Апулей жив у II столітті нашої ери (народився близько 124 року). Деякі вчені цим часом датують і казку. Тим більше що текст Апулея є першу, найдавнішу письмову фіксацію казки, але сама казка безсумнівно багато древнє. Текст Апулея — літературна обробка, зроблена мислителем і філософом.

Вона дозволяє визначити, які саме елементи цієї казки були у II столітті. У цілому нині, проте, російська казка дає понад архаїчну форму сюжету. У Апулея дійовою особою виступають боги грецького Олімпу: богиня земної кохання та вроди Венера із сином її Амур (чи Купідон), богиня хліборобства й родючості Церера, Юпітер і його дружина Юнона та інших.

Але це — зовсім не від свідчення давнини, а навпаки. Ці імена — літературне привнесення присвяченого в усі античні культи філософа свого часу й, власне, до фольклору не ставляться. У Апулея сюжетна канва зводиться ось до чого. У царя три дочки. Молодша їх відрізняється такий красою, що їй відплачуються божі почесті.

Цим вона навлекает він ревнивий гнів богині Венери. Оскільки їй відплачуються божі почесті, ніхто з смертних не дерзає з нею одружитися. Тоді батько запитує оракула і молитвами і жертвопринесеннями просить у великого божества чоловіка для своєї обійденої дочки. Оракул пропонує йому відвести дочка, прикрашену нарядом похоронного ложа, на високий стрімчак Зятем її буде єхидне, люте і дике крилатий істота, якого бояться все боги.

Тут цікава деталь, що дівчину, призначену для шлюбу, треба одягти в похоронні одягу. Взагалі шлюбний і похоронний обряди у фольклорі мають досить ясно вираженим спорідненням. З скелі вітер забирає Психею. В усьому цьому мотиві шляхом порівняльного вивчення різних матеріалів можна встановити, що Психея іде у царство смерті. Але це — з погляду генетичної.

У казці вона потрапляє у чудовий сад. Палац і сад описуються дуже докладно. На столі вона безліч страв і вин і підкріплюється. Вона чує голос невидимого істоти, який пропонує їй користуватися всього цього. Вона — господиня цього замку.

Вночі вона стає дружиною цього невидимого суті й з-поміж них виникає дружба. Вона ночами розмовляє з нею. Так проходить чимало часу. На землі сестри неї голосять як і справу мертвої, і це сягає слуху Психеи (на скелі — вона чує їх плач). Вона просить свого чоловіка дозволити сестрам відвідати її.

Він умовляє її не робити, але поступається їй. Той-таки вітер, яка принесла сюди Психею, тепер приносить сестер. Вони бачать все дива і заздрять їй.

Вони наговаривают їхньому чоловіка, вселяють їй, що він чудовисько, і радять вбити його — засвітити вночі світильник і заколоти його кинджалом. Тим більше що чоловік заборонив їй вбачати його. Уранці він зникає.

Вона не знає, як виглядає. Ця заборона може бути пояснений шлюбними звичаями деяких народів, які мають справді дружина має бачити чоловіка. Однак заборона у фольклорі завжди порушується. Вночі Психея до однієї руку бере світильник, до іншої — кинджал; вона піднімає світильник, але бачить собі не чудовисько, а прекрасного юнака.

Це — Амур, син Венери. Саме це момент найчастіше зображували мистецтво. Кинджал застигає у її руці. Крапля олії падає з світильника на плече бога.

Він прокидається і зникає назавжди. Тут закінчується перша частина казки і розпочинається друга, утримання становлять пошуки зниклого чоловіка.

Раніше ніж можливість перейти до цієї маленької частини, треба зупинитися що на деяких деталях, які допоможуть нам краще зрозуміти російську казку і важливі ще й власними силами. Перше, потім слід звернути увагу, — те, що з Апулея чоловік Психеи — не чудовисько, не звір. У фольклорній традиції, зокрема у російській казці, він звір. У Апулея його як звіром за текстом прорікання.

Але прорікання богів бувають двозначні. У проріканні говориться, що він крилатий, що він єхидний і поганий, які самі боги її бояться.

Носячи на крилах по ефіру, він усе спричиняє млість. Але це звір, а крилатий бог любові. Так, все боги її бояться, так, він хитрий, підступний, але ці не чудовисько.

Штучність цього мотиву відразу впадає правді в очі. Апулей був великий насмешником над офіційної релігією й тут сміється над практикою гадань, пророцтв і прорікань, хто був поширені у Греції і Римі. Щоб уникнути нарікань, жерці давали двозначні відповіді, які можна було тлумачити так і так. Друга деталь стосується почуттів самої Психеи.

Ми вже знаємо, що у казці начебто немає індивідуального кохання. Тим більше що дружина може податися пошуки чоловіка, лише коли любить його. У Апулея вона справді переймається любові до чоловіку тоді, коли він його вперше бачить, і він зникає. По античним уявленням любов вселяє бог любові Амур, чи Купідон, яка вражає свої жертви стрілами. Він завжди змальовується з сагайдаком і з цибулею.

Повинна і Психея бути ураженої цієї стрілою. У Апулея це відбувається у той час, коли він бачить свого чоловіка, бачить його сагайдак і стріли. Апулей описує це: У ногах ліжка лежали цибуля й сагайдак зі стрілами — благодійне зброю великого бога.

Ненаситна, при цьому і цікава Психея не зводить сам із чоловікового зброї, оглядає і обмацує його, виймає з сагайдака одну стрілу, рукою пробує вістрі, але, зробивши сильніше рух тремтячим суглобом, глибоко коле себе, отже лежить на поверхні шкіри виступають крапельки червоної крові. Отож саме того і не знаючи, Тут знову цілком явне штучне привнесення Апулея.

Так порівнювати з російської казкою дозволяє розшарувати твір римської літератури з його фольклорні і літературні прошарку.