Мета: дати учням поняття про драматичну поему; розкрити

Етапи зростання Лесі Українки в жанрі віршова­ної драматургії; дослідити фольклорно-міфологічну основу драми-феєрії «Лісова пісня»; розвивати зв’язне мовлення, логічне й образне мислення; ви­ховувати відчуття краси, добра, дбайливого став­лення до природи.

Тип уроку: урок засвоєння нових знань.

Обладнання: текст твору, ілюстрації до «Лісової пісні».

Глибоким протестом проти міщанської заспокоєності,

Самозадоволеності, зажерливості насичена «Лісова пісня»,

Побудована на якнайтонше відтворених поетесою народних

Волинських легендах, найсамобутніший твір Лесі Українки,

Фантастичний і реалістичний водночас,

Ніжний і гнівний, сумний і глузливий.

Читаючи цю драму, згадуєш і «Сон літньої ночі» Шекспіра,

І «Снігуроньку» Островського, й Раутенделяйн Гауптмана,—

Проте Лесина Мавка незрівнянна

Й неповторна своєю національною особливістю,

За своєю загальнолюдською значущістю.

М. Бажан

ХІД УРОКУ

І. АктуалізаціяОпорнихЗнань, Умінь, Навичок

Перевірка домашнього завдання

Заслуховування усних виступів «Мотиви й образи лірики Лесі Українки», «Новаторство й індивідуальна неповторність стилю Лесі Українки».

Іі. МотиваціяНавчальноїДіяльності. ПовідомленняТемиЙМетиУроку

Леся Українка «силою свого генія… створила надзвичайно своє­рідну поему, піднесла її на небувалу в історії світової літератури височінь»(Б. Мельничук). Творчість Лесі Українки — якісно новий


Етап у розвитку української драматургії. За ідейно-художніми якостями, за рівнем мистецької досконалості вона є одним з най­вагоміших здобутків всесвітньої драматургії. Метою уроку є до­слідити драматичну спадщину поетеси, визначити провідні теми творів, опрацювати зміст драми-феєрії «Лісова пісня».

Ііі. СприйняттяТаЗасвоєння учнямиНавчальногоМатеріалу

1. Теорія літератури

Драматична поема — це жанр, що поєднує прикмети драма­тургії і поезії, це віршована п’єса, яка синтезує драматичний та ліричний, а також епічний способи відображення дійсності.

Особливі ознаки драматичної поеми:

• в її основі переважно психологічний конфлікт, конфлікт ідей, поглядів;

• тяжіння до філософської узагальненості, поетичної умовності, символіки, міфологічності;

• ліричність, емоційність, навіяні поетичними прологами, по­святами, ремарками, монологами;

• білий п’ятистопний ямб, який дає змогу розмовляти в емо­ційно піднесеному тоні;

• ідейний зміст твору, завершення тієї або іншої сцени, розгор­тання певної думки часто підсумовуються афоризмом.

2. Виступи учнів

Загальна характеристика драматичної спадщини Лесі Укра­їнки (випереджальне завдання: учні підготували тези статті під­ручника).

• Драматургія Лесі Українки — феноменальне явище в укра­їнській літературі: вона вражає новизною тем, гостротою соціально-психологічних конфліктів, філософськими узагаль­неннями, поетичною красою, високою культурою вірша. При­страсне заперечення всього ворожого, реакційного, закосте­нілого в житті, утвердження гуманістичних ідеалів ведеться в її творах з позицій неоромантизму, який намагався розши­рити права особистості, визволити її від тиску юрби.

• Прекрасно обізнана з історією й культурою народів Європи й Азії, письменниця зверталася до переломних етапів істо­ричного розвитку, відшукувала такі події, які були б спів­звучними українській сучасності.

• Жанр драматичної поеми приваблював письменницю можли­вістю порушувати гострі суспільно-політичні, морально-етичні


Проблеми у формі словесних поєдинків між носіями альтер­нативних поглядів, прихильниками радикальних чи консер­вативних ідей.

• Драматична поема дає ширший простір для виявлення суб’єк­тивного ставленнія автора до зображуваного, а звідси її емо­ційність, задушевність, схвильованість. Монологи персонажів, особливо так звані внутрішні, сприяють виявленню їх психіч­ного стану, загостренню ідейних конфліктів.

• Однією з перших спроб Лесі Українки в цьому жанрі стала лі-рико-драматична поема «Одержима» (1901), написана на основі євангельського мотиву — вчення Ісуса Христа про любов до ближнього, незважаючи на те, чи він друг, чи ворог.

• У драматичних поемах «Вавилонський полон» (1903) і «На руї­нах» (1904) Леся Українка по-новому осмислює події, пов’язані із загибеллю Стародавньої Іудеї, її завоювання Вавилоном. У них головну увагу звернено на проблему взаємин між по­неволеними й переможцями, на духовний розкол серед заво­йованих.

