Сформована в Європі обстановка не залишала сумнівів у тім, що гітлерівська Німеччина, що підсилилася в результаті завоювань, спробує напасти на Радянську соціалістичну державу. У цих умовах перед зовнішньою політикою СРСР стояли найважливіші завдання: максимально продовжити мир для нашої країни, перешкоджати поширенню війни й фашистської агресії. Необхідно було також створити сприятливі міжнародні умови на випадок нападу Німеччини на СРСР. Це значило домагатися таких передумов, які могли б, з одного боку, забезпечити створення антифашистської коаліції, а з інший ---і позбавити Німеччину можливих її союзників в антирадянській війні

У квітні 1940 року у зв'язку з фашистською агресією проти Данії й Норвегії над Швецією нависла погроза прямого нападу з боку германських військ, що вийшли до її границь на найважливіших стратегічних напрямках. Радянський уряд вжив заходів до захисту національної незалежності Швеції, незважаючи на те, що в період cоветско-фінляндської війни 1939 ---і 1940 р. вона нелояльно поводилася по відношенню КСССР.

13 квітня 1940 р. Радянський уряд заявило германському послові Шуленбургу, що воно "певно зацікавлене в збереженні нейтралітету Швеції" і виражає побажання, щоб шведський нейтралітет не був порушений". Посол телеграфував у Берлін, що Радянський уряд поставило його в популярність про те, що "воно досить зацікавлено в збереженні шведського нейтралітету, що порушення його для нього небажано й що Радянський уряд сподівається, що Швеція не буде порушена нашою акцією". Демарш уряду СРСР сприйняли в Берліні як серйозне попередження. 16 квітня Шуленбург передав відповідь свого уряду, у якому говорилося, що Німеччина не поширить на Швецію свої воєнні операції на півночі Європи й буде, безумовно, поважати її нейтралітет, якщо Швеція не зробить допомозі західним державам. Незабаром було опубліковане повідомлення ТАСС, у якому вказувалося, що "у Москві мав місце обмін інформаціями з питання про нейтралітет Швеції між представниками СРСР і Німеччини, причому було констатовано, що обоє держави вважають себе зацікавленими в збереженні нейтралітету Швеції".

Шведський міністр закордонних справ Гюнтер у бесіді з Радянським послом А. М. Коллонтай "схвильовано дякував і сказав, що ця акція з боку Радянського Союзу зміцнить установку кабінету й тверду волю Швеції дотримувати нейтралітету. Особливо його обрадувало, ---і заявив Гюнтер, ---і Що Радянський Союз стримує Німеччину". Прем'єр-міністр Швеції також заявив Коллонтай 9 травня 1940 р. що він виражає Радянському уряду "найглибшу подяку за висловлене Радянським Союзом розуміння шведської позиції й підтримку лінії нейтралітету", додавши, що "дружба з Радянським Союзом є основною опорою Швеції". Радянський виступ у захист Швеції врятувало її від окупації германськими військами в момент їхнього вторгнення в інші скандинавські країни. 27 жовтня 1940 р. уряд СРСР доручило знову завірити шведський уряд, що "безумовне визнання й повага повної незалежності Швеції представляє незмінну позицію Радянського уряду".

В інтересах безпеки СРСР і збереження національної незалежності країн, над якими нависла погроза германської агресії, Радянський уряд починаючи з осені 1940 р. систематично застерігало германський уряд проти його дій відносно цих країн. Радянський уряд не раз заявляло Німеччини, що її експансія в Румунії, Болгарії й інших балканських країнах являє серйозну загрозу інтересам безпеки СССР.

У листопаді 1940 р. у Берліні відбулися радянсько-германські переговори, під час яких уряд СРСР виступило на захист Болгарії від навислої над нею погрози німецько-фашистської окупації. Германські керівники у відповідь на це запропонували СРСР "домовитися про розмежування сфер впливу, явно прагнучи поставити радянську зовнішню політику під свій контроль. При цьому вони вимагали, щоб Радянський Союз визнав Європу й Африку зоною панування Німеччини й Італії, а Східну Азію ---і зоною панування Японії, обмеживши свою міжнародну політику тільки районом "до півдня від державної території Радянського Союзу в напрямку Індійського океану". Зі своєї сторони германський уряд погоджувався визнати територіальну недоторканність Радянського Союзу

Відстоюючи національну незалежність і суверенітет Радянського Союзу й рішуче виступаючи проти імперіалістичної політики роздягнула сфер впливу, уряд СРСР із усією категоричністю відкинуло германське речення. Характерно, що западногерманские реакційні історики обвинувачують Радянський Союз у тім, що він не пішов назустріч германським реченням. "Росіянином, ---і пише Герлитц, -здавна було властиво проявляти під час подібних переговорів нескінченне терпіння й завзятість". Гітлер же, так само як і Риббентроп, "не володів ні часом, ні терпінням, ні міцними нервами".

Одночасно Радянський Союз двічі пропонував болгарському уряду підписати договір про дружбу й взаємну допомогу. Речення СРСР були підтримані народом Болгарії. У країні розгорнувся масовий рух за укладання договору з Радянським Союзом

Якщо радянська зовнішня політика не змогла запобігти захопленню Болгарії німецькими військами, те це пояснювалося в першу чергу зрадницькою політикою самого болгарського царського уряду. Зустрівшись у ці дні з Гітлером, болгарський цар подобострастно сказав йому: "Не забувайте, що там, на Балканах, ви маєте вірного приятеля, не залишайте його". Дипломатичні представники США й Англії в Софії рекомендували уряду Болгарії відхилити Радянські речення