Два наступні глави "Повести..." - "Вельможа в місті" і "Вельможа в селі", - представників вищого суспільства, що малюють життя, в "Докторі Живаго" озиваються в оповіданні про перебування героїв у місті й поїздках у село. Наприклад, в оповіданнях про поїздку Веденяпина в Дуплянку й перебуванні його Вмоскве.

А також в оповіданнях про гостей, що збираються на концерт і вечерю в будинку Громеко, на ялинку у Свентицких, на вечірку в будинку Громеко після повернення Юрія Живаго з війни й т.д. Ці гості й Диккенсом, і Пастернаком наділяються тим самим якістю - нікчемністю. Оповідач в "Повісті...", малюючи різницю в положенні класів суспільства, дає прямі моральні оцінки. Подібним образом висловлюється й Чарльз Дарней у розмові зі своїм дядьком. В "Докторі Живаго" такі оцінки звучать із вуст Самдевятова, а також Антипова, що, як і Дарней в Англії, носить інше ім'я

Зустріч у родовому замку маркіза і його племінника Чарльза Дарнея була інверсована в "Докторі Живаго" у декількох паралельних сценах. У кожній з них розмовляють два герої, яких щось зближає й щось розділяє, наприклад Антипов-Стрельников і Юрій Живаго у Варикино. Або Веденяпин і Юрій Живаго в Москві в готелі, що "робила враження жовтого будинку, покинутого адміністрацією, що втекла," (III, 176).

Герої Диккенса дотримуються діаметрально протилежних думок про честь сім'ї. Маркіз, що ненавидить племінника, виражає свою філософію так: "- Батіг - от єдина, незмінна, випробувана філософія Рабська підлесливість і страх тримають цих собак у покорі, вони тремтять перед батогом, і так завжди буде, поки от цей дах, - він підняв очі до стелі, - тримається в нас над головою, і ми не живемо під відкритим небом" (с. 150).

Філософ Веденяпин висловлює "частина своїх заповітних думок" не племінникові, з яким у нього не тільки сімейна близькість, але й творче взаєморозуміння, а раніше, також у Москві, "опецьку" толстовцу Виволочнову: "Я думаю, що, якби дрімаючого в людині звіра можна було зупинити угрозою, однаково, каталажки або загробного воздаяния, висшею емблемою людства був би цирковий приборкувач із хлистом, а не жертвує собою проповідник. Але в тім-раз у раз, що людини сторіччями піднімала над твариною й ніс угору не ціпок, а музика: невідпорність беззбройної істини, привабливість її приклада" (III, 44).

Слова Веденяпина мають на увазі не тільки Христа, протипоставленого Риму, але й Дарнея, протипоставленого його дядькові. Дарней відрікається від "родового гнізда й Франції", і його відмова від спадщини, що йому ще не належить, в "Докторі Живаго" проявляється, як і філософія Веденяпина, у сцені, що передує зустрічі дядька й племінника. Юрій Живаго говорить Ганні Іванівні: "Ви, як Микола Миколайович, уважаєте, що мені не треба було відмовлятися. Зараз я вам усе поясню. Хоча адже й вам все це добре відомо. Отже, по-перше. Є справа про живаговском спадщину для прогодування адвокатів і стягнення судових витрат, але ніякої спадщини в дійсності не існує, одні борги й плутанина, так ще бруд, що при цьому спливає.

Якби що-небудь можна було перетворити в гроші, невже ж я подарував би їхньому суду й ними не скористався? Але в тім-раз у раз, що позов - дута, і чим у всім цьому копатися, краще було відступитися від своїх прав на неіснуюче майно й поступитися його декільком підставним суперникам і заздрим самозванцям" (III, 71). Зрівняємо з аргументами Дарнея: "Та й що отут, по суті, залишилося? Від чи багато чого прийде відмовлятися? Навкруги таке разоренье, така вбогість і запустенье! а от якщо розібратися, як треба, - виявиться, що всі ледь- ледь тримається; борги, заставні, побори, рабська праця, гноблення, голод, убогість і страждання" (с. 152).

Юрій Живаго має з Дарнеем багато загального й у відношенні до праці (позиція - жити своєю працею), до тому, як домогтися в суспільстві відомого положення й придбати репутацію. Якщо Дарней в Англії до своєї поїздки в революційну Францію займається викладанням, то в "Докторі Живаго" викладанням зайняті в Юрятине Антипов-Стрельников до відходу на першу світову війну і Юрій Живаго після повернення із громадянської війни. Дарней, будучи чужим, докторові Манетту й навіть зв'язаним родинними узами з його ворогом, почуває себе своїм у будинку Манетта - Юрій Живаго, будучи чужим лише як член інший, але родинної сім'ї, виховується в будинку Громеко як свій, але сторонність його визначається можливістю шлюбу з Тонею. Якщо Люси дуже прив'язана до батька, що особливо яскраво проявляється в їхній розмові напередодні весілля (с. 225 - 230), то Тоня - до матері, як можна судити по її реакції на смерть Ганни Іванівни.44 Прихильність до батька героїні Диккенса "залишається" в "Докторі Живаго" лише в епізоді, коли учасники похорону розходяться зі цвинтаря: "Олександр Олександрович вів під руку Тоню" (III, 91).