Горький відстоював свої ідеали не тільки у творчості, у суспільній діяльності - з не меншою наснагою. Прагнення до збирання передових сил привело письменника, як говорилося, у народницьку, потім соціал-демократичне середовище. Але й у легальній своїй практиці він був одержимо тією же думкою про зімкнення гідних рядів. З 1902 року очолював Горький видавництво «Знання» (до 1913 р.), а через два роки почав випуск «Збірників товариства «Знання». Під цією егідою була об'єднана більша група талановитих літераторів. «Знання» стало важливим центром художньої культури. Причому особливо чуйно враховувалися тут запити масового читача. Збірники «Знання» придбали величезну популярність.

Увагою до широкого глядача багато в чому пояснювалося й звертання Горького до драматургії. З подмостков театру повинне було пролунати хвилююче слово: і осуд мороку, і надія на світло. Письменник не займався порожнім утешительством. Глядач повинен був сам, зрозумівши автора, повірити в себе й свої можливості.

У всіх п'єсах 900-х років були енергійно виражені обидві тенденції: критична й провісна. Усюди: у брудній нічліжці босяків («На дні»)1, поруч із ділками, що зажиріли («Дачники»), у затхлій обстановці провінції («Варвари») - замічене й проникливо відбите пробудження, нехай першої, несміливе, людської душі - саме прекрасне, чому поклонявся драматург.

В «Дачниках», «Дітях сонця», «Варварах» Горький по-різному міркує над одним сумним явищем. Утворення, навіть творчість часто не приводять до щирої внутрішньої культури. Талановитий учений Протасов («Діти сонця») переконаний, що людина повинен бути «світле і яскравим, як сонце». Сам же він, в егоїстичній байдужості до навколишньої, нагадує «планету, що обертається навколо себе», несе страждання близьким, озлобляє темних мужиків. Поява столичних інженерів Черкуна й Циганова в повітовій глухомані («Варвари») здається спочатку порятунком від диких вдач і нудьги. А варварами виявляються приїжджі, що розпалюють порочні схильності, що гублять світлі мрії провінціалів.

Згадаємо, Горький ще на самому початку 900-х років говорив про « практично-демократичний ідеалізм». Пізніше, в 1914 році, письменник так розшифрував це поняття: відчуття своєї сили в молодих націй ще не витрачено на соціальну перебудову й тому «штовхає сотні одиниць до духовного спілкування з рідний ним масою». Крізь досить складне формулювання переглядає вірне подання про здорові, природні відносини. Ніл, Полючи, Шишкін зберігають тісні й теплі зв'язки між собою й з багатьма іншими. У відриві від цієї живої спільності людей спотворюється особистість у всіх її проявах. Соціальне Горький вимірював вічними цінностями життя. От що важливо. Тут і таїться ключ до прочитання його добутків про революційний рух.

У п'єсі «Вороги» - конфлікт, події історично конкретні, характерні для Росії напередодні 1905 року. Авторський погляд звернений, однак, до внутрішнього стану героїв. Після вбивства робітником одного із власників фабрики Михайла Скроботова миттєво, за два дні, розсипається мниме благополуччя в будинку компаньйонів Скроботових і Бардіних: розкол, жорстокість наростають. Одночасно відкривається зовсім інша атмосфера в робітничому середовищі. Такий «негативний паралелізм» міг би привести до нарочитості дії, якби все происходящее не було б по-різному пережите розумною, зрілою Тетяною і юною, наївною Надею Бардіними.

Уміло досягнуть ефект неупередженості. Тетяна й Надя не знайомі з ідеями революції. Та й під час бесід з конторником Синцовим, робітниками Грековим і Левшиним вони так про цьому й не почують. Але з кожним епізодом підсилюється розташування жінок до спокійної манери, почуттю власного достоїнства цих людей. Ніж хворобливіше рвуться відносини з родичами, тим більше справжньої симпатії до тих, хто вміє серйозно мислити, розуміти мир, вірити близьким. А спілкування робітників між собою взагалі виходить за звичні для героїнь рамки людських контактів (служба, споріднення, любов). Самотні у своїй сім'ї, Тетяна й Надя (навіть ще не зовсім свідомо!) починають бачити в Синцові, Грекові бажану опору, більше того - творчу позицію в житті - той ідеал, про яке мріяла Лідія в п'єсі «Варвари».

Гіркий ототожнив духовний досвід передових робітників з відродженням загубленої суспільством високої моралі. Нехай письменник і поквапився з висновками. Але характер бажаних нових моральних принципів розкрив глибоко й конкретно в переживаннях гнучкої жіночої душі.

Роль Горького у самих подіях 1905 року теж була своєрідною. Найбільше він ратував за запобігання кровопролить. 8 січня з депутацією від преси письменник відвідав Міністерство внутрішніх справ, потім Вітте, прагнучи призупинити розстріл робітників. Увечері Кривавої неділі виступив з викривальним мовленням. У результаті був арештований і укладений у Петропавловскую міцність (тут написав «Дітей сонця»). Після чого висланий до суду, що на настійну вимогу громадськості, на щастя, не відбувся. Улітку 1905 року жив на дачі під Петербургом (працював над «Варварами»). А восени знову був у гущавині подій - був присутній на похоронах Н. е. Баумана, брав участь у московському Грудневому повстанні.

У відкликаннях на це й інші події Горький наполегливо повторювала одну думку - про народну свідомість. У невідправленому листі Л. Н. Толстому, що зв'язав прогрес із «релігійно-моральним удосконалюванням» окремих особистостей, Горький захищав шлях до «порядку, при якому весь народ міг би вільно й відкрито говорити про потреби свого духу». А в січні 1906 року висловився ще определеннее: «єдиним культурним плином, здатним урятувати країну від анархії, є республіканські прагнення революційного пролетаріату й інтелігенції». Вільний духовний підйом мас - це чи не вічний світлий ідеал!