Мета:Продовжити вдосконалювати вміння і навички школярів

Щодо їх виразного читання, зокрема, тексту прозового твору (І. Франко «Фарбований Лис»); з’ясувати особливості виразності, її роль у сприйнятті змісту твору, характеристиці його героїв; розвивати творчі здібності учнів, культуру зв’язного мовлення, артистизм, пам’ять, логічне мислення, увагу; формувати кругозір; виховувати почуття поваги до художньої літератури, пізнавальний інтерес до навчальної діяльності; любов до творців української класики.

Тип уроку: Застосування знань і формування вмінь.

Обладнання: Портрет І. Франка, текст твору «Фарбований Лис».

Прекрасна річ потребує прекрасної оправи.

Народна мудрість

Добра виразність має майже таку ж ціну, як і добра думка, бо майже неможливо добре виразитися, не зображаючи при цьому з вигідного

Боку того, що тут виражається. Г. Ліхтенберг

ХІДУРОКУ

I.ОрганізаційнийМомент

II.ОголошенняТеми, МетиУроку.

МотиваціяНавчальноїДіяльностіШколярів

III. ОсновнийЗмістУроку

1. Вступне слово вчителя.

Важливе значення в розвитку людини є її контакт із книгою. Під впливом прочитаного і почутого ми починаємо серйозніше замислюватися над життям, мріяти про майбутню професію, про героїчні подвиги, усвідомлювати головні риси сучасного громадянина: відданість


Батьківщині, принциповість, мужність, рішучість, уміння переборювати труднощі.

Ще Аристотель заявляв: якщо ми піклуємося лише про розумовий розвиток молодої людини, забуваючи про необхідність розвитку її почуттів, ми йдемо назад, а не вперед.

Слова, які ви вимовляєте вголос у присутності інших людей, призначаються для тих, хто слухає, для того, щоб викликати певні думки і почуття, активно впливати на їхню свідомість, досягати повного взаєморозуміння.

2. Поняття «виразне читання». Засоби виразного читання.

Виразне читання — це мистецтво відтворення в живому слові думок,

Почуттів, настроїв, переживань, якими насичено художній твір. У процесі такого читання виявляється особисте ставлення виконавця до виконуваного ним твору, відчувається його виконавський намір, який виливається в діяння словом (словодію). Засоби виразного читання:

50.техніка читання;

51.логічний наголос;

52.паузи;

53.сприйняття-розуміння;

54.бачення і реакція;

55.ставлення читця до твору;

56.мета читання й інтонація;

57.зв’язок з аудиторією.

3. Вимоги до читця.

Мистецтво виразного читання вимагає від виконавців:

58.образного мислення й емоційної збудливості;

59.здатності переключатися з одного психічного стану в інший;

60.вміння володіти собою та слухачем;

61.бездоганного володіння технікою мовлення;

62.знання законів музики мови;

63.невпинного розвитку і поліпшення художнього смаку та художніх

Здібностей.

«...Відчуття красивого та художнього не визначиш у сухій формулі. Вони потребують почуття, практики, досвіду, власної допитливості та часу»,— зазначав К. Станіславський.


«Навчити дитину виразно читати твір — значить дати їй у руки ключ до пізнання й осмислення краси та змісту художнього слова»,— писав Б. Буяльський.

4. Техніка читання.

Знайомимо учнів з процесом дихання та його роллю у творенні звуків, з дикцією і найхарактернішим відхиленням від літературної норми (враховуючи мовне, діалектне оточення дітей).

Підліткам слід знати, що органи дихання у них ще остаточно не сформовані й у майбутньому спостерігатимуться певні зміни, зокрема глибшим стане дихання завдяки збільшенню грудної клітки і місткості легень.

Учитель показує дітям, яким має бути правильне дихання. Найповнішим і корисним вважається змішаний тип дихання, коли і ребра, і діафрагма вільно рухаються в процесі роботи.

Від глибини вдиху залежить сила видиху, а отже, і сила звучання.

Дихання — основа звукоутворення. Залежно від того, як саме м’язи беруть участь у роботі дихального апарату, розрізняють чотири типи дихання:

64.ключичне (при якому високо здіймаються плечі, а з ними й ключиці, лопатки та верхні ребра; неефективне, справляє неприємне враження з естетичного погляду);

65.грудне (при ньому розширюються середні ребра, витягується живіт, діафрагма не скорочується, нижня ділянка легенів, багата на повітряні пухирці, з роботи виключається; вважатися ідеальним не може);

66.діафрагматичне (черевне; дихання ґрунтується на роботі м’язів діафрагми. Скорочуючись, діафрагма осідає на черевну порожнину, від цього нижні ребра розсовуються, живіт подається вперед);

67.комбіноване (грудно-черевне; дихання має найбільші переваги, бо найповніше насичує діафрагми під час видиху, що дає змогу раціонально використовувати повітряний потік під час декламації та співу). Важливим засобом звукової виразності є голос. Мова читця має бути

Не лише бездоганно правильною, чіткою, а й красивою, темброво й інтонаційно гнучкою і багатою. Красу художнього слова не можна відділити від звучання голосу читця. Голос — це тонкий інструмент, який доносить до слухача зміст твору, розкриває його думку.


Голоси у побуті розділяють:

68.дужі й слабі;

69.дзвінкі й глухі;

70.високі й низькі;

71.верескливі й буркотливі;

72.чисті й хриплі;

73.приємні й неприємні. Сила голосу — результат мускульного напруження голосотворного

Апарату. Сила голосу збільшується завдяки збільшенню напруження повітряного потоку, що йде з легенів.

Виразне читання дітей у класі, читання для слухача привчає їх володіти своїм голосом, змушує звертати увагу на кожне слово і вираз. Уміло володіючи голосом, вчитель доносить до учнів свої думки, почуття, ідеї у всій їхній повноті.

Найкращим вважається той голос, у якому скоординована робота всіх трьох факторів голосоутворення:

74.органів дихання;

75.гортані;

• резонаторних порожнин.

У школярів слід розвивати художні смаки у сприйманні виразно

го читання і водночас виробляти навички говорити і читати, варію

ючи силу голосу залежно від змісту і з такою швидкістю, щоб їх розу

міли слухачі.

Тембр — це забарвлення, що надається голосу так званими обертонами, тобто додатковими тонами, які виникають завдяки резонаторам.

Виробляючи в учнів правильне дихання, чітку дикцію, гнучкість голосу, варто рекомендувати їм свідомо тренувати свій голос, вимовляючи фрази у різному регістрі й темпі, звертаючись до уявного співбесідника. Лише за такої умови можна піднести на відповідний рівень техніку читання учнів.

5. Логічний наголос.

Одним із важливих показників розуміння учнями тексту є вміння знаходити логічний наголос у кожному реченні. Адже для того, щоб з ряду слів вийшло речення з точно визначеним смислом, не досить лише надати цим словам потрібної граматичної форми, необхідно ще показати відносну логіку важливості одного слова відносно іншого


У реченні чи одного речення стосовно іншого в періоді, а зробити це сама лише граматика безсила.

Виділене в реченні слово чи словосполучення несе в собі основне смислове навантаження, тобто воно створює епіцентр думки — одні слова ближче, інші далі, залежно від їхньої смислової ролі.

Кожен із мовних тактів має свій центр, тобто слова, що виділяються різними засобами: у першому такті — голосовим підсиленням, у другому — підвищенням тону, у третьому — розтягуванням. Отже, логічний наголос має три виміри:

76.мислення;

77.підвищення;

• розтягування.

Виділення слів у мовному такті досягається або одним з таких засо

бів, або їх комбінацією.

Як же навчити підлітків відчувати «ударне», найважливіше за змістом слово?

По-перше, слід дати їм елементарні відомості про поняття логічного наголосу, по-друге, показати на прикладі, як знаходити і розставляти логічні наголоси і практично потренувати учнів на найпростішому тексті. По-третє, на уроках літератури і мови потрібно постійно виправляти порушення логічних наголосів учнями як у процесі читання, так і під час усної розповіді.

Найпоширенішими засобами, що допомагають знайти слова, які виділяються логічним наголосом, є три:

78.підставлення слів (допомагає в проясненні логічного смислу фрази);

79.скелетування (цей прийом полягає у звільненні тексту від слів, які лише доповнюють його найголовніший смисл);

• реконструкція фрази.

З перших кроків виразного читання учням слід допомогти усвідо

мити, що зайві логічні наголоси не підсилюють звучання окремих слів,

а, навпаки, нівелюють їх значення, руйнують структурність тексту, втом

люють слухача.

Темп — це швидкість вимовляння звуків, складів за певний проміжок часу (наприклад, за хвилину).

На думку дослідників, оптимальною умовою доступності сприйняття мовлення є середній темп — приблизно 100–120 слів за хвилину. Найбільш важливі думки необхідно висловлювати в дещо вповільненому