Російська класика створила образ мислителя, наділеного потужним темпераментом. Варто згадати статтю Тургенєва "Гамлет і Дон Кихот", з якої виріс, хоча й, як завжди буває в російській літературі, кудись різко убік, роман "Батьки й діти" або, точніше, його герой-нігіліст. У його характері з'єдналися й зштовхнулися риси Шекспірівського отрицателя й темперамент захопленого героя. Він розгадує загадки буття ціною свого щастя, ціною свого життя. Зрозуміти життя він може тільки дією, досвідом самого життя. Не по-гамлетовски сумніватися протягом п'яти актів трагедії, а, ні миті не сумніваючись, трощити вітряні млини, як це робив герой Сервантеса

Перший герой, філософією якого виправдувалося "убивство по совісті", подпитивал свою теорію сценами сучасної йому петербурзького життя. "Так жити не можна, потрібно негайно щось робити, робити те, що радикально змінить життя - твою, життя твоїх близьких, життя всіх - і тих, хто став жертвою кричущої несправедливості, і тих, хто щохвилини цю несправедливість множить і підсилює", - початковий імпульс будь-якого терористичного акту

И саме на нашім ґрунті, на ґрунті російського нашого історичного нетерпіння виросло грандіозний політичний рух - російський тероризм XIX століття. І відстань між героями роману Достоєвського "Біси" Петрушей Верховенским і роману Трифонова "Нетерпіння" Желябовим визначається відстанню між абсолютно безідейними амбіційними політичними інтриганами, одержимими геростратовским комплексом, і чесними борцями за всесвітню справедливість, переконаними, що, покінчивши з одним, двома, десятьома носіями світового зла, можна зробити щасливим все людство. І що саме головне - назавжди! До чого ж велика спокуса!

Роман "Біси" - роман XIX століття - вирок тодішньому й майбутньому неймовірно разросшемуся терору й терористам. Роман "Нетерпіння" - адвокатське прохання про помилування терориста. Чи бачив Юрій Трифонов погрозу тероризму "знизу" в епоху державного тероризму проти власного народу - не переконаний... Адже кращі його речі - "Будинок на набережній" і "Старий" - присвячені саме останній темі. Державний тероризм, що прийнятий називати "геноцидом", породжує тероризм знизу, коли принижений і ображений мстить за своє приниження владі що претримає, ґвалтівникам і вбивцям, виправдуючись ними ж написаними законами