Мета: поглибити знання школярів про життя і творчість

І. Липи, дізнатися про «практичний ідеалізм» пись-менника-борця; опрацювати ідейно-художній зміст програмового твору письменника «У невідому путь»; розвивати пам’ять, увагу, спостережливість, логічне і абстрактне мислення; вміння самостійно коментувати зміст притчі, відстоювати і доводити власну думку; формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати почуття поваги до творчості І. Липи, любов до власного життя — основної цінності людини; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: засвоєння знань і формування вмінь.

Обладнання: портрет І. Липи, фотоілюстрації до життєвого шляху митця; виставка книжок письменника, текст програмового твору, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

Перебіг уроку

I.ОрганізаційнийМомент

II.АктуалізаціяОпорнихЗнань. БесідаЗаПитаннями

• Що, на ваш погляд, спонукало І. Липу-лікаря стати письменником?

• Чому він багато своїх творів присвятив не тільки дорослим, а й дітям?

• Якою була життєва мета І. Липи? Чому він тривалий час не визнавався як літературний митець?

• Що мав на увазі син письменника, зазначаючи про батька: «Іван Липа — світильник неугасимий»?

• Як доля Івана Львовича пов’язана з Харківщиною?


Ііі. ОголошенняТеми, МетиУроку. МотиваціяНавчальноїДіяльності

IV. ОсновнийЗмістУроку

Наша славна Україна Наше щастя і наш рай! Чи ж на світі є країна Ще миліша за наш край? І. Липа

Він був один із тих бардів,

Що творили мрію про Самостійну

Суверенну Державу Україну,

Кликали до боротьби

За визволення Рідного Краю.

І. Гаврилюк

1. Вступне слово вчителя

Однією з важливих проблем сучасного українського літературознавства є дослідження творчого доробку несправедливо забутих письменників, художня спадщина яких з огляду на яскраве національне забарвлення, приховувалась і почасти була заборонена за радянських часів. До таких письменників з повним правом можна віднести Івана Львовича Липу.

Колись знаний і забутий у радянські часи,— як сказав письменник В. Шевчук на ювілейному вечорі в Києві — забутий четвертою ступінню забуття. Могилка притоптана й пісочком присипана. Та нічого в цьому світі не сховаєш, і все з часом висвітлюється, оживає. Так сталося із Липами, так сталося з Україною.

2. Іван Львович Липа (24.02.1865–13.11.1923). Життєва доля

і творча діяльність І. Липи (матеріал для вчителя й учнів)

Повідомлення № 1. Дитинство, роки навчання

І. Липа народився 24 лютого 1865 року в місті Керчі в убогій міщанській родині, яка була висококультурною, інтелігентною. Деякі дослідники вказують місцем народження письменника Сумщину.

Дитинство Івана минуло в Керчі. Початкову освіту майбутній письменник отримав у церковнопарафіяльній школі при грецькій церкві, навчався добре, був одним із перших. У 1880 році він розпочав навчання в Керченській гімназії, яку успішно закінчив у 1888 році. Невдовзі родина Лип переїхала із земляками до власного невеличкого будиночка, оскільки Івана дуже приваблювало море: «Море! Величне чудо, сон, що цвіте грядами синіх васильків, безмежність, що розкрилася, як цар-птах». Море було


Свідком багатьох буйних хвилин життя І. Липи — і в останніх своїх годинах він рвався до свого старого друга. По закінченню гімназії письменник вступив до Харківського університету, хотів стати лікарем.

Повідомлення № 2. Харківщина у долі письменника

Харків був тоді одним із культурних центрів України. Там почав формуватися світогляд І. Липи, саме там він почав ходити на українофільські зібрання, купувати книжки українською мовою, відвідувати українські п’єси. Він не підтримував позиції українофілів. Це було зумовлено тим, що вони не вірили у відродження української культури, підносили російську культуру й літературу, розглядали українську літературу у складі російської.

Наслідком спілкування національно свідомої молоді було формування першої української таємної організації під назвою «Братерство Тарасівців». Одним з чотирьох, хто заснував це товариство, був І. Липа. Він написав статут «Братства Тарасівців», під яким підписалися інші члени руху.

