Мета: Ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом І. Карпенка-Карого; з'ясувати особливості створення і функціонування театру «корифеїв»; розпочати ідейно-художній аналіз твору «Сто тисяч»; розвивати культуру зв'язного мовлення, логічне мислення, увагу, пам'ять, спостережливість, вміння робити висновки, узагальнення; формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати почуття пошани до письменницької та театральної діяльності митця, засудження бездуховності як прояву зла у житті людини.

Тип уроку: Засвоєння нових знань.

Обладнання: Портрет І. Карпенка-Карого, бібліотечка його творів; фотоматеріали про І. Карпенка-Карого — митця й актора; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ХІД УРОКУ

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями

• Що таке театр? З якою метою його відвідують люди? Чим цей вид мистецтва відрізняється від інших?

• Які видатні українські драматурги вам відомі?

• Яким повинен бути справжній актор?

• Чому театр — це дзеркало життя? Наведіть переконливі приклади.




• Порівняйте театр минулого і теперішнього. Що їх єднає і водночас розмежовує?

• Висловіть свої враження від щойно переглянутих театральних вистав.

III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич). Життя і творчість видатного українського драматурга XIX Ст. (матеріал для вчителя)

Повідомлення № 1. Батьківщина І. Карпенка-Карого, його батьки

Народився майбутній драматург 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівці поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград) в родині збіднілого дворянина. Мати походила з давнього козацького роду. Євдокія Садовська була кріпачкою, викупленою на волю своїм чоловіком.

Підростаючи, вразливий хлопчик все більше відчував жорстокість кріпацького побуту, в якому насильство, знущання були звичайним явищем. Плач і стогін замучених панщиною кріпаків боляче вражали дитяче серце.

На характер і світовідчуття майбутнього драматурга помітно впливала атмосфера родинного порозуміння, душевної теплоти і поетичності, яка, незважаючи на матеріальні нестатки, панувала в сім'ї Тобілевичів. Карпо Адамович і Євдокія Зіновіївна були людьми щедрої поетичної вдачі. В їхній родині особливо шанували Шевченкове слово і народну пісню, тому й люди горнулися до цієї сім'ї. В довгі осінні вечори до Тобілевичів сходились жінки і дівчата прясти. За роботою співали, розповідали цікаві бувальщини. От коли наслухався малий Іван усяких сумних оповідань про кріпацьке життя, цікавих казок та приказок. А скільки народних пісень у ті довгі вечори дійшло до серця юного слухача, пісень, що в них оживали картини народної недолі, оживали героїчні постаті Морозенка, Наливайка, Богуна, Палія — мужніх захисників народної волі! Разом з піснями в душу хлопчика входила велика любов до поневоленого народу, яку пізніше ні час, ні школа й канцелярія, ні важкі життєві випробування не змогли заглушити в його житті.

Від матері, яка дуже любила театр і знала напам'ять майже всю «Наталку Полтавку», малий Іван неодноразово чув захоплюючі розповіді про вистави мандрівних труп. Під впливом цих розповідей театр для хлопця став мрією, втіленням краси, правди, героїчного минулого рідного народу.


Повідомлення № 2. Роки навчання

Початкової грамоти І. Тобілевич навчився, як тоді водилося, у дяка, а продовжував освіту в бобринецькій трикласній повітовій школі. Навчання хлопцеві давалося легко, і закінчив він школу в числі найкращих учнів, за що йому дали в нагороду «Собрание литератур-ньіх статей Н. И. Пирогова» (Одеса, 1858) з написом: «Дана от бо-бринецкого уездного училища ученику 3-го класса Йвану Тобилеви-чу за успехи в науках и благонравие на публичном акте 21-го июня 1859-го года».

Іван Тобілевич далі вчитися не зміг, бо не було в батьків для цього коштів.

Повідомлення № 3. Служба в урядових установах

Коли Іванові було 14 років, батько влаштував його на посаду писаря у станового пристава в містечку Мала Виска. Пізніше Іван Тобілевич працював у Бобринці канцеляристом у міській управі, а потім у повітовому суді.

До установи, де служив Тобілевич, звертались зі скаргами багато людей. Іван Карпович був свідком того, як чиновники — бюрократи і хабарники — підтримували експлуататорів. Ці спостереження письменник потім широко використовував, створюючи свої п'єси.

У 1865 р., переїхавши до Єлисаветграда, І. Тобілевич був столоначальником повітової, а потім секретарем міської поліції і мав чин колезького секретаря, чиновницька кар'єра його не приваблювала. Змістом його життя стала театральна, літературна і громадсько-політична діяльність.

