Використання поетом художності народної свідомості, в образі Дар'ї багато чого пояснює й у тих главах, де з'являється Мороз-воєвода. Уособлений образ Мороза, без сумніву, навіяний фольклором. Це ясно вже з назви поеми, що представляє собою народне прислів'я. Особливо тісно зв'язана поема з казкою «Морозко».

Зіставлення поеми й казки «Морозко» допомагає нам зробити кілька спостережень. Істотно, що поет пам'ятає й любить народну казку, інакше не з'явився б у поемі казковий образ Мороза. Мороз у поемі, звичайно, схожий на Морозко з казки: він веселий, відважний, могутній. До речі, помітимо, що, переходячи до зображення Мороза, поет міняє ритм вірша

Але казка й поема - різні добутки, вони по-різному зображують життя. Наприклад, чудеса в казці істинно чарівні: Морозко нагороджує пасербицю золотом, богатими одягами. Так не буває в житті, але так виражається мрія про краще життя, про перемогу добра й справедливості. Мороз у поемі будує палаци з льоду, мости крижані. Це теж чудеса, але такі, які кожний з нас може бачити: вигадливі накопичення льодів у горах і на море, надійний лід на ріках, по якому йдуть пішоходи, обози стоваром.

Казковий Морозко став іншим у поемі й тому, що Дар'я, до чий сон прийшла стара казка, чута в дитинстві, змучена й придавлена нестерпним горем. Тому^-те у хвалькуватій пісні Мороза з'являються слова грізні, страшні для людини («Люблю я в глибоких могилах...»). Нам зрозуміло, чому виникає в пісні цей льодовий душу образ: Дар'я безперестану думає про Прокла, заритому в промерзлій землі. Правда, Мороз і тут не виглядає згубником: пікові-спокою-піку адже вже нічого не страшно. У свідомості Дар'ї Мороз взагалі ніде не виступає як лиходій: з живими він тільки грає, жартує, жене додому бабенок, лякає «недоброго злодія», дурить п'яних. А Дар'ї він хоче сподобатися, він шепотить їй ласкаві слова, він раптом звертається в милого Проклушку й цілує її. І сон, що бачить Дар'я, замерзаючи,- сон щасливий, прекрасний. У ньому відбилося краще, що було в її житті,- радість праці, любов і згода в сім'ї, мрії про майбутнє. Останнє, що бачить Дар'я, умираючи,- рідні особи чоловіка, сина, дочки, віз із золотими снопами - обіцянка ситості й статку; останнє, що вона чує,- щаслива, «утоляющая серце» пісня, яку можна почути тільки в найяснішому сні:

  • У ній лагідне пещення участья,
  • Обітниці любові без кінця...
  • Посмішка достатку й щастя
  • У Дар'ї не сходить слица.

Героїня Некрасова як би «іде в казку». Але чому Некрасов саме так закінчив поему, відкинувши інший, благополучний фінал? Тут не може бути однозначної відповіді. Подумаємо разом з учнями. Смерть годувальника в селянській сім'ї була такою страшною подією, що тільки в порядку найрідшого виключення овдовілій дружині, що осиротіли дітям могло що-небудь допомогти, А звичайної й усім відомої була одна доля: голод, убогість, приниження, рання смерть. Як би не була багата поема казковими образами, це не казка, а реалістичний добуток

Деякі критики--сучасники Некрасова дорікали його в жорстокості, у байдужості до долі вдови. Ми розуміємо, як це несправедливо. Ми адже почуваємо, що в поета воістину серце розривається від горя. Некрасов оспівав красу своєї героїні, її духовне багатство, він і в смерті показав її прекрасної, але життєва правда не дозволила поетові зображувати благополуччя там, де треба було розбудити співчуття, тривогу, гнів

У главі XXXV зображення сну Дар'ї переходить у роздуми поета пр самому себе. Пісня, що чує вмираюча селянка, «угамовує» і серце поета, змучене тяжкими враженнями життя. Зимовий ліс із його тишею тягне до себе поета:

  • Ніде так глибоко й вільно
  • Не дихають втомлені груди,
  • И коли жити нам досить,
  • Нам слаще ніде не заснути!

Глава IV - це оповідання поета не про якусь певну жінку, а про «тип величної слов'янки», про ті її риси, які зустрічаються в багатьох і які особливо дороги поетові. Однак у межах цього загального настрою треба знайти численні відтінки: гордості, замилування, радості, поваги й т. д.

У главі XXXIII іде оповідання про долю Дар'ї. Поет передає її сон. Тут виникає суперечливе сполучення двох настроїв. Читець (як і поет) не може забути, що це передсмертний сон замерзаючої селянки. А в самому це передаються найбільш світлі сторони селянського життя, мрії про щасливому, радісному праці. В оповіданні з'єднуються сум і радість. Але це сполучення нерівномірно на всьому протязі уривка. Скорботні й співчутливі ноти звучать спочатку («У блискаючий іній одягнена...»), потім вони гаснуть в оповіданні про Дар'ю, її свекрухи, чоловіку, дітях. Тут передаються розмови, забавні епізоди. Читець немов би відсуває па якийсь час сумні думки. Але вони знову виникають наприкінці глави XXXIV, де говориться про пісню, що чує Дар'я. Цей сум не похмура, не безнадійна, але світлою, зігрітою мрією про народне щастя