Мета: продовжити знайомити школярів із творчістю І. Калинця, проаналізувати його програмові поезії; з’ясувати ідейно-тематичне спрямування, пояснити особливості назви; визначити реальне і уявне, охарактеризувати образи (мама, хлопчик-фігурка); розвивати творче мислення, культуру зв’язного мовлення, грамотно висловлювати власні думки, почуття, спостереження, враження; вміння самостійно осмислювати прочитане; формувати естетичні смаки школярів; виховувати любов до поетичного слова, мами — найціннішої людини для кожного; повагу, пошану до творчості І. Калинця, народного мистецтва.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет І. Калинця, бібліотечка його творів для дітей, зразки українського писанкарства, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

Бесіда за питаннями:

• Чим близькі нам поетичні твори І. Калинця з циклу «Дивосвіт»?

• З якою метою І. Калинець у своїх творах поєднує уявне, фантастичне і реальне?

• Які види мистецтва вам відомі? Якому з них ви віддаєте перевагу? Чому?

• Як пов’язані між собою поняття Батьківщина, рідна оселя, матінка? У чому важливість цих понять для кожної людини?

• Чому І. Калинця можна вважати творцем національної культури, історії, виховання майбутнього?

III. Оголошення теми, мети уроку.

Мотивація навчальної діяльності учнів

IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Писати для дітей — це насолода, а найвдячніший читач — це діти.

І. Калинець

Все дороги й дороги,

А до матері — стежечка...

В. Коломієць

Поезія І. Калинця — пахощі чарівного євшан-зілля, що навертає нас до рідної

Землі, до неньки України. Н. Кир’ян

1. Вступне слово вчителя про особливості творчого методу І. Калинця

(Висловлювання М. Ільницького)

«...Тут владарює гра уяви, спроби персоніфікації явищ природи і різних речей, що нас оточують. Тут зустрічаємо тонку спостережливість і точність психологічних характеристик... Конкретність деталей поєднана з історичними асоціаціями, фольклорною символікою, і все разом творить яскраву мозаїку олюдненої природи. Поет демонструє майстерність не тільки психологізації явищ навколишнього світу, а й творення казкових сюжетів, розрахованих і на дитяче сприйняття, і водночас закорінених у глибини народного життя, і розрахованих на глибше прочитання...»

2. Аналізування поезії І. Калинця «Писанки»

2.1. Виразне читання твору.

2.2. Тема: зображення чарівної краси, яку творять мамині руки за допомогою «дивного писачка».

2.3. Ідея: уславлення материнської праці, її талановитості, любові, прагнення відтворити дивовижний світ для своєї дитини.

2.4. Основна думка: мамині руки здатні відтворити дивовижне, чудове, красиве, те, що назавжди залишиться в дитячій уяві, її мріях.

2.5. Обговорення змісту вірша за питаннями:

• Чи відомо вам що-небудь про писанку?

• Що необхідно людині для того, щоб творити писанки? (Хист, талант, уміння, творчу уяву, бажання, настрій)

• Чому І. Калинець обрав автором писанок свою матір?

• За допомогою чого мати розмальовує речі?

• Чи можна вважати її чародійкою?

• Яким же уявляє світ дитина за допомогою маминих писанок? (Дивовижний)

• У чому дивовижність світу, який відкрила мати для своєї дитини? Прочитайте, як про це сказано у творі.

• Що ми уявляємо, читаючи поезію?

• Яке значення надається у вірші сонцю і долоням матері?

• Які фарби переважають у маминих писанках?

• Розкажіть, які ви бачили писанки? Що на них було відображено?

• Чого вчить нас ця поезія?

• А чи пробував хтось із вас творити писанки?

• Яке значення мають писанки для ліричного героя твору і кожного з нас?

2.6. Художні особливості поезії:

• епітети: «дивний писачок», «золотий узвар», «стилізовані сади», «ясні сонця».

МетаФори: «мандрує писанка», «писанка оранжево горить», «буяють квіти», «олені бродять», «сади сплітаються», «мереживом мерехтить», «полив у світ... мрій», «сонце котилось».

• порівняння: «...як дивовижний світ», «...як згусток сонця».

2.7. Орієнтовний план характеристики образу мами.

1) Мати — творець дивосвіту: а) уміння оживити мрію; б) художня майстерність;

В) гармонійний зв’язок з природою; г) багата на фантазію.

2) Риси материнського характеру: а) працьовитість; б) доброта; в) щирість; г) уважність; д) відкритість.

3) Мати — святиня кожної людини.

2.8. Додатковий матеріал.