Повідомлення № 4. Любов до театру

У дружній сім'ї Тобілевичів діти вчились не тільки розуміти і цінувати народне мистецтво, а й любити труд, шанувати людей праці. Не випадково ця сім'я дала українській культурі чотирьох видатних артистів — корифеїв українського театру: Івана, Миколу, Панаса і Марію Тобілевичів.

Щоб побувати на виставах у Єлисаветграді (тепер Кіровоград), він пішки ходив туди з Бобринця за п'ятдесят кілометрів.

У Єлисаветграді був заснований театральний гурток. В його роботі активну участь брали М. Кропивницький та І. Тобілевич.

Улюбленим твором артистів і глядачів була п'єса «Назар Стодо-ля» Т. Шевченка, у якій автор розкрив суперечності між багатими і бідними козаками в XVII ст. У цій п'єсі Іван Карпович грав Наза-ра, а його дружина — Галю. На знак любові до творчості Шевченка подружжя дало своїм дітям імена героїв п'єси — Назара і Галі. Ім'я одного з головних персонажів п'єси «Назар Стодоля» — Карого Тобі-




Левич узяв собі за псевдонім. З великим успіхом театральний гурток ставив п'єсу І. П. Котляревського «Наталка Полтавка», а також п'єси російського письменника О. М. Островського «Бедность не порок», «Доходное место» та ін.

Вистави за участю корифеїв театру М. Кропивницького, М. Зань-ковецької, братів Тобілевичів піднесли український театр на небувалу височінь. Прославлених артистів захоплено вітали Київ і Мінськ, Одеса і Кронштадт, Петербург і Тбілісі.

Повідомлення № 5. Під наглядом поліції

Царські жандарми переслідували учасників гуртка. В 1883 році Івана Карповича за розпорядженням міністра внутрішніх справ звільнили з роботи в поліцейському управлінні. І. К. Тобілевич вступає в трупу (колектив акторів) М. Старицького, де працює під псевдонімом Карпенка-Карого.

Діячам українського театру доводилось тоді працювати в тяжких умовах, постійно зазнаючи утисків від царського уряду і його цензури. Театр не мав постійного місця і мандрував країною. Тобілевич писав п'єси для українського театру і брав активну участь у виставах як актор.

Під час гастролей у Ростові на початку 1884 року в театрі з'явився жандарм і повідомив, що Карпенку-Карому забороняється далі перебувати у цьому місті і не дозволяється повернутись в Україну.

Отже, заслання... І довелось письменникові три довгі роки прожити у вигнанні в Новочеркаську на Дону, де він працював ковалем, палітурником тощо. Митець тяжко переживав відірваність від театру, від культурного життя, від рідного народу.

Ще два роки під наглядом поліції Карпенко-Карий прожив на хуторі Надія неподалік Єлисаветграда. Обробляв своє поле, вивчав життя селян. Колишні знайомі чиновники, пани з погордою відверталися від Івана Карповича. Проте селяни шанували Тобілевича, бо він кому добрим словом давав пораду, а кому й грошима допоміг у скруті.

Повідомлення № 6. Останні роки життя, Смерть І. К. Карпенка-Карого

Нарешті знято поліцейський нагляд. Іван Карпович знову серед близьких людей, серед артистів, зайнятий улюбленою справою. Його талант драматурга й актора тепер був цілком відданий народові. Один за одним з'являлись на сцені й чарували публіку герої п'єс Карпенка-Карого в його ж майстерному виконанні: Мірошник («Наймичка»), Бондар («Бондарівна»), Калитка («Сто тисяч»), Пузир («Хазяїн») та ін.

З бурхливого театрального життя щоліта повертався Карпенко-Карий на хутір Надія відпочивати. Тут написав він драми «Сава Чалий», «Суєта», «Житейське море» тощо.


Свідомістю високого обов'язку перед своїм народом і його культурою була позначена вся драматургічна й артистична діяльність Карпен-ка-Карого. Ось чому давній друг письменника М. Л. Кропивницький у нарисі «Спогади про Бобринець і бобринчан» писав: «Заслуги Івана Карповича перед українським театром великі... він зоставив по собі слід, котрий не заросте і не затерніє, поки живе Україна».

Помер Карпенко-Карий 15 вересня 1907 року. Поховали його в селі Карлюжині на Херсонщині (тепер Кіровоградська область).

2. Скласти «доміно» до життєвого

І творчого шляху І. К. Карпенка-Карого

(І. К. Карпенко-Карий —> драматург —► артист —>• режисер —► вихователь артистичної молоді —► канцелярист —> основоположник українського реалістичного театру —► громадський діяч —►...)

3. Теорія літератури