна було безладним. Французи-гувернери, які мінялися, випадкові вчителі не могли мати глибокого впливу на хлопця. Дитинство Пушкін провів у Москві, виїжджаючи на літо в повіт Захарово, у підмосковний маєток бабусі.

Окрім Олександра у Пушкіних були старша дочка Ольга і молодший син лев, щоправда, батьки не приділяли дітям багато уваги, крім того, Олександр не був улюбленою дитиною. його брат лев писав згодом про дитячі роки Олександра: «До одиннадцатилетнего возраста он воспитывался в родительском доме. Страсть к поэзии появилась в нем с первыми понятиями: на восьмом году возраста, умея уже читать и писать, он сочинял на французском языке маленькие комедии и эпиграммы на своих учи-телей. Вообще, воспитание его мало заключало в себе русского. Он слышал один французский язык. Гувернер был француз, впрочем человек неглупый и образованный; библиотека его отца состояла из одних французских сочинений. ребенок проводил бессонные ночи и тайком в кабинете отца пожирал книги одну за другою».

1810 року виник проект створення привілейованого навчального закладу — ліцею в царському Селі, при палаці Олександра I. Пушкін, маючи впливових знайомих, вирішив віддати туди свого сина Олександра. У червні 1811 року Олександр зі своїм дядьком поїхав до Петербурга і 12 серпня витримав вступний іспит. 19 жовтня було урочисто відкрито ліцей. З цього дня почалося життя ліцеїста Пушкіна.

Царське село. ліцей був закритим навчальним закладом, у ньому було всього 30 учнів. це були діти малозабезпечених дворян, які відзначилися на службі.

Узяття 1812 року французами Москви ставило під загрозу безпеку Петербурга. Через великий потік солдатів, що прямували повз царське Село, у ліцеї запанував ліберальний дух. Почалися плітки про Олександра I і його оточення.

На світогляд Пушкіна в той час впливав П. Чаадаєв, який опинився в гусарському полку в царському Селі і додержувався вельми ліберальних настроїв. Він вів довгі політичні бесіди з Пушкіним і зіграв неабияку роль у формуванні етичних понять Олександра. Згодом Пушкін присвятив Чаадаєву один з перших своїх політичних віршів.

У ліцеї Пушкін займався поезією, особливо французькою, за що й отримав прізвисько «француз». Серед ліцеїстів проводилися літературні змагання, в яких Пушкін перемагав. З російських поетів Пушкіна приваблювали Батюшков і група письменників, які об’єдналися навколо Карамзіна. З цією групою Пушкін був пов’язаний через дядька, який був вхожий до неї.

У будинку Карамзіна, який знаходився в царському Селі, Олександр познайомився з жуковським і Вяземським. Улюбленим письменником Пушкіна був Вольтер, саме йому Пушкін зобов’язаний раннім своїм атеїзмом та схильністю до сатири.

Термін перебування в ліцеї закінчився влітку 1817 року. 9 червня відбулися випускні іспити, на яких Пушкін читав вірш «Безверие». Після закінчення ліцею Пушкін отримав призначення в колегію закордонних справ, яка згодом (1832 року) перетворилася на міністерство закордонних справ.

Олександр Пушкін

Після царського села. Через місяць служби Пушкін уже отримав відпустку до вересня і близько двох місяців провів у Михайлівському, псковському маєтку матері. Потім Пушкін три роки провів у Петербурзі. 1817 року Пушкін друкується в журналах, підбирає вірші для своєї збірки, працює над поемою «ру-слан и людмила», яку він почав писати в останній рік перебування в ліцеї. У березні 1819 року Олександр Сергійович вступає до літературного товариства «Зелена лампа», там поширюються ліберальні ідеї і критика олександрівського режиму. У цей період Пушкін написав політичні вірші «Вольность» (1817), «К Чаадаеву» (1818), «Сказки» (1818), «Деревня» (1819).

Радикальність поглядів Пушкіна створила йому погану репутацію в уряді. Поширювались цикли епіграм, які були спрямовані проти Олександра і, аракчєєва та інших під ім’ям Пушкіна, але далеко не всі вони належать саме йому. Вірші Пушкіна стали знаряддям літературної пропаганди в руках членів таємних гуртків. Вони отримали величезну популярність у списках, особливо серед офіцерства, і створили Пушкіну не меншу славу, ніж його твори, які друкувались у пресі.

За два роки — 1818 і 1819 — Пушкін надрукував усього шість віршів. У ці роки він писав «руслана и людмилу». У петербурзький період Пушкін весело проводив час, відвідував світські салони.

Пиятика, карти й упадання за красунями були звичайними для Пушкіна, не дуже обтяженого службою. Пушкін настільки яскраво бравував своїм положенням опозиційного громадського поета, що царський уряд не міг не помітити цього.

Зібралася гроза: Олександр I вирішив розправитися з Пушкіним і заслати його до Сибіру або в Соловки, з’явилися навіть чутки, що Пушкіна було бито батогами в таємній канцелярії. «Пушкина надобно сослать… Он наводнил россию возмутительными стихами. Вся молодежь наизусть их читает»,— розпорядився монарх.

Завдяки клопотанню Карамзіна вирок було пом’якшено та прийнято рішення вислати Пушкіна в Катеринослав. Канцелярія булла підпорядкована колегії закордонних справ, і таким чином заслання прийняло пристойну форму переадресації по службі. Зупинимось детальніше на цьому періоді життя поета.

Південне заслання. Кавказ. Пушкін і Україна. 11 травня 1820 року Олександр Сергійович прибув у Чернігівську губернію. Вивчення його маршрутів по Україні дає змогу зрозуміти його враження від кріпацької дійсності, які породили великої сили образ:

Украина глухо волновалась, Давно в ней искра разгоралась…

Пушкін добре знав Україну, об’їздив її в семи напрямках, побував у 124 населених пунктах (міста, містечки, села, хутори, оселі на переправах через річки).

Уявімо собі українські міста і села понад сто років тому: Добрян-ка, Борова, Буровка, роїще, Чернігів, Горбова, жуківка, Дрімай-лівка, Ніжин, Почекін, Обичів, ліси і болота Чернігівщини.

«Совершенно изобильных урожаев у нас никогда не бывало с 1803 по 1825 г. Недостаток хлеба ощущался безпрерывно в разных местах»,— свідчить тодішній міністр державного майна.

Після Обичева Олександр Сергійович в’їздить у Полтавську губернію: Прилуки, Махнівка, Пирятин, іванівка, лубни, Сотників-ка, Хорол, Семенівка, жуки, рублівка, Кременчук. Дорога пересікла Полтавщину по центру.

У Кременчуці поет побачив уже справжній повноводний Дніпро (його він уперше переїздив у Білорусі); у Дніпрі вже почала спадати вода. Повінь того року була велика. Тут же, в Кременчуці, він побачив сліди перебування Катерини, яка була тут 1787 року, і лишила багато лихих згадок про себе надовго. Про Катерину тут згадуємо тому, що через два роки Пушкін напише статтю, повну гніву і сарказму.