Кілька статей листів книги Гоголь присвятив поезії, російській літературі. Це- статті " Про ліризм наших поетів", "Предмети для ліричного поета в нинішній час", " У чому ж нарешті істота російської поезії й у чому її особливість?" Але всім їм передує коротка стаття " Про те, що таке слово", у якій Гоголь пише про необхідність дбайливого відношення зі словом, виражає тут Євангельське розуміння його. У Євангелії Христос сказав: "Глаголю же вам, яко всяко слово дозвільне, їжаку аще рекут человеци, віддадуть про нього слово в день судний". Гоголь застосовує ці слова стосовно письменника й у застереженні пише:"

Звертатися зі словом потрібно чесно. Воно є вищий подарунок Бога людині. Лихо вимовляти його письменникові в ті пори, коли він перебуває під впливом жагучих захоплень ‹...›, словом - у ті пори, коли не прийшла ще стрункість його власна душа..." (т.6, с.2ПРО-21). І, далі:"Небезпечно жартувати письменникові зі словом. Слово гнило так не виходить із вуст ваших!" (т.6, с.21). Остання фраза - точна цитата з Послання до Ефессянам Св. ап. Павла (Еф.4, 29).

Гоголь у статті говорить про високе призначення письменника й поета, про високу відповідальність його перед Богом і перед людьми, тому що його справа зв'язана зі словом! (Лихо, якщо про предмети свят і піднесених стане лунати гниле слово...." (т.6, с.21).

У статті письменник міркує про те, який строгий суд очікує письменника за сказані їм слова - " Поет на поприще слова повинен бути так само бездоганний, як і всякий іншої на своєму поприщі. (т.6,с. 19). Таким судом судив себе й сам Гоголь. Підтвердження тому - знищений другий тім "Мертвих душ", різка оцінка власної творчості - " не моя справа повчати проповіддю. Мистецтво й без того вже поученье". Таке ж серйозне й глибоке відношення до літератури ми зустрічаємо в нього листах

Лист "Про ліризм наших поетів" звернене до В.А. Жуковського. У ньому автор відзначає високий ліризм, властивим російським поетам: " У ліризмі наших поетів є щось таке, чого немає в поетів інших націй, саме- щось близьке до библийскому, - той вищий стан ліризму, що чужо рухів жагучих і є твердий возлет у світлі розуму, верховне торжество духовної тверезості".(т.6, с.37). Далі, він расскривает особливості цього ліризму: " "Цей ліризм уже ні до чого не може підноситися, як тільки до одному, верховному джерелу своєму - Богові. Він суворий, він полохливий, він не любить багатослівності, йому приторно все, що не є на землі, якщо тільки він не бачить на ньому напечатления Божого."(т.6, с.37).

У статті "У чому ж нарешті істота російської поезії й у чому її особливість" Гоголь указує джерела цього ліризму: " Ще таємниця для багатьох цей незвичайний ліризм - народження верховної тверезості розуму, - який виходить від наших церковних пісень і канонів". (т.6,с.164). А в теперішньому листі пише про два предмети, що викликають цей близький до біблійного ліризм - це Росія й любов до царя. У листі Гоголь расскривает високе значення монарха - " що таке монарх взагалі, як Божий помазаник, зобов'язаний стремить довірений йому народ до того світла, у якому живе Бог..." (т.6, c.42). Підтримкою його думкам звучать слова Пушкіна, поміщені в листі:" Навіщо потрібно, - говорив він, щоб один з нас став вище всіх і навіть вище самого закону? Потім, що закон - дерево: у законі чує людина щось тверде й небратське. З одним буквальним виконавцем закону недалеко підеш: порушити ж або не виконати його ніхто не повинен: для цього-те й потрібна вища особистість, умягчающая закон, що може з'явитися людям тільки в одній полномощной влади" (т.6, с.43) - писав Гоголь. У своєму листі він цитував вірші Державіна й Пушкіна, звернені до государів. Особливо багато згадує Гоголь віршів Пушкіна, присвячених паную - " ДО Н***, "Друзів", "Герой", "Бенкет Петра Першого".