• Доба раннього християнства відбивається в драматичній по­емі «В катакомбах» (1905), Де вже на фактах з життя пере­слідуваних імператорським Римом прихильників нової віри осуджується рабський дух, котрий сковує порив до свободи. У творі звучить ідея боротьби за правду, за свободу.

• Названі вище драматичні поеми характеризуються доміную­чим ліричним, суб’єктивним началом в окресленні дійових осіб, емоційністю ремарок, що сприяють створенню відповід­ного настрою.

• Леся Українка вправно володіє білим віршем, тобто віршем без рим, який забезпечує природність обміну думками між дійовими особами.

Виняткове місце у творчості Лесі Українки, як і в усій укра­їнській літературі початку XX ст., посідає «Лісова пісня». Звер­нувшись до вічного, невичерпного джерела — фольклору рідного краю, вона сягнула верховин драматичного мистецтва, написавши драму-феєрію «Лісова пісня».

3. Історія створення твору (повідомлення учня)

Творила (і шліфувала) вона цю перлину недовго — близько трьох тижнів. У квітні 1911 року, після лікування в Єгипті (Ге-луан, вілла «Континенталь») Леся Українка приїхала до Києва (за станом здоров’я не відвідала рідної Волині), а 2 червня вже була в Кутаїсі, де працював її чоловік К. Квітка. Там 3 липня


Почала писати «Лісову пісню», а 25 липня датується чорновий ав­тограф геніального твору. Ця праця відбувалася в стані великого напруження творчих і фізичних сил поетеси, про що вона розпо­відала в листі до сестри Ольги від 9 листопада 1911 року: «Пи­сала я її дуже недовго, 10–12 днів, і не писати ніяк не могла, бо такий уже був непереможний настрій; але після неї я була хвора і досить довго «приходила до пам’яті»… Далі я заходилась її пе­реписувати, ніяк не сподіваючись, що се забере далеко більше часу, ніж саме писання,— от тільки вчора закінчила сю мороку, і тепер чогось мені шия і плечі болять, наче я мішки носила».

А в листі до матері від 2 січня 1912 року Леся, відповідаючи матері на запитання, що її спонукало написати «Лісову пісню», розкрила джерела цього твору: «А я таки сама «неравнодушна» до сеї речі, бо вона мені дала стільки дорогих хвилин екстазу, як мало яка інша. Мені здається, що я просто згадала наші ліси та затужила за ними. А то ще я й здавна тую мавку «в уме дер­жала», ще аж із того часу, як ти в Жабориці мені щось про ма­вок розказувала, як ми йшли якимсь лісом з маленькими, але дуже рясними деревами. Потім я в Колодяжному в місячну ніч бігала самотою в ліс (ви того ніхто не знали), і там ждала, щоб мені привиділася мавка. І над Нечимним вона мені мріла, як ми там ночували — пам’ятаєш?— у дядька Лева Скулинського… Ви­дно, вже треба було мені її колись написати, а тепер чомусь при­йшов «слушний час»— я й сама не збагну чому. Зчарував мене сей образ на весь вік».

Про цю подорож Лесі ще в дитинстві до Нечимного, під час якої вона вперше «зустрілася» у великому лісі з Мавкою, щоб потім усе життя не розлучатися з нею, цікаві спогади залишила Лесина сестра Ольга Косач-Кривинюк: «…Потім з своєю господи­нею пішли до лісу, туди, куди її свояк дядько Лев вибрався з бид­лом на літо. То було урочище Нечимне з великим лісовим бездо­нним, як говорили тамтешні люди, озером. З одного боку озера був смарагдово-зелений дерновий облудний берег, що йшов хви­лями під ногами і, прориваючись, не давав приступитись до самої води, а з інших боків береги були зарослі очеретом та різними хащами. Кругом озера був старий густий великий листвяний ліс, з одного боку він підходив до поля, а з другого переходив у ста­резний сосновий бір, що простягся на багато верстов.

У дядька Лева в Нечимному була хатина і шопа на сіно з трьома стінами і стріхою, з четвертого боку шопа була відкрита якраз у бік озера. В тій шопі на сіні ми ночували, тоді були саме місячні ночі, і Леся навіть вночі мала перед очима той краєвид з «Лісової


Пісні», який був би найдокладнішою декорацією до неї, коли б я була малярем та намалювала його, як пам’ятаю досі…

У дядька Лева ми пробули три дні і дві ночі, ходили геть скрізь по лісі, в бір, коло озера. Дядько Лев не запалив у хаті, а клав огнище надворі, там і варив страву, там і грівся вночі, но­чуючи надворі біля вогню та раз у раз наглядаючи свого бидла. Ходячи по лісі та коло озера, надто ж сидячи біля вогнища, по­чули ми багато, багато оповідань про той ліс, про озеро, про всяку «силу» лісову, водяну, польову та про її звичаї і відносини між собою і людьми».