Мета: поглибити набуті раніше знання учнів про І. Франка — класика, людину надзвичайної працьовитості та енциклопедичних знань, розпочати роботу над ідейним змістом твору «Захар Беркут»; розкрити його історичну основу; розвивати культуру зв’язного мовлення, пам’ять, вміння виразно читати, логічно мислити, співставляти, робити висновки; активізувати словник школярів; формувати кругозір, світогляд; виховувати почуття поваги, пошани до творчості Каменяра; любов до рідного краю, народу; прищеплювати інтерес до історичного минулого України, наслідків власної праці.

Обладнання: портрет І. Франка, бібліотечка його творів, альбом «Життя і творчість в портретах, ілюстраціях, документах», дидактичний матеріал (тестові завдання, картки), підручник.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань у формі бесіди за питаннями

• Що вам відомо про життя І. Франка, зокрема про його дитячі роки?

• Які твори видатного митця ви читали? Чим вони запам’яталися вам?

• Чому, на ваш погляд, І. Франка називають Каменярем? (На Личаківському кладовищі у Львові, де похований І. Франко, є надмогильний пам’ятник письменнику скульптора С. Литвиненка. Скульптор зобразив каменяра, який молотом розбиває гранітну скелю. Він символізує боротьбу за людське щастя і волю та є уособленням самого І. Франка, якого народ прозвав Каменярем)

• Чим захоплювався малий Іван Франко?

• Як ушановують пам’ять Івана Яковича люди сьогодні?

III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Яко син селянина, вигодуваний твердим мужицьким хлібом,

Я почував себе до обов’язку віддати працю

Свого життя тому простому народові.

Вихований у твердій школі,

Я відмалку засвоїв собі дві заповіді.

Перша — то було власне почуття того обов’язку,

А друга — то потреба ненастанної праці.

І. Франко

Каменяр, чарівник слова. Тарас Франко, син письменника

...Щира, ніколи не удавана скромність цього надзвичайного

І найбільшого таланту серед нас усіх.

І. Труш про І. Франка

1. Відомості про І. Франка. Матеріал для вчителя

ІВАН ЯКОВИЧ ФРАНКО (1856–1916)

27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі Дрогобицького повіту в Галичині у сім’ї відомого на всю округу коваля народився рудоволосий, ясноокий хлопчик. Ясьо (так звала мати сина) ріс розумною дитиною. У нього виникало безліч запитань, з якими він звертався до дорослих. А ті не завжди могли задовольнити допитливість хлопчика і здебільшого відповідали: «Виростеш — про все дізнаєшся сам». Родина Франків жила, як на ті часи, в достатках. Ріс хлопчик роботящим, товариським. Він залюбки допомагав батькам по господарству, любив і розумів підгірську природу.

Мати Івася, ласкава й співуча, надзвичайно любила українську пісню. Так з голосу матері хлопчик запам’ятав багато народних пісень.

Великою мрією неписьменних батьків було дати освіту своїй дитині. У шість років віддають Івася до школи у сусіднє село, звідки була родом мати, оскільки тамтешня школа вважалася кращою, ніж у Нагуєвичах. Потім І. Франко переходить до так званої нормальної школи при монастирі в Дрогобичі, а згодом — до Дрогобицької гімназії.

Вчився хлопчик легко, оскільки від природи був здібним, мав надзвичайну пам’ять. З допомогою дядька по матері, як пише І. Франко в автобіографічному листі, за десять днів він навчився читати українською мовою. «...Шевченка... я вивчив майже всього напам’ять (а пам’ять у мене була така, що лекцію історії, котру вчитель цілу годину говорив, я міг опісля продиктувати товаришам майже слово в слово!)»,— згадує письменник роки навчання. А до того був ще й дуже працьовитий.

Івась рано залишився сиротою. Коли йому було дев’ять років, помер батько. У сім’ю прийшов вітчим, бідний наймит із сусіднього села.

Працьовитий, добрий чоловік, він доклав усіх зусиль, щоб хлопець здобув освіту. У шістнадцять років І. Франко втратив матір, вітчим одружився вдруге.

Зі спогадів його сучасників постає середній на зріст худорлявий юнак з рудуватою кучерявою чуприною, високим чолом, ясними очима, з рішучим виразом обличчя, з привабливою, захоплюючою манерою вести розмову. Серед ровесників відрізнявся ще й тим, що все вмів робити, надзвичайно швидко писав, читав, швидко орієнтувався в різних ситуаціях.