2.8.1. Загадка:

Підійшла одна людина до другої і каже: «Ти мені син, а я тобі не батько». Хто вона? (Мати)

2.8.2. Народні прислів’я:

• Нема того краму, щоб купити маму.

• Мама — вірна порадниця.

• Все купиш, лише тата й маму — ні.

• Мами ні купиш, ні заслужиш.

• Все є купити, тільки мами нема.

• Нема у світі квіту, квітнішого над маківочки; нема ж і роду, ріднішого над матіночки.

• Як мати рідненька, то й сорочка біленька.

• Материна молитва із дна моря виймає.

• Мати з малятами, як ластівка з ластів’ятами.

• Сліпе щеня і те до метрі лізе.

• На сонці тепло, а біля матері добре.

• Матері кожної дитини жаль, бо котрого пальця не вріж, то все болить.

2.8.3. Писанкарство як елемент народознавства.

Чисте гладко фарбоване або оздоблене візерунками яйце набуло символічного релігійно-обрядового значення ще задовго до християнства. У багатьох народів збереглися перекази, в яких яйце виступає джерелом життя, світла і тепла, навіть зародком усього Всесвіту. Існують також численні варіанти легенд, які пояснюють побутування писанок під час Великодніх свят, пояснюють виникнення традицій писанкарства з євангельськими подіями (страстями Христа) тощо.

Зважаючи на фізичні особливості шкарлупи яйця, середньовічні писанки до наших днів не збереглися. Однак масове розписування яєць в Україні існувало протягом століть. У ХІХ столітті писанкарство в різних художніх варіантах побутувало на всій території України. Про що свідчать давні колекції українських писанок у музеях Києва, Лубен, Львова, Кракова, Варшави, Брно та ін.

Найдавніші писанки зберігаються у фондах Музею етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України і походять із сіл Острів (1882 р., Львівщина), Слобідка (1981, Поділля) та ін.

Своєрідні місцеві відміни писанок існували і на початку ХХ століття. Розрізняють писанки Подніпров’я, Слобожанщини, Полісся, Поділля, Бойківщини, Гуцульщини, Лемківщини тощо. На Слобожанщині й Покутті поширені крашанки, на Бойківщині й Лемківщині — так звані шпилькові й крашанки. Найбільша філігранність орнаментальних мотивів притаманна гуцульським писанкам, виконаним писачком з конусоподібною трубочкою.

Писанки виготовляли навесні, перед Пасхою, сільські дівчата і жінки, монастирські ченці й іконописці, міські панночки, пекарі та ін. Тому й техніка декорування різнилася. На селі яйця фарбували в один колір. Інколи продряпували візерунки, орнаментували воском і фарбували в кілька кольорів, тоді як у місті вдавалися до різних штучних способів: наклеювали шматки кольорового паперу, фольги, тканини, нитки тощо.

Писанки переважно виготовляли для себе і лише зрідка для продажу на ярмарку.

Колись із писанками чинили магічні дії. Для забезпечення урожаю їх на весняного Юрія котили по зеленій пшениці й закопували у землю. Великоднього ранку молодь вмивалася водою, в яку перед тим клали крашанки та срібні монети, що мали надавати сили й краси. Свячені писанки були оберегом житла від грому й вогню, а людей і тварин — від «лихого ока», їх використовували як ліки від деяких захворювань. Писанки служили об’єктом забави для дітей та молоді. З ними влаштовували ігри «невбитки», «навкатки» та ін. З випорожнених писанок, додаючи до них з кольорового паперу хвіст, крила та голівку, з тіста виготовляли так звані голуби. Їх, а також писанки, нанизані на шнурочок (здебільшого по три), підвішували поблизу ікон, прикрашаючи таким чином житло.

У 60-х роках у зв’язку з посиленням інтересу до народного мистецтва й національної культури відновилося й писанкарство.

У Косові, Коломиї та Вижниці навесні, перед Великодніми святами, народні майстри продавали писанки на ярмарках. Так стихійно виник писанкарський промисел, проте спочатку він не сягав далі Прикарпаття. У 70–80-х роках писанки як твори народного мистецтва експонувалися на виставках. З’явилися приватні колекції писанок.

Сьогодні писанкарство збереглося і розвивається завдяки майстрам старшого покоління у багатьох давніх осередках цього виду мистецтва. Писанки продаються на ярмарках, у художніх салонах. Оригінальний орнамент писанок не тільки чарує своєю вишуканістю, мініатюрністю, гармонією колориту, він несе прадавні символи світорозуміння і природи, єднає з традицією минулого. Українська писанка у світі є символом нашого народу.

3. Опрацювання твору і. Калинця «хлопчик-фігурка, який задоволений собою»

3.1. Вступне слово вчителя.