Ця організація у Харкові набула широкого поширення, їх члени добре перевіряли кожну нову людину, яка хотіла вступити до товариства. Кожен учасник Братства повинен був прилучити до нього дві людини, а також навчити їх української грамоті. Це сприяло швидкому зростанню кількості членів товариства. Поруч з цим поширювалася українська нелегальна література серед молоді, проводились виставки по невеликих містечках, гуртки самоосвіти. Велике значення братчики приділяли вихованню дітей, оскільки від них залежало майбутнє (популярними були хлоп’ячі імена — Юрій, Роман).

Коли І. Липа навчався на п’ятому курсі, навесні 1893 року, у нього було виявлено заборонену українську літературу, яку нелегально переправляли зі Львова до Харкова. Його як учасника таємної української організації було заарештовано. У тюрмі на Холодній горі він провів 13 місяців; 10 місяців до суду і 3 місяці по судовому присуду, довше всіх. Після тюрми письменник був три роки під наглядом поліції, і тільки після цього він зміг закінчити навчання 13 жовтня 1897 року в Казанському університеті в Росії.

Повідомлення № 3. Професійна і громадська діяльність

По закінченні університету він працював лікарем в Ананьєв-ському земстві, але через шість місяців губернатор його не затвердив, і письменник покинув службу, перейшов у Полтавське земство, де працював близько чотирьох років. Після цього він переїхав жити до Одеси.


Там він одружується з Марією Шепель-Шепеленко, з якою в любові та щасті прожив життя. Марія, вчителька народної школи, філолог, авторка «Української мови», що так і не була видана за радянських часів, вірна подруга й помічниця свого чоловіка,— померла від менінгіту в 1935 році, не побачивши більше сина й чоловіка. І. Липа присвятив дружині найкращий свій твір «Острови самотності».

В Одесу до Івана Львовича приїжджали такі відомі письменники, як М. Вороний, О. Маковей, Г. Хоткевич, О. Олесь, Г. Чупринка.

Під час революції й до 1918 року І. Липа — комісар в Одесі, потім лікарський інспектор цього міста. При формуванні уряду УНР його було обрано Міністром культів і віросповідань. За часів Директорії Іван Львович — Міністр здоров’я. Про нього добре відгукувались колеги: «Завжди рівний в поведінці з усіма. Його щира й правдива душа не мінялась і на високих посадах.

Повідомлення № 4. І. Липа — письменник

Іван — світлоокий хлопець з русявим волоссям — розпочав писати, коли йому було всього літ чотирнадцять чи п’ятнадцять. Пише поезії, оповідання, нариси, символічно-філософського характеру з ліричним забарвленням, казки, спомини. Його відомі збірки «Оповіді про смерть, війну і любов» (1935), «Тринадцять притч» (1935) та ін. Свідчать про його обдарованість у літературній справі.

Перший твір І. Липи під назвою «Нові царські самодури» не можна вважати художнім твором. Це протест із глибини душі проти несправедливості.

Письменник любив дітей, він вважав справу національного виховання основною в навчальному процесі. Саме від покоління до покоління повинна передаватися духовна скарбниця народу, і діти зможуть збільшити її та передати нащадкам тільки тоді, коли самі отримають від батьків. З виховною метою писав І. Липа свої казки, притчи, бажаючи з самого дитинства прищеплювати дітям дух національної гідності.

Іван Львович багато працював над виданням книжок українською мовою. Ним було засноване у травні 1917 року видавництво «Народний стяг». Письменник уважав, що духовному єднанню різних верств населення могла допомогти література, яка втілювала самобутню культуру нації.

Митець прагнув перенести свою життєву позицію в площину творчості, заохотити читачів до боротьби за майбутнє нації.


Невід’ємною складовою частиною творчого доробку І. Липи є його епістолярна спадщина. У написанні листів письменник залишався насамперед майстром слова. З епістолярію І. Липи можна довідатись не лише про важливі історичні події, більшість листів самі по собі є довершеними творами. Саме в листах, у спілкуванні зі своїми родичами та друзями розкривався неповторний внутрішній світ митця, особливості його характеру. Епістолярій І. Липи відображає його політичну, громадянську лікарську діяльність, засвідчує низку історичних фактів кінця ХІХ — початку ХХ століть.

Повідомлення № 5. Псевдоніми письменника, їх значення