Мета: ознайомити учнів з епохою давньої української літе

Ратури ХVІ-ХV ст.; творами, писаними латинською, польською та книжною староукраїнською мовами; охарактеризувати творчість К. Транквіліона Став ровецького, Л. Барановича, І. Максимова; дослідити жанрові особливості епіграм та геральдичних віршів; розвивати навички учнів на прикладах творів ви значати особливості барокової літератури, тематику й жанр поданих творів; виховувати почуття гідності за літературну спадщину українського народу.

Тип уроку: вивчення нового матеріалу.

Обладнання: ілюстрації, фотоматеріали кращих зразків барокової культури; підручник, таблиці.

ХІД УРОКУ

І. ПовідомленняТемиЙМетиУроку. МотиваціяНавчання

Природний рух історії в багатьох сферах суспільного життя відновлюється шляхом відродження плідних традицій україн ського народу, їх творчого використання та поєднання із сучас ним прогресивним мисленням. Філософія, література, мистецтво звертаються до забутих, але напрочуд сучасних за змістом шарів народної спадщини, де знайшли об’ємне й творче втілення куль тура, духовність, самобутність національного менталітету.

Протягом тисячоліть наш народ творив історію, культуру, за кладав основи державотворення… Для чого? Щоб забезпечити со бі гідні умови життя, задовольнити власні естетичні уподобання? А може, щоб залишити прийдешнім зразок довершеності, частин ку мудрості, досвіду і тим самим полегшити шлях до пізнання і досконалості тим, хто прийшов у світ після них?


Сьогодні ми будемо говорити про добу бароко. Для чого? Ма буть, щоб пізнати, торкнутися взірця і залишити по собі таке ж вивершене, прекрасне і досконале.

ІІ. СприйняттяІЗасвоєння учнямиНавчальногоМатеріалу

1. Бароко як культурно естетична епоха, мистецький стиль, літературний напрям

Уже в ХVІ ст. у європейських культурах на зміну ренесансові приходить бароко (з італ. Barocco — вибагливий, химерний). Цей стиль поєднав традиції середньовіччя (готика) та Ренесансу, що насамперед і зумовило визначальні прикмети бароко:

• Складна, вигадлива форма творів.

• Утверджується готичний погляд на Бога як на вершину до сконалості.

• Релігійне забарвлення усіх царин культури.

• Посилення ролі церкви і держави.

• Зберігається античний ідеал краси, але робиться спроба по єднати його з християнським ідеалом.

Крім цих рис, зроджених переплетінням попередніх традицій, бароко виробило і власні особливості:

• Динамізм, рухливість; у пластичному мистецтві (скульптурі, архітектурі) Це переважання хвилястої із завитками лінії.

• Для бароко важливіше зворушити, розбурхати людину сприй мача, справити на неї сильне враження.

• Простоту змінюють вигадливістю, надуманістю, пишномов ністю.

• Важливого значення набуває зовнішній вигляд твору.

Основні риси українського бароко

В Україні бароко проіснувало близько 20 років і стало наступ ним після доби Київської Русі розквітом української культури, пе редовсім архітектури, літератури, освіти, громадсько політичних інституцій, самоврядування. До цього привели такі чинники.

• Саме бароко виявилося найбільш суголосним емоційній, ро мантичній, схильній до зрівноваження різних первин україн ської душі.

• Якраз у той час в Україні було послаблено — а на певний період і зовсім відкинуто — колоніальне ярмо, побудовано досить сильну гетьманську державу, що всіляко сприяла роз воєві культури (особливо за часів І. Мазепи, котрий сам був яскравим представником барокової епохи).


Українське бароко порівняно із західноєвропейським має низ ку особливостей:

• Значно переважають духовні (релігійні) Складники над світ ськими. Хоча не бракує й останніх: світська лірика, новела, хроніка, лист, трактат, світські елементи у драмі.

• Античність приходить в українську культуру вже після рене сансового протистояння з християнством, у формах бароко вих, тому без опору задіюються антично міфологічні образи: релігійна лірика стоїть під охороною давньогрецьких муз, Пресвята діва ототожнюється з Діаною, хрест порівнюється з тризубом Нептуна.

• Загалом бароко утвердилося в українській культурі без жодного опору й боротьби, просто для того давно вже був готовий ґрунт.

