«Мужики й баби» по своїй жанровій природі - публіцистичний роман, і автор не збирається сперечатися з М. Шолоховим із приводу зображення епохи, а виражає, з урахуванням досвіду наступних поколінь, чітко, осмислено й емоційно цивільну позицію. Борис Можаев свій