• Калитка безмежно радий, що і йому, нарешті пощастило відкрити секрет, як багатіють його конкуренти. Це й засліпило йому очі. Його душею повністю керують багатство і гроші.

• Кожна думка, кожний вчинок сільського глитая підпорядкований здійсненню мети. Не зупиняється він у гонитві за збагаченням навіть перед шахрайськими махінаціями.






• Видаючи власну дочку заміж, Калитка замість обіцяних п'яти тисяч відбувся парами худоби та десятком овець, а на придачу — «гуртом побили зятя й вирядили». Півдня билися, «в хаті назмітали волосся на землі цілу куделю». (Хазяйновитий Роман аж два квача зробив вози підмазувати — не пропадати ж добру!)

• Калитка у весільній баталії два зуби втратив, зате грошики зберіг.

• Нікому не довіряє, сам гасає, як несамовитий, підганяючи наймитів, рахує кожний окраєць хліба.

• Свою жінку змушує іти до церкви пішки, та ще й прикривається сентенціями: «Худобу ганять у празник гріх. Блажен чоловік, іже скотину милує».

• Навіть уві сні ввижаються лини та карасі, за які «можна грошики лупить у городі», або що в нього кум віднімає гроші і уві сні, і наяву все для грошей, ради грошей, через гроші.

• Лізе в петлю, бо пропали гроші, вислизнула з рук земля Смокви-нова, яку збирався придбати.

• Образ Калитки наскрізь сатиричний. Уже саме прізвище «Калитка» (гамак, шкіряна сумка для грошей) відповідає його суті користолюбця, власника.

• Роль Герасима Калитки прекрасно виконував сам автор п'єси.

2.1.3. Цитатна характеристика:

• «...Коли б хоч скоріше, а то жує та й жує, прямо душу з тебе вимотує: хліб з'їдає і час гаїть...»;

• «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку. Легко по своїй власній землі ходить. Глянеш оком навколо — усе твоє; там череда пасеться, там орють на пар, а тут зазеленіла вже пшениця і колоситься жито: і все то гроші, гроші, гроші...»;

• «...під боком живе панок Смоквинов, мотається туди й сюди, за-ложив і пере заложив — видно, що замотався: от-от продасть, або й продадуть землю... Ай, кусочок же! Двісті п'ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею»;

• «Скотина гроші коштує, вона цілий тиждень робить на нас, а в неділю, що мала б відпочить, гони в церкву. Це не по-божому і не по-хазяйськи»;

• «Я не буду панувати, ні! Як їв борщ та кашу, так і їстиму, як мазав чоботи дьогтем, так і мазатиму, а зате всю землю навкруги скуплю»;

• «Ох, земелько, свята земелько — Божа ти донечко! Як радісно тебе загрібати докупи, в одні руки... Приобрітав би тебе без ліку!»;

• «їдеш день — чия земля? Калитчина! їдеш два — чия земля? Ка-литчина! їдеш три — чия земля? Калитчина!.. Диханіє спирає...




• «Застав його (Романа) Коняку запрягать, то й не запряже: він зараз полізе по книжках, по тих рихметиках шукать, як це робиться»;

• «Обіцянка — цяцянка, а дурневі радість»;

• «...бере і в свого, і в чужого»;

• «Лупи та дай»;

• «...робітники та собаки надворі повинні буть»;

• «Ой Пузирі! Глядіть, щоб не полопалися, а замість вас Калитку розіпре грошового»;

• «Обікрали... ограбили...Пропала земля Смоковникова!.. Краще смерть, ніж така потеря!»;

• «Тільки прийдеться платить, то я тебе живого облуплю» (Калитка — Роману);

• «Тільки ти давай за поросят Пузиреві так, щоб він не продав, дешево давай, на біса терять гроші: женися на Пузирівні — сам наплодиш завідських свиней»;

• «Хоч би молились (робітники), а то стоїш, чухається та шепче собі губами, аби простоять більше без роботи».

2.2. Копач Бонавентура.

2.2.1. Матеріал щодо характеристики образу.

Від початку до кінця комедії поруч із Калиткою глядач бачить ще одне породження капіталістичної тогочасної дійсності — копач Бонавентура, який не зумів пристосуватися до нових умов і дощенту розорився. Копач теж хоче розбагатіти і вже не один рік марно шукає в землі скарбів. Бонавентура — цілковита протилежність Калитці. Він жартівник, мрійник, людина непрактична в господарських справах, його не бентежить становище люмпена, а в якому він опинився, все більше опускаючись на соціальне дно.

Копач живе у якомусь своєму світі, не зрозумілому для інших. Живе своїми мріями, його зовсім не бентежить те становище, в якому він опинився. Не дає йому спокою тільки один предмет — Боковень-ка. Бонавентурі здається, що саме там за одному йому зрозумілими прикметами він відшукає скарб. А викопані гроші він мріє витрати не на побутові потреби, а на мандрівку до Парижа. Він навіть вміє «балакати» по-французьки!