У липні 1877 року Іван Якович був заарештований. «У в’язниці,— згадує письменник,— не знаю чому — ставились до мене з особливою суворістю. Запхано мене до найгіршої камери, до злодіїв, убійників та інших звичайних злочинців... Протягом дев’яти місяців, проведених у тюрмі, сидів я переважно у великій камері, де перебувало вісімнадцять — двадцять вісім злочинців, де зимою ніколи вікно не зачинялось і де я, слабий на груди, з бідою добивався привілею спати під вікном... прокидався майже завжди з повним снігу волоссям на голові».

Іван Якович Франко був високоосвіченою людиною. Здобувши університетську освіту, письменник їде до Відня, де одержує ступінь доктора філософії. Він мріє про посаду викладача Львівського університету, але реакційні кола Галичини зробили все, щоб не допустити «політично ненадійного» Франка до університетської кафедри.

У галузі дитячої літератури письменник активно працює, починаючи з 1890 року. Він опублікував збірку казок «Коли ще звіри говорили», написав низку оповідань. Найбільш «особистим» є оповідання «У кузні», де змальовані картини раннього дитинства майбутнього письменника, а найулюбленіший герой — хлопчик Мирон. З ними діти зустрічаються в багатьох оповіданнях («Малий Мирон», «Олівець», «Під оберегом»).

І. Франко любив одяг строгого кольору, нешнуровані черевики. Майже завжди носив вишивану сорочку.

Був письменник завзятим рибалкою. Друга його пристрасть — грибництво, яке часто поєднував з пішими мандрівками. Мріяв купити велосипеда, але так і не купив, бо жив скромно, невибагливо, навіть убого. Він навіть не спромігся придбати на смерть нової сорочки, тому ховали його в чужій.

Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

2. І. Франко. «Захар Беркут» 2.1. Історична основа твору.

2.1.1. Редакція журналу «Зоря» в 1882 році оголосила великий конкурс на кращий історичний твір. І. Франко вирішив узяти участь, а в 1883 р. повість «Захар Беркут» була вже опублікована у журналі. Повість була написана 1882 року після другого арешту І. Франка — ув’язнення в коломийській тюрмі. Протягом шести тижнів у рідному селі Нагуєвичах Іван Якович вечорами при світлі каганця (у нього не було навіть настільної лампи) писав твір.

2.1.2. Факти з історії у творі.

• У 40-х роках ХІІІ ст. монголо-татарські орди, очолювані внуком Чінгісхана Батиєм, захопивши Київ, прямували через Карпати в Угорщину. Батий вогнем і мечем плюндрував землю Галицької Русі. Горіли села і міста, залиті людською кров’ю. Але руський народ мужньо боронив рідну землю, знищити саму Русь завойовники не змогли.

• З Галицько-Волинського літопису І. Франко взяв скупі відомості про вторгнення монголо-татарських полчищ у Русь, їхній перехід через Карпати. Там, де бракувало історичних даних, письменник вдавався до легендарного матеріалу, поєднавши його з життєвими реаліями далекого минулого, внаслідок чого народився мистецький твір високого ґатунку.

• В перекладі, записаному від Михайла Гасинця із Закарпаття, розповідається про один із епізодів боротьби: «Русини підрубали дерева, наклали купи каміння і воду перегородили. Коли татари ішли в той глибокий звор, тоди люди ті підрубали дерева, каміння і воду пустили за одним свистом. То всього почало гучати, стріляти і вибило много татар...»

2.1.3. І. Франко, очевидно, недаремно обрав для свого твору Тухольщину. Прекрасні карпатські краєвиди, чарівна природа, народ, славний своєю героїчною історією, захопили митця.

Село Тухля, про яке пише І. Франко, існує насправді. Воно розташоване в мальовничій, порослій лісами місцевості недалеко від м. Стрия на Львівщині. Збереглися народні перекази про походження назви села. В одному з переказів його назва пов’язується із загибеллю великої кількості ординців, від яких по всій околиці йшов поганий (тухлий) запах. Але події, описані в повісті, відбулися не там, де тепер розташоване село, а, як стверджує сам автор, «...у стін могутнього Зелеменя» (гора на північному сході від сучасної Тухлі, висота — 1177 м).

2.1.4. Дійові особи твору.

Монгольська навала, бегадири Пета, Бурунда були насправді. Тугар Вовк, Захар Беркут, Мирослава, Максим — створені письменником художні образи.

2.2. Тема твору: розповідь про те, як волелюбний народ Руської землі боронив свою батьківщину від монголо-татарської навали.

2.3. Ідея твору: возвеличення мужності, патріотизму, винахідливості, рішучості, вміння долати перешкоди, боротися з труднощами; засудження підступності, зради, жадності, жаги до збагачення за рахунок інших.

2.4. Основна думка: сила народу — в його єдності, підтримці, повазі одне до одного.

2.5. Жанр: історична повість. (Теорія літератури.