Мета: ознайомити школярів з життям і творчістю письмен-

Ника-емігранта І. Багряного, з’ясувати особливості ідейно-тематичного спрямування «Тигроловів», його жанр, композицію; розвивати культуру зв’язного мовлення, пам’ять, увагу, спостережливість; уміння логічно мислити, наводити переконливі приклади, раціонально використовувати навчальний час; виховувати почуття поваги, пізнавальний інтерес до творчості І. Багряного; співчутливе ставлення до знедолених, тих, хто потребує допомоги.


Тип уроку: засвоєння нових знань і формування вмінь.

Обладнання: портрет І. Багряного, бібліотечка-виставка творів письменника, фотоілюстрації до життєвого і творчого шляху митця, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

Перебіг уроку

І. З’ясування Емоційної Готовності Учнів До Уроку

Іі. Актуалізація Опорних Знань. Бесіда За Питаннями:

• Хто такі емігранти? З яких причин люди залишали рідний край?

• За що переслідували митців українського слова?

• Чи можна вважати патріотами письменників, які, емігрувавши за кордон, продовжували писати про Україну, вболівати за її долю? Відповідь умотивуйте.

• Чому влада вважала ворогами тих, хто палко кохав свій народ, Батьківщину? Яких страждань зазнали українці від переслідувань НКВС?

• З яких причин інформація про творчість багатьох українських письменників тривалий час була невідомою?

Ііі. Оголошення Теми, Мети Уроку. Мотивація Навчальної Діяльності

ІV. Основний Зміст Уроку

Не іменуй же мене поетом, друже мій! Я хочу бути тільки людиною, яких так мало на світі…

І. Багряний

Я читав Багряного тільки «Тигролови» і вважаю,

Що Багряний може виробитись на серйозного

І дуже цінного письменника.

В. Винниченко

1. Вступна промова вчителя

Постать Івана Багряного — одна з найяскравіших і найдраматичніших в українському письменстві й громадянстві першої половини — середини ХХ ст. Переслідуваний і караний на батьківщині, в УРСР, він не для всіх виявився бажаним і зручним і в еміграції. У діаспорі — його політична позиція ставала предметом не лише заперечень, а й злостивих перекручень та наклепів, а серед політичних супротивників знаходилися й такі, погрожував йому розправою і вдавалися до кримінальних засобів. Замовчуваний в Україні всі повоєнні роки, він тільки останнім


Часом став відомим читачам на батьківщині. Тепер опубліковано тут кілька його романів, за його творами ставляться фільми, з’являються дослідження про нього. Актом справедливості і визнання (хоч і запізнілого) стало присудження йому посмертно в березні 1992 року найвищої відзнаки нашої країни — Державної премії України ім. Т. Шевченка.

2. Іван Павлович Лозов’яга (Лозов’ягін) (02.10.1906–25.08.1963). Псевдоніми — Полярний, Дон Кочерга та інші. Інформація про життєвий і творчий шлях (матеріал для вчителя й учнів)

Повідомлення № 1. Лозов’ягін — це Багряний?

Псевдонім обрано, як припускають, під впливом захоплення М. Хвильовим, у текстах якого улюблений епітет «багряний» виражав революційно-романтичне поривання. Сприйнявши ще дитиною буремні події 1917 — 1920 років як суто українську революцію, що мала привести до національного розквіту, Іван Лозов’ягін віддав немало сил для утвердження нових порядків. Свій вибір заманіфестував і новим прізвищем — Багряний. Але невдовзі торжество червоної правди виразно обернулося чорною несправедливістю щодо України.

Повідомлення № 2. Дитинство, роки навчання письменника

Народився майбутній письменник 2 жовтня 1906 року в м. Охтирці (тепер Сумська область) у родині муляра Павла Лозов’яги, якому згодом і присвятив збірку поезій «В поті чола». З шести років навчався в церковно-парафіяльній школі м. Охтирки. Пізніше — у вищій початковій, а з 1920 — у ремісничій профтехшколі, звідки перевівся в Краснопільську художньо-керамічну.

У 1926 року опинився в Києві. Вступив до Київського художнього інституту.

Повідомлення № 3. Професійна діяльність І. Багряного

З 1922 по 1926 рр. займався різними справами: викладав малювання, вступив до Охтирської філії організації селянських письменників «Плуг». Побував у Криму, на Кубані, в Кам’янці-Подільському, де редагував місцеву газету.