2. Робота з таблицею

Давня українська література ХVІ–ХVІІІ століть

Історична

Проза (козацькі літописи)

Драматургія

Полемічна література

Віршована література

«Літопис самовидця», «Літопис га-дяцького полковника Григорія Гра-бянки», «Історія Русів», «Сказання про війну козацьку з поляками»

Анонімно — «Олексій, чоловік Божий»,

Феофан Про-копович — «Володимир»,

«Милість Божа»,

Митрофан Довгалев-ський — «Властотвор-ний образ. Третя інтерлюдія», вертепна драма «Цар Ірод»

Іван Ви-шен-ський — «Викриття диявола — світодер-жавця», «Послання до єпископів»; Мелетій Смотриць-кий — «Тренос»

Латиномовна поезія: Павло Русин — «Похвала поезії»,

Семон Пекалид «Про Острозьку війну»; Польськомовна поезія: Лазар Баранович — «Про сонце», «Про мир»; Україномовна поезія: Павло Беринда — «На різдво Христове», Климентій Зіновіїв — «Про ратаїв…», «Про школярів, що дрова крадуть, і про школу», «Про убогих і багатих»; Григорій Сковорода — «Сад божественних пісень»

Українська барокова поезія

Книжне віршування прийшло в наше письменство разом з християнством із Візантії, Болгарії та Моравії. Поступово почала впливати на нього і багатюща, прадавня традиція української усної народної поезії.


• Закономірно, що насамперед розвинулася релігійна поезія. Це були віршові передмови до Святого Письма, богослужебних книг, похвали, молитви, церковні гімни тощо.

• У руський період високі зразки християнської поезії залишив Кирило Туровський, у староукраїнський — Григорій Цимба люк, Петро Могила, Варлаам Ясинський, Лазар Баранович, Григорій Сковорода.

• Друга потужна гілка українського віршування — світська (по зацерковна) поезія. Вона почала розвиватися з поширенням книговидання і шкільництва. У ті давні часи вважали, що всяка освічена людина повинна вміти скласти вірш з будь якого при воду. Саме тому в братських школах, колегіях, особливо в Києво Могилянській академії піїтика (теорія і практика віршування) була одним з основних предметів. Авторами і виконавцями віршів у цей період виступають переважно вчителі й учні різних шкіл. Популярні форми — шкільні декламації, навчальні взірці і вправи, передмови, післямови, присвяти тощо.

• Розквіт староукраїнської поезії припадав на кінець ХVІІ-ХVІІІ ст. віршові твори писали представники практично всіх освічених суспільних верств: церковної ієрархії і рядові свя щеники та ченці, вчителі, студенти, урядовці, мандрівні дяки, письменні селяни.

Латиномовна і польсько мовна творчість

Наприкінці ХVІ і особливо в першій половині ХVІІ ст. по дальшого розвитку набула багатомовність літературного процесу. Так, у Києво Могилянському колегіумі літературні твори писа лися тими мовами, які були предметом вивчення або застосову валися у навчальному процесі: не лише українською і церков нослов’янською (найвищим стилем «рідної літературної мови»), а й латинською та польською. Латинську мову діячі Київської академії вважали поряд з церковнослов’янською найдоречнішою в урочистих випадках. Церковнослов’янською, латинською, укра їнською книжною («простою») писалися твори, що стосувалися шкільної освіти, політики, церковного життя. Народнорозмовна українська мова утверджується в любовній ліриці: спершу вона була виключно усною, однак з’являються перші публікації укра їномовних пісень, щоправда в публікаціях іншомовних авторів.

3. Характеристика життя і творчості К. Транквіліона Ставровецького

Ставровецький Кирило (Транквіліон) (точна дата народження не відома — 1648 р.) — український православний і греко католицький церковний діяч, архімандрит Чернігівський, поет, учений, друкар.


Кирило Транквіліон-Ставровецький протягом 1589–1592 років був учителем Львівської братської школи, викладаючи в ній слов’янську й грецьку мови. Сучасники характеризують Кирила часів його вчительства як мужа «ученна в науці писма и язика елинска и словенск». З 1952 р. Кирило починає вчителювати у Віленській братській школі, з дальших 22 років відомостей про життя і діяльність Кирила немає. У 1614–1615 р. Кирило — ієромонах і славиться як проповідник. Він бере участь у виданні Псалтиря (Львів, 1615), друкує у власній похідній друкарні своє «Зерцало богословів» (Почаїв, 1618) і своє ж «Євангеліє учитель-ноє» (Рахманів, маєток княгині Ірини Вишневенької, 1619). За ці книжки Кирило підпадає під переслідування — православна церква вбачає в них єретичні та прокатолицькі погляди.