Бонавентурі докоряють, що він тридцять літ шукає гроші, але й досі нічогісінько не знайшов, але копач велике значення надає тим речам, які він все-таки викопав: окам'янілому дереву, ступці мідній сковороді. Він усіх переконує, що ці предмети важливі для науки. Копач навіть одіслав їх одному професорові, що кургани розкопує.

Копач — дуже щедра людина. Бажаним скарбом він поділився б з усіма, хто б його попросив. Тільки чесним шляхом мріє розбагатіти Бонавентура.


Крім того, що герой багатий своєю мрією, він також багатий на всілякі жарти, дотепи та прислів'я. З повагою Бонавентура ставиться до науки, знає напам'ять всі вірші Шевченка, цитує «Енеїду» Котляревського.

В образі цього героя автор п'єси показав низи тогочасного суспільного ладу, що склалися з обіднілих, вкрай селян і розорених поміщиків, які не могли пристосуватися до існуючих умов. 2.2.2. Цитати героя.

• «Я, слава Богу, вік прожив, а й тріски чужої не взяв»;

• «Без науки, без струменту, без опиту, куди не повернися, нічого не зробиш»;

• «Тільки гляну, враз бачу»;

• «Я не люблю, знаєте, там всяких ніжностей: перин, подушок. Є сама — добре, а нема — кулак в голови, свиту послав, свитою укрився, заснув — мало журився, проснувся, встав - встрепенувся, шапку насунув та й далі посунув»;

• «Опит — велікоє діло!»;

• «Мені тільки засісти, то я з маху напишу що завгодно... Хочеш — комедію, а хочеш — прошеніє, яке завгодно прошеніє і куди завгодно»;

• «Оцей раз, як не найду грошей, годі, кінець, амінь. Засяду десь і буду писать все, все одно гроші; я за год напишу стільки, що й на воза не забереш».

2.3. Савка.

2.3.1. Матеріал щодо характеристики героя.

Савка — компаньйон Калитки, змучений бідністю селянин, який живе у боргах і не знає, як існувати далі. Доведений до відчаю, він згоден продати дияволу власну душу. Він навіть ходив на Івана Купала на роздоріжжя кликати Гната Безп'ятого! Аби тільки розбагатіти, наблизитися до «хазяїнів», придбати до рук ще шматочок. Адже, за його мораллю, «з грішми, сказано ж, і чорт не брат». Але в грошових справах немає ні братів, ні кумів: Калитка позичає Савці гроші не тільки під нечуваний процент, а ще, для певності, вимагає «запродажню запись на воли».

Герой розмірковує про те, що, мабуть, сусідський поміщик Жолудь має «нечисті гроші», тобто, він вже скористався цією можливістю. Про людину, яка ставить на перше місце в житті багатство, можна впевнено сказати, що вона продає душу дияволу. Під час поділу грошей і Калитка, і Савка готові вбити один одного. Втім, коли справу провалено, коли Герасиму не дали накласти руки, Савка кається. І його покаяння — це справжнє покаяння людини-християнина.

2.3.2. Цитатна характеристика героя:

• «Чув я, що Жолудь нечисті гроші має, від самого, не при хаті зга

дуючи, сатани. Тільки ж де вони з ним познайомилися і як? От

що цікаво!»;




• «Не журіться. Я зумію заховать, аби що»;

• «Буде здоров'я, будуть і гроші, а я навіки від них одрікаюсь, ніколи в світі не буду хотіти більше, ніж Бог дає»;

• «Пішов би до нього у саме пекло: надокучило отак раз у раз позичати, нехай би дав, іродів син! Чи душу йому, луциперові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей»;

• «Е, куме, мабуть, і в тебе нечисті гроші, і в тебе душа вже не своя!»;

• «Давайте моє мені... З мене печінка мало не витрусилась, поки це діло скінчилось, та щоб я не мав у руках свого заробітку, а заглядав вам у вічі, як цуцик?»

2.4. Інші герої п'єси

Для яскравішого зображення Калитки драматург вводить у комедію ще кількох осіб: наймичку Мотрю — дівчину з глибокими почуттями, працьовиту і розумну, змальовану в комедії з симпатією, а також постаті Калитчиних дружини і сина.

• «Параска — Калитці: «Бий, бодай тобі руки посохли! І замолоду з синяків не виходила; бий і на старість! У! Харциз — коняку жаліє, а жінку бить збирається»;

• «Роман про Мотрю: «Оце дівка! І я ж, здається, не з послідніх, а мало не впав. Оце робітниця, оце жінка — сама за косарем зв'яже!»;

• «Параска про Мотрю: «...я до неї привикла, вона до мене, дівка красива, здорова, зна всі порядки, коло птиці, коло свиней, коло корів — одне слово, хазяйка біля всього; в хаті, як в кімнаті, я вже нездужаю, а проти неї, скільки їх у нас не було ніхто хліба не спече, ніхто борщу не наваре, хоч і без олії іноді, а всі їдять не нахваляться»;

• «Герасим про Параску: «У мене в шапці більше розуму, ніж у тебе в голові».

V. Закріплення вивченого матеріалу 1. Проведення тестового опитування

IV Дія комедії