Повідомлення № 4. «Неблагонадійність» митця

Іван Павлович по закінченню Київського художнього інституту диплома не отримав, бо виявив себе «політично неблагонадій-ним». По-перше, «сумнівна» ідеологічна позиція прочитувалася між рядками його віршів, опублікованих у журналах «Глобус», «Життя й революція», «Червоний шлях», «Плужанин». По-друге, він входив до організації МАРС, до якої належали Г. Косинка,


Є. Плужник, В. Підмогильний, Т. Осьмачка та ін. А також товаришував із М. Хвильовим, М. Кулішем, О. Вишнею, М. Яловим.

У 1932 року Багряний був заарештований. Його звинувачували в тому, що він хотів насамперед працювати для української культури, критикував національну політику СРСР, закликав українців орієнтуватися у своєму культурному розвитку на Європу, а не на Москву.

Повідомлення № 5. «Ворог народу»

У 1932 році був заарештований за політичний (самостійницький український) ухил у літературі й політиці та ув’язнений в Харківській так званій «внутрішній тюрмі» ГПУ, де пробув 11 місяців у камері самотнього ув’язнення, а потім був засуджений на 5 років концтаборів. Присуд відбував у таборах так званого БАМЛАГУ. Терміну не добув, а 1937 року втік. Був повторно заарештований на початку 1938 року й перебував у Харківській в’язниці УДБ — НКВС на Холодній горі. Сидів 2 роки 7 місяців. Був звільнений у 1940 році восени під нагляд у зв’язку з тяжкою хворобою легенів, а головне, згідно з формуляром тимчасового звільнення «за недостатністю матеріалів для повторного засудження». Умовне звільнення було обмежене місцем перебування, з якого не мав права виїхати. Це м. Охтирка, де й застала його війна.

Повідомлення № 6. Політичні погляди. Громадська діяльність. Еміграція

З початком війни — нові випробування. Опинившись на окупованій території, письменник намагається віддатися національно-культурній роботі, але, пересвідчившись, що фашистське «визволення» — це геноцид українського народу, пробує знайти своє місце в УПА серед бандерівців. Він пише статті, листівки, бойові пісні й марші, малює агітаційні плакати. Але згодом розходиться у поглядах із керівництвом УПА й емігрує до Словаччини, потім переїжджає до Німеччини.

З 1946 року переходить на легальне становище, живе у таборі для переміщених осіб, а далі наймає приватне житло у м. Новий Ульм.

Іван Багряний веде в цей час активне творче і політичне життя: заснував газету «Українські вісті», організував МУР (Мистецький Український Рух); став ініціатором створення, а згодом лідером УРДП — Української Революційно-Демократичної Партії.

У своїх статтях митець писав, що у боротьбі за незалежну демократичну Україну треба орієнтуватися не на розхитування режиму ззовні, а на трудові та національно-свідомі елементи в самій УРСР. Основною силою визвольного руху в Україні він вважав робітників і селян, трудову інтелігенцію.


Повідомлення М 7. Останні роки життя

У Радянському Союзі проти І. Багряного плели інтриги енка-ведисти. Сина Бориса від першого шлюбу на батьківщині влада змусила звернутися до батька з викривальним радіовиступом, що для нього обернулося глибоким нервовим потрясінням, а для батька — критичним станом здоров’я.

З часом до нажитого в радянській тюрмі туберкульозу додалися цукровий діабет і серцева недостатність. З 1938 року Багряний жив під постійним наглядом лікарів, мав часті кровотечі легенів і працював як журналіст та письменник переважно в лікарнях. Прикутий до ліжка, на спеціально прилаштованій дошці він написав найкращі свої прозові полотна. Неодноразово виходячи переможцем із двобою зі смертю, письменник вражав медперсонал і всіх, хто був поруч, неймовірною силою духу, викликав повагу й захоплення.

Помер Багряний 25 серпня 1963 року в лікарні за роботою над черговим рукописом. Владика Анатолій Дублінський, якому довелося здійснювати похоронний обряд, згадував, що Новий Ульм ще ніколи не бачив стільки траурних вінків і стільки скорботних очей.

Івана Багряного посмертно реабілітовано у 1991 році, відтоді почала перевидаватися його творча спадщина.