З тих пор як змовкли пушки й в "Книгу про бійця" були вписані її заключні строфи, виконані мудрості й світлому суму, пройшло вже багато років. Інший читач, інше життя навколо, інший час... У якому ж відношенні до цього нового часу перебуває "Василь Теркин"? "Книга про бійця" і образ Теркина могли народитися лише на війні. Справа не тільки в темі й не тільки в повноті й точності, з який відбиті тут обставини солдатського побуту, переживання фронтовика - від любові до рідного краю до звички спати в шапці. Книгою свого, воєнного часу поему Олександра Твардовского робить насамперед органічний і багатобічний зв'язок її змісту й художньої форми з тим неповторним станом народного життя й суспільної свідомості, що було характерно для періоду Великої Вітчизняної війни

Гітлерівська навала означала смертельну погрозу самому, існуванню нашого суспільства, самому існуванню росіянці, української й іншої націй. Перед особою цієї погрози, під страшною вагою великого нещастя, що обрушився на країну, всі турботи мирного часу відступали на другий план. І самою характерною рисою цього періоду була єдність. Єдність всіх шарів суспільства, єдність народу й держави, єдність всіх націй і народностей, що населяють нашу країну. Любов до Батьківщини, тривога й відповідальність за неї; відчуття споріднення з усім радянським народом; ненависть до ворога; туга за рідна й близьким, скорбота про загиблим; спогади й мрії про світ; гіркота поразок у перші місяці війни; гордість зростаючою силою й успіхами на тихнув наступаючих військ; нарешті, щастя великої перемоги - ці почуття володіли тоді всіма. І хоча ця, так сказати, "загальнонародність" почуттів аж ніяк не виключала в людях спонукань і переживань сугубо індивідуальних, на першому плані в усіх було те, про що автор "Теркина" сказав такі прості й такі єдині, всім слова, що запам'яталися:

Бій іде святий і правий,

Смертний бій не заради слави

Заради життя на землі

Поетичним вираженням цих загальнонародних почуттів, цієї небувалої єдності народного духу саме й з'явилася поема Твардовского. По точному зауваженню одного із читачів, вона цілком складалася "з тих самих думок, якими живе й думає кожний з нас у дні війни". І коли, наприклад, Василь Теркин говорив своїм товаришам-бійцям про те, що

...Росію, матір-бабу,

Нам втрачати не можна ніяк.

Наші діди, наші діти,

Наші онуки не велять,

ці слова могли повторити разом з ним і уральським сталеваром, і сибірська колгоспниця, і білоруський партизан, і вчений у блокадному Ленінграді

Духу часу, його насущним потребам відповідав і характер героя книги. Давно відзначена виняткова ємність цього характеру, що з'єднав у собі властивості, які за всіх часів і у всіх народів були властиві людям праці (вірність приметливого ока, вправність досвідчених рук, що не люблять неробства, життєвий практицизм), з тими рисами, що відрізняють саме російської людини, - добродушність, терпіння, скромність, здатність "приймати всі як є" і з гумором переносити будь-які негоди, спокійна мужність. Разом з тим очевидно, що в Теркине, так само як і в будь-якому іншому з національних типів, створених нашою літературою, втілилися не всі ознаки російського характеру. Не говорячи вже про те, що герой поеми вільний від яких би те не було відчутних недоліків, у його натурі ні, наприклад, і такого, здавалося б, традиційно російського й, безсумнівно, позитивної якості, як правдошукацтво". Він не сумнівається, не шукає "сенсу життя". Навпроти, йому

Ясно все до крапки:

Треба, братики, німця бити,

Не давати відстрочки

Ця риса досить характерна для часу, коли всі фізичні й духовні сили народу були зосереджені на одному життєво важливій і дійсно цілком яснім завданні - розгромити ворога, вигнати його з нашої землі. Взагалі, якщо придивитися до образа Теркина, те можна помітити, які потрібні були народу-солдатові для війни й перемоги. Так само обстоит справа й із властивими Теркину якостями радянської людини. Він несе в собі саме ті - і тільки ті - кращі властивості свого покоління радянських людей (колективізм, віра в перемогу нашої правої справи, висока свідомість своєї особистої відповідальності "за Росію, за народ і за геть усе"), які в час випробувань допомогли цьому поколінню вистояти й перемогти

У літературі військового років Теркин займає особливе місце: це не просто один з літературних персонажів своєї епохи, а, якщо можна так виразитися, її головний герой, найбільш глибокий, повний і художньо доконаний образ народу, що воює "заради життя на землі".

Обумовлена особливостями військового років "загальність" характеру героя й тих почуттів, які несе він у своїй душі, визначила, у свою чергу, своєрідну "форму" образа, особливий спосіб його окреслення. Не відриваючись від землі, залишаючись зрозумілим і близьким читачеві в кожному своєму щиросердечному русі, Теркин одночасно як би піднятий над всім тим, що має значення лише для окремого людського існування. Це проявляється, між іншим, у тім, що його фронтова біографія складена лише з таких положень, у яких за чотири військових року не раз побував майже кожний фронтовик; це не особиста, а, так сказати, загальсолдатська доля, - не розгорнута у вигляді якого-небудь зв'язкового "індивідуального" сюжету, але як би накладена низкою окремих картин і епізодів на загальний гігантський "сюжет" війни

По всьому своєму складі й ладу "Книга про бійця" є дітище воєнного часу, епохи неповторно своєрідної й уже досить далекої від сьогоднішнього дня, відділеної від нього не тільки часом, але й крутими поворотами історії. Однак, як і багато років тому, поема "Василь Теркин" залишається сьогодні однієї із книг, самих улюблених і знаних внароде.