Сам Гоголь мав щиру віру в необхідність царського правління на російській землі, був глибоко відданий імператорові Миколі 1. У листі до графа А.П. Толстому від 2 січня 1846 року н.ст. з Рима він із благоговінням описував те, як побачив Государя. Він писав:"Бог так урятує його й так вселить йому все, що йому потрібно, що потрібно істинно для доставляння щастя його підданим. Якщо він молиться і якщо молиться та сильно щиро, як він дійсно молитися, то, вірно, Бог вселить йому весь хід і належний закон дій. "Серце пануючи в руці Божией ",- говорить нам Боже дієслово". (т.9, с.323). Гоголь звертався до Государя імператорові Миколі Павловичу двічі - у грудні 1846 г, просячи видати йому паспорт на півтора року перед подорожжю в Єрусалим; і близько 16 січня н.ст. з Неаполя, коли він просив особливо розглянути глави"Обраних місць", виключені цензурою. Відношення Гоголя до государя відбилося й у його добутках - в " Повісті про капітана Копейкине", включеної в поему "Мертві душі", -Копейкин вирішив відправитися в Петербург просити монархової милості

Гоголю були відомі й отношенья государя з Пушкіним. У листі «Про ліризм наших поетів» есит такі слова: «Тільки по смерті Пушкіна виявилися його щирі відносини до государя» (т.6, с. 46). Гоголь знав лист В. А. Жуковського батькові поета С. Л. Пушкіна, у якому він описував останні дні Пушкіна. Жуковський писав про те, яка тісний зв'язок був у Пушкіна з государем: «При початку свого царювання він ео собі привласнив.... він стежив за ним до останньої його години; бували мінути, у які, як буйний, що ще неостепенились дитина, вона викликав на себе невдоволення свого хоронителя, але у всіх виявленнях невдоволення з боку государя було щось ніжне, отеческое." (В.А.Жуковський. Соч.6т., изд. 7-е під ред. П.А.Єфремова, Спб. 1848, т.6,с.9). Жуковський передає, що перед від'їздом доктора, Оренту Пушкін сказав:" Попросите государя, щоб він мене простив". ( Жуковський В.А., т.6, с.11). І государ відповів Пушкіну листом:" Якщо Бог не велить нам більше побачитися, посилаю тобі моє прощення, і разом моя рада: виконати длог христианаский. Про дружину й дітей не турбуйся: я їх беру на своє піклування."(Жуковський В.А., т.6, стор.12). Жуковський так описував цю сцену: " Біля напівночі фельдегерь із велінням негайно їхати до Пушкіна, прочитати йому лист, власноручно государем до нього написане, і та година " про усім донести". "Я не можу, я буду чекати",- наказував государ Аренту.(Жуковський В.А.,т.6,с.12).

И коли Жуковський підійшов до вмираючого Пушкіна й запитав:" Може бути побачу государя, що мені сказати йому від тебе?" І Пушкін відповів:" Скажи, що мені жалб умерти, був би весь його". (Жуковський В.А.,т.6,с.14).

Коли в другий раз Арент приїхав від государя, Пушкін сказав:" Чекаю царського слова, щоб умерти спокійно." (Жуковський В.А., т.6, с.14). І останні слова Пушкіна, звернені до государя були:" Скажи государеві, що я бажаю йому довгого, довгого царювання, що я бажаю йому щастя в його сині, що я бажаю йому щастя в його Росії".(Жуковський В.А., т.6,с. 15). Такі були відносини государя з великим російським поетом. Слова Жуковського, сказані в тім же листі, напевно, збігалися з думкою Гоголя:"Рідкий з письменників, помолясь над труною, не помолился в той же час за государя й можна сказати, що це виявлення националной суму про поета було самим зворушливим прославлянням його великодушного заступника". (Жуковський В.А., т.6,с.21).