Перехідним добутком від першого до другого періоду творчості Джордж елиот став її історичний роман «Ромола». Після великого розквіту історичного роману у творчості Вальтера Скотта інтерес до історичного роману в англійській літературі XIX століття потроху падає. Історичний роман відстороняється від більших суспільних подій. Тенденція ця наростала поступово. Диккенс в «Повісті про два міста» і Теккерей в «Генрі есмонде» ще зверталися до найважливіших періодів світової історії, що повлияли на весь хід сучасної їм життя. Але вже для Бульвера-Литтона тематика історичного роману - щось довільне й випадкове

Він може написати й про повстання Риенци, і про загибель Помпеи, не замислюючись над тим, яке це має відношення до тих соціальним питанням, які зараз хвилюють сучасне суспільство. Історичному роману 50- 60-х років сильно ушкодила схильність письменників тої пори йти від більших соціально-політичних питань у побутові й психологічні колізії приватного життя, не зв'язуючи їх з історичними подіями епохи. Схильність ця дається взнаки й у творчості Дж. елиот.

Здавалося б, більшість романів елиот - історичні, тому що дія в них віднесено звичайно на сорок - шістдесят років у минуле. Події в повісті «Любов містера Гилфила» ставляться до XVIII століття, дія «Адама Бида» розгортається на рубежі XVIII-XIX століть, у пору контрреволюційної війни із Францією й ірландським повстанням 1798 року. Але елиот зайнята лише приватним життям своїх героїв, і читач навіть не відразу догадується, що перед ним роман про певну епоху, насиченої історичними подіями

В «Адамі Біде» прикмети часу дрібні й нечисленні. Історична обстановка відбивається тільки в тім, що Артур Донниторн їде те в Ірландію, то у Францію, а садівник Крег розповідає обивательський анекдот про мавпу, убраної французами у військову форму через недостачу солдатів. Якби не ці дві-три подробиці, не можна було б навіть догадатися, у які роки відбувається дія роману

Цікаво звернутися ще раз до паралелі «Адам Бид» - «единбургская темниця». елиот представляє історію Хетти як окремий випадок, вся типовість якого полягає в тому, що таких випадків безліч. Вальтер Скотт же вибирає не просто середній випадок, але такий, котрий зв'язаний з усією історичною обстановкою в країні: лише недавно відбулося насильницьке приєднання Шотландії до Англії, уведені високі мита на товари, які Шотландія колись увозила безперешкодно; тому шотландці дивляться на контрабанду як на законну форму протесту проти англійських мит. Наречений і спокусник еффи Дине - Робертсон - замішаний у справі про контрабанду. Він призвідник самосуду над капітаном міський стражи, що особливо жорстоко боровся з контрабандистами й стріляв у юрбу, що зібралася в день страти одного з них. Англійський уряд озлоблений цим самосудом, у якому виявилося непокорство шотландців, - це визначає й більше суворе відношення влади до справи еффи.

Робертсон пропонує Дженни Дине видати його як призвідника самосуду англійському уряду в обмін на помилування еффи. Але Дженни розуміє, що в очах шотландського народу вчинок Робертсона нерозривний із захистом древньої шотландської незалежності - і того, хто видасть Робертсона, порахують зрадником народної справи. Вона відмовляється таким способом урятувати сестру, але використовує, сама в цьому не розбираючись, протиріччя між двором і міністерством в Англії. Королева не цілком довіряє міністерству Уолпола й про всякий випадок підтримує відносини з людьми, що складаються в опозиції, зокрема, з герцогом Аргайлем, шотландцем по народженню. Аргайл використовує прагнення двору якось із ним зблизитися й домагається сприятливого рішення в справі еффи.

У такий спосіб окремий випадок, вибраний Скоттом, допомагає йому розкрити ряд економічних, політичних і національних проблем описуваної епохи. В «Адамі Біде» ми цього не знайдемо. Однак у властиво історичному романі «Ромола» елиот волею-неволею повинна була зв'язати долю героїв з історичними подіями

Дія «Ромоли» відбувається у Флоренції наприкінці XV століття. Вибравши одну із самих драматичних епох в історії Італії, елиот поставила перед собою дуже складне історичне й філософське завдання: показати критичний момент в історії буржуазного гуманізму, конфлікт між Медичи - заступниками мистецтв і Савонаролой - отрицателем гуманістичної культури Відродження. Отут можна було показати народних корінь аскетичної проповіді Савонароли, протест проти зростаючої майнової нерівності, проти монополізації гуманістичної культури вузькими кружками, що групуються навколо богатих аристократичних меценатів, - протест, що виливається в примітивні форми знищення культурних цінностей

Але елиот відійшла від історичних і філософських завдань і обмежилася головним чином психологічними питаннями. Вона обходить соціальні мотиви в проповідях Савонароли, не показує зв'язку між інтересами бідних шарів Флоренції й зростаючої серед них популярністю Савонароли.

Зображуючи Савонаролу, елиот, по суті справи, як і в описі інших своїх героїв з духовного звання, намагається показати одне: це люди не погані й не гарні, зі своїми достоїнствами й недоліками. Савонарола діє заради загального добра й у той же час не може перемогти в собі інших особистих антипатій, які впливають на його рішення; він повний віри у свою місію, і, однак, у нього бувають періоди сумніву в собі. За цим нібито об'єктивним балансом позитивних і негативних якостей зникає вся своєрідність великої історичної особистості. У центрі роману - доля дочки вченого гуманіста Барди - Ромоли і її чоловіка Тито Мелеми.

Долі ці елиот прагне пояснити у світлі історії. «Як мириади квітів є залежним від руху соків у дереві, - пише вона, - так і доля Тито й Ромоли визначалася різного роду сучасними їм політичними й суспільними умовами, що становили епоху в історії Флоренції».

Однак у перших двох частинах роману події життя героїв носять сугубо особистий характер. Ромола - гарна людина, вона зворушливо піклується про сліпого батька й умираючого брата - ченці, вона любить свого чоловіка - молодого гарного грека Тито. Тито, навпроти, продає коштовності свого названого батька, не піклуючись про те, щоб викупити його з полону, і заводить потай від дружини інтрижку з однією селянською дівчиною. Отут уже проявляється розходження характерів, але воно могло виявитися так і сторіччям раніше або двома сторіччями пізніше. Лише в заключній частині роману елиот вдається зв'язати особисті якості своїх героїв з політичними й соціальними умовами того часу

У Флоренції починається голод. Проповідь Савонароли проти розкоші знаходить відгук у серце Ромоли; вона віддає те, що може, щоб прокормити голодних, і, прагнучи до суспільного подвигу, доглядає за хворими чумою. Тито ж доводить своєкорисливість до зрадництва; він стає активним супротивником Савонароли, приєднується до змови вигнаних із Флоренції Медичи, підготовляє викрадення Савонароли, - і в той же час, на випадок поразки партії Медичи, зав'язує зносини й із прихильниками Савонароли, обіцяючи шпигувати за Медичи й видавати народному уряду їх таємних прихильників

Подвійна гра Тито Мелеми кілька разів виручає його, але зрештою він платиться за неї життям. Російський критик Дружинін правильно помітив, що Тито Ме-Лема - це Цезар Борджиа в мініатюрі. Вивівши своїх героїв на арену суспільної діяльності, елиот зуміла набагато ширше розкрити їхні достоїнства й недоліки, створити образи самовідданої героїні й корисливого інтригана й зрадника. Цей досвід суспільної характеристики основних якостей героя Дж. елиот спробує розвити у своїх пізніші романах