Мета: охарактеризувати образ Тугара Вовка, його прибічників, добираючи переконливі факти, обґрунтування; зробити ідейно-художній аналіз VІІ, VІІІ розділів повісті; сприяти виробленню в учнів навичок аналізувати образи в художніх творах; розвивати увагу, активний словник школярів, пам’ять, уміння грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження; виховувати зневажливе ставлення до зрадників народу, Батьківщини, жорстокості, підступності; прищеплювати любов до художньої літератури, її митців.

Тип уроку: формування та вдосконалення вмінь і навичок.

Обладнання: портрет І. Франка, текст твору «Захар Беркут», ілюстрації до повісті, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань у формі літературного

Диктанту за твором І. Франка «Захар Беркут»

Завдання диктанту.

• Основний рід діяльності тухольців. (Скотарство)

• І. Франко у творі називав Максима дитям... (Гір)

• Назва великого кам’яного стовпа. (Сторож)

• Вік Захара Беркута. (90 років)

• Сила природи, до якої найчастіше звертався З. Беркут. (Сонце)

• Хто з героїв твору навчив тухольців майструвати МетаВки? (Мирослава)

• Мирослава могла вільно рухатися у ворожому стані за допомогою... (Персня)

• «Життя в неволі нічого не варте — краще смерть»,— так зазначав... (Максим)

• Під час битви тухольців з татарами З. Беркут займався... (Лікарською справою)

• Хто в дитинстві виховував Мирославу? (Батько, няня)

• Характер, проявлений Мирославою у поєдинку з ведмедицею. (Безстрашність, стійкість, рішучість)

• Режисер, який екранізував твір І. Франка «Захар Беркут»? (В. Івченко на Київський кіностудії ім. О. Довженка)

Примітка. За кожну правильну відповідь встановлюється 1 бал.

III. Повідомлення теми й мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

IV. Основний зміст твору

Не той ворог, що перед тобою, а той, що за спиною.

Народна мудрість

Хто принижує оточуючих, той ніколи не буде великий сам.

Й. Г. Займе

Боягузи помирають багато разів і до смерті.

В. Шекспір

1. Вступне слово вчителя

Діти! Ви повинні знати, що «зрадництво» — це найганебніша риса в людському житті. Сьогоднішній урок допоможе вам знайти правильний життєвий вибір у складній ситуації. Я сподіваюсь, що ви будете справжніми патріотами і ніколи не зрадите свій рідний край, рідну неньку.

2. Характеристика образів ворожого стану

2.1. Тугар Вовк.

2.1.1. Цитатна характеристика. Додатковий матеріал.

• «...Був мужчина, як дуб. Плечистий, підсадкуватий, з грубим, чорним волоссям, він і сам подобав на одного з тих злющих тухольських медведів».

• «...Новий тухольський боярин, недавно князь Данило дарував йому в Тухольщині величезні полонини і ціле одне пригір’я Зелеменя, ...побудував собі гарну хату...»

• «Хоч я лише вовк, дрібна звірюка, то все ще дам раду...»

• «Тільки мені ви затруюєте життя в тім раю».

• Максим: «Вся громада гнівна на тебе за те, що ти присвоюєш собі громадський ліс і полонину, не спитавши навіть громади, чи схоче вона на те пристати...»

«Нічого мене не обходить ваша копа. Я тут із княжої волі і можу сам збирати копу, коли буду вважати се потрібним». «Зо мною, що вік звікував між князями, вдостоївся княжої похвали і нагороди за рицарські діла! Моя донька може вибирати собі жениха між найпершими і найславнішими молодцями в краю...» Мирослава: «Гнів проти тухольців засліпив тебе і пхає тебе до загибелі. Нехай і так, що ми нещасливі — а чи для того мусимо бути зрадниками свого краю? Ні, радше згинути нам із голоду під плотом!» «Вона бідна й не знала, як глибоко її батько був уже застряг у тім огиднім багні, як безповоротно він уже впав у безодню, так, що для нього справді не було іншого виходу, як падати глибше, аж до дна». З рабським ушануванням розступилися монголи перед незнайомим приїжджим, що говорив їх мовою та ще й таким певним тоном, до якого вони привикли від своїх ханів та бегадирів». «...Тугар Вовк у битві над Калкою зрадив Русь монголам, виявивши їм наперед цілий план битви, зложений руськими князями. ...Боярин стояв у битві в першім ряді і при першім замішанні взятий був до неволі. Але дивним видавалось декому його швидке увільнення без окупу, хоч боярин божився, що монголи випустили його, шануючи його хоробрість. Діло було темне, а тільки те було певне, що при княжім дворі всі почали якось сторонити від Тугара, і сам князь не довіряв йому так, як довіряв давніше. Боярин в кінці почув тоту зміну і попросив у князя даровизни землі в Тухольщині. Не допитуючись, для чого задумав боярин покидати Галич і для чого хоче закопатись в такій лісистій пустині, та й ще з молодою дочкою, князь Данило дав йому даровизну — очевидно, рад був його позбутися». Максим: «Ти глянь на себе! Може, до тебе така назва борше пристане, ніж до нас. Адже до вчора ще був ти раб княжий, а нині ти вже раб великого Чінгісхана і, певно, полизав молоко, розлите по хребті коня якогось його бегадира».

«...Зрадника, чоловіка, що потоптав сам свою честь, котрому проте ніяка честь не належиться».

Максим: «У мне пута на руках, а в тебе на душі!» «Коб тільки мені по тих трупах дійти до власті й сили,— обернувся б і я лицем проти них. Але сей поганець, сей Максим,— то мені борець! А хто знає, може, й він міг би послужити до моєї цілі? Треба використати його, коли його маю в руках. Тепер, коли він у моїх руках, треба приєднати, вкоськати його трохи,— хто знає, на що ще може він пригодитися».

Бурунда: «Псе блідолиций. Подвійний зраднику — се твоя вина! Ти запровадив нас у сесю западню, звідки ми вийти не можемо!» «Ще не вся надія монголів пропала. Треба користати з того, що в руках...»

• Т. Вовк — не щасливий. Батьків своїх не пам’ятає, втратив дружину, а пізніше й дочка відцуралася батька. Але в цьому Тугар Вовк сам винний. Його гордість, зарозумілість, зневажливе ставлення до народу, прагнення до влади знаходять вияв у його вчинках, перекреслюють батьківські почуття і хвилинне благородство (коли рятує життя Максимові). Тугар Вовк любить полювання, він дуже хоче кимсь керувати, до того ж він — подвійний зрадник.

• Т. Вовк гірший за ворога, це зрадник, він виступив проти свого народу, пішов служити ворогам. І виправдання йому не може бути. Навіть тоді, коли Т. Вовк рятує Максима, якого хотів зарубати Бурунда, він не спокутує своєї провини перед народом.

На прикладі боярина автор засуджує зраду і підкреслює, що в першу чергу зраджують свою батьківщину багатії, а справжніми патріотами є трудящі.

2.1.2. Бесіда за питаннями.

• Які у вас враження від першої зустрічі з Т. Вовком на сторінках повісті?

• Чому боярин не розуміє Максима і зверхньо ставиться до нього?

• Чим Т. Вовк зобов’язаний молодому Беркуту?

• Як поводить себе Т. Вовк на тухольській копі? З чим це пов’язано?

• Що зумовило боярина покинути Тухлю і перейти на бік татар?

• Як Пета зустрів Т. Вовка? За що він дорікав боярину?

• Що відомо про минуле боярина?

• Чому батько і дочка не розуміли одне одного?

• Чим зумовлено те, що Т. Вовк врятував життя Максиму від руки Бурунди? Чи це було зроблено для якоїсь користі? Власні міркування обґрунтуйте.

• Чому Бурунда назвав Т. Вовка подвійним зрадником?

• З якою метою І. Франко відтворив у повісті образ Т. Вовка? Свої думки вмотивуйте.

2.1.3. Орієнтовний план-характеристика Т. Вовка.

1) Т. Вовк — тухольський боярин.

2) Портрет і зовнішність.

3) Стосунки Т. Вовка з іншими героями твору.

4) Риси характеру: а) підступність; б) хитрість; в) гордість; г) зарозумілість;

д) корисливість; е) улесливість.

5) Прагнення героя: а) поневолити народ; б) розруйнувати і розповсюдити розбрат;

в) задовольнити власні потреби.

6) Т. Вовк — подвійний зрадник.

2.2. Бегадир Бурунда.

2.2.1. Цитатна характеристика.

• «...Один із начальників монгольських, мужчина величезного росту

Й геркулесової будови тіла, з лицем темно-оливкової барви, одітий степового тигра, що все разом аж надто свідчило про його походження з туркоманського племені. Се був страшний, безтямно-сміливий і кровожадний войовник, суперник у славі з Кайданом. Монгольські загони, які він провадив, лишали по собі найстрашнішу руїну, найбільше число трупів, найширшу ріку пожеж. Він безмірно перевищав Пету своєю відвагою, перед його шатром кожного вечора було два рази більше свіжих голів, ніж перед шатром усякого іншого вояка».

• Пета — «...радо пускав Бурунду на найнебезпечніші місця, держав його в запасі на найтяжчу, рішучу хвилю, немов непоборний залізний таран,— а тоді пускав його з відділом «кровавих туркоманів» довершувати побіди».

• «Усе хитро ти говориш, щоб відвернути мій гнів, аби скинути з себе вину! Ти запровадив нас сюди, ти мусиш і вивести нас, і то зараз завтра, без страти часу й людей!.. Так мусить статись, або горе тобі!» (Бурунда — Т. Вовку)

• «...Довгу хвилю Бурунда стояв на місці, рвучи собі волосся і видаючи з горла страшні, без зв’язні окрики на вид загибелі свого війська».

• «Бурунда німий, синій з натуги і злості, зирнув довкола по долині».