У ряді випадків епіграфи є як би квінтесенцією основного змісту глав і навіть передають самий дух оповідання, його тональність: такі епіграфи до глав I, III, IV, V, IX, XIII. Жартівливий тон епіграфів до першого трьох названим главам відповідає іронічному тону мемуариста, що згадує омани й помилки своєї юності. У цих главах відношення автора й оповідача до описуваних подій, імовірно, багато в чому ідентично.

Інший характер носять епіграфи до глав VI і XIV. Із глави VI починається оповідання про історичні події, потрясших Росію. І епіграф до цієї глави - своєрідне звертання до читачів, заклик до серйозного сприйняття того, про що буде розказано далі («Ви, молоді, послухайте, що ми, старі старі, будемо сказивати»). Глава XIV говорить про наслідки подій, освітлених у попередніх главах. Якщо дотепер оповідання розкривало головним чином відносини діючих осіб з погляду Гринева, то в XIV главі зіштовхуються різні точки зору на самого Гринева (суд, батьки Гринева, Марья Іванівна, імператриця, нарешті, нащадки Гриневих). У підсумку помилкова думка про нього розсіюється безвісти. Звідси епіграф - «Мирська поголоска - морська хвиля».

Епіграф до глави VII, коротко характеризуючи її основний зміст, разом з тим уточнює відношення оповідача до Деяких діючих осіб. Гринев прив'язався до сімейства Миронових, хоча й бачив обмеженість батьків Марьи Іванівни. Епіграф проясняє, чим милий капітан Миронов авторові: безкорисливістю, бессребреничеством, скромністю, чесністю:

Ах, не вислужила голівонька Ні користі собі, ні радості, Як ні слова .собі доброго, И ні рангу собі високого...

У складному відношенні до тексту перебуває епіграф до глави XII:

  • ...Як у нашої в княгинюшки. Ні батька немає, ні матері. Спорядити^-те її комусь, Благослови-те неї комусь
  • «- Мабуть, я буду посаженим батьком,- говорить Пугачов Гриневу... - Дай вам бог любов так рада!»
  • По суті, він благословляє закоханих. Мимоволі пригадується віщий сон Гринева й пророчі слова матері, що пролунали в цьому сні:
  • « - Однаково, Петруша... це твій посажений батько; поцілунок у нього ручку, і нехай він тебе благословить...»

У зображенні Пушкіна вождь селянського повстання виявляється влаштовувачем людського щастя. Кілька епіграфів (до глав II, X, XI) безпосередньо ставляться Кпугачеву.

Епіграф до глави II характеризує його як «доброго молодця», якого в «сторону незнайому» завела «притость, бадьорість молодецька й хмелинушка шинкарська». Що текст епіграфа ставиться саме до Пугачова, про це говорить назву глави «Вожатий». У відомій мері текст глави суперечить епіграфу: сторона Пугачова знайома, а завела його в цю сторону не «хмелинушка шинкарська», а якась інша турбота. Але з пісні слова не викинеш, а в контексті упор робиться на словах «добрий молодець», «притость», «бадьорість молодецька».

Епіграф до глави X, витриманий у високому стилі, змушує зрівняти Пугачова з орлом. Епіграфом до глави XI Пугачов уподібнюється леву. Правда, тут же говориться про природну лютість лева, а його пестливість пояснюється тим, що в «ту пору» він «був ситий».

Думають, що цей епіграф складений Пушкіним і приписаний Сумарокову, Слова про природну лютість лева могли бути викликані цензурними міркуваннями, але, можливо, і схованою полемікою із традиційними дворянськими поданнями про Пугачова. Адже зміст глави, як і всієї повісті,, свідчить саме про відсутність у Пугачова природної лютості. Не хто інший, як Сумароков, що не піднявся щодо цього над людьми свого кола, називав Пугачова «варваром», «псом скаженим», «ворогом батьківщини», що превзошли «тигра й аспіда», «лютим Атреем» (синоубийцей і клятвопорушником), В «Стансі граду Синбирску на Пугачова» він писав:

Убивця цей, разив, тиранячи шляхетних, Колико погубив батьків і матерів! У заміжжя дає за ратників негідних Поважних дочок. Але саме в XI главі Пугачов виражає готовність допомогти Гриневу, а в главі XII благословляє шлюб «поважної дочки» не з «негідним ратником», а з улюбленим нею людиною й тим самим виправляє (наскільки можна виправити) або хоча б загладжує свою мимовільну жорстокість - убивство батьків Марьи Іванівни

Ця думка ще має потребу в доказах. І якщо навіть Дно помилково, те думаємо, що залучення до роботи над «Капітанською дочкою» таких висловлень про Пугачова, як слова Броневского або «Станс» Сумарокова, допоможе краще оттенить прогресивність позицій оповідача й тим більше автора в окресленні й оцінці вождя народного повстання XVIII століття