Комедія "Недоук" увібрала в себе весь досвід, накопичений Фонвізіним раніше, і по глибині ідейної проблематики, по сміливості й оригінальності знайдених художніх рішень залишається неперевершеним шедевром російської драматургії XVIII століття. Викривальний пафос змісту "Недоука" харчується двома потужними джерелами, рівною мірою розчиненими в структурі драматичної дії. Такими є сатира й публіцистика

Нищівна й нещадна сатира наповнює всі сцени, що зображують життєвий уклад сімейства Простаковой. У сценах навчання Митрофана, в одкровеннях його дядюшки про свою любов до свиней, у жадібності й самоправності господарки будинку мир Простакових і Скотининих розкривається у всій непривабливості своєї духовної злиденності

Не менш нищівний вирок цьому миру вимовляє й присутня відразу на сцені група позитивних дворян, контрастно протиставлювана у своїх поглядах на життя скотинячому існуванню батьків Митрофана. Діалоги Стародума й Правдина, у яких зачіпаються глибокі, часом державні проблеми,- це жагучі публіцистичні виступи, що містять авторську позицію. Пафос мовлень Стародума й Правдина також виконує викривальну функцію, але тут викриття зливається із твердженням позитивних ідеалів автора

Дві проблеми, що особливо хвилювали Фонвізіна, лежать в основі "Недоука". Це насамперед проблема морального розкладання дворянства. У словах Стародума, з обуренням обличающего дворян, у яких шляхетність, можна сказати, "поховане з їхніми предками", у повідомлювані їм спостереженнях з життя двору Фонвізін не тільки констатує занепад моральних підвалин суспільства - він шукає причини цього занепаду

Заключна репліка Стародума, що завершується "Недоук": "От лихої вдачі гідні плоди!" - у контексті ідейних положень фонвизинского трактату надає всій п'єсі особливе політичне звучання. Необмежена влада поміщиків над своїми селянами при відсутності належного морального приклада з боку вищої влади ставала джерелом сваволі, це вело до забуття дворянством своїх обов'язків і принципів станової честі, тобто до духовного виродження правлячого класу. У світлі загальної морально-політичної концепції Фонвізіна, виразниками якого в п'єсі виступали позитивні персонажі, мир Простакових і Скотининих з'являвся лиховісною реалізацією торжества лихої вдачі

Інша проблема "Недоука" - це проблема виховання. Розумі_ досить широко, виховання у свідомості мислителів XVIII століття розглядався як першочерговий фактор, що визначає моральний вигляд людини. У поданнях Фонвізіна проблема виховання здобувала державне значення, тому що в правильному вихованні коренився єдино надійний, на його думку, джерело порятунку від зла, що загрожує суспільству, - духовної деградації дворянства

Значна частина драматичної дії в "Недоуку" тією чи іншою мірою спроектована на рішення проблеми виховання. Їй підпорядковані як сцени навчання Митрофана, так і гнітюча частина моралей Стародума. Кульмінаційним пунктом у розробці цієї теми, безперечно, є сцена іспиту Митрофана в IV дії комедії. Ця вбивча по силі ув'язненого в ній викривального сарказму сатирична картина служить вироком системі виховання Простакових і Скотиииних. Винесення цього вироку забезпечується не тільки зсередини, за рахунок саморозкриття неуцтва Мнтрофана, але й завдяки демонстрації відразу на сцені прикладів іншого виховання. Це, наприклад, сцени, у яких Стародум розмовляє із Софією й Милоном.

Син свого часу, Фонвізін всім своїм виглядом і напрямком творчих шукань належав до того колу передових російських людей XVIII століття, які склали табір просвітителів. Всі вони були письменниками, і їхня творчість биле пронизана пафосом твердження ідеалів справедливості й гуманізму. Сатира й публіцистика були їхньою зброєю. Мужній протест проти несправедливостей самовластья й гнівні обвинувачення кріпосницьким зловживанням звучали в їхніх добутках. У цьому складалася історична заслуга російської сатири XVIII століття, одним з найбільш яскравих представників якої був Д. И. Фонвізін

В епоху Освіти цінність мистецтва зводилася до його виховно-моральної ролі. Діячі мистецтва цього часу взяли на себе важка праця розбудити в людині прагнення до розвитку й самовдосконалення. Класицизм - один із плинів, у рамках якого вони творили. Метою літератури, по думці классицистов, є вплив на розум людини для виправлення пороків і виховання чесноти. Конфлікт між почуттям і розумом, між життям тільки для себе й боргом перед державою дозволявся завжди на користь останнього. Таким чином, створювався тип людини, що творить добро, - ідеал, до якого повинен був прагнути кожний живучий у цьому світі. Російські діячі Освіти завжди брали активну участь у політичному житті країни

Письменники, говорив Фонвізін, «...мають... борг підняти голосний глас свій проти зловживань і забобонів, що шкодять батьківщині, так що людина з даруванням може у своїй кімнаті, з пером у руках, бути корисним советодателем государеві, а іноді й рятівником співгромадян своїх і батьківщини».

Основна проблема, що Фонвізін піднімає в комедії «Недоук», - проблема виховання освічених передових людей. Дворянин, майбутній громадянин країни, що повинен творити справи на благоотечества, з народження виховується в атмосфері аморальності, самовдоволення й байдужості до суспільних інтересів. Подібне виховання відразу відбирало в нього мета й сенс життя. І вчителі отут не зможуть допомогти (учитель - лише данина моді з боку пані Простаковой) у Митрофана й не виникало інших бажань, крім як поїсти, поганяти голубів так женитися

Т же саме відбувається в придворному житті. Придворне життя - велика скотарня, де кожний хоче схопити шматок получше й повалятися в золотого бруду. «Отут себе люблячи чудово; про себе одному пекуся; про одну теперішню годину суетяся», дворяни забули, що таке борг і корисні добрі справи. Вони «...не залишають двору... двір їм корисний», «...чини нерідко випрошуються». Вони забули, що таке душу, честь, доброзвичайність. Але автор не залишає надії на те, що щось може змінитися. Правдин бере під опіку господарство Простаковой, забороняє їй панувати у своєму маєтку. «Марне кликати лікаря до хворим неисцельно. Отут лікар не пособит, хіба сам заразиться» - такий висновок робить Стародум про життя при дворі. За всім цим проглядаються радикальні міри, які' Фонвізін пропонує прийняти: обмежити влада Простакових і Скотининих над селянами, а пануючи й придворних - над всім російським життям. А от як сформулював драматург життєві «...правила, яким випливати повинні...» теперішні дворяни:

  • «...Май серце, май душу, і будеш людин повсякчас».
  • «Усякий знайде в собі досить сил, щоб бути добродетельну. Потрібно захотіти рішуче, а там усього буде легше не робити того, за що б совість угризала».
  • «Пряму ціну йому (розуму) дає доброзвичайність. Без нього розумна людина - чудовисько. Воно невимірно вище всієї швидкості розуму».
  • «...Любочестивий людина ревнує до справ, а не до чинів».
  • «Одна повага повинне бути лестно людині- щиросердечне; а щиросердечної поваги гідна тільки той, хто в чинах не по грошам, а в знаті не по чинах».
  • «Ступеня знатності розраховую я по числу справ, які великий пан зробив для батьківщини, а не по числу справ, які нахапав на себе із зарозумілості... По моєму розрахунку, не той багатий, котрий відраховує гроші, щоб ховати їх у скриню, а той, котрий відраховує в себе зайве, щоб допомогти тому, у кого немає потрібного».
  • «...Що таке посада? Це та священна обітниця, якою зобов'язані ми всі тим, з ким живемо й від кого залежимо... Дворянин, наприклад, уважав би за перше безчестя не робити нічого, коли є йому стільки справи: є люди, яким допомагати, є батьківщина, якій служити. Тоді не було б таких дворян, яких шляхетність... похована з їхніми предками. Дворянин, невартий бути дворянином! Подлее його нічого на світі не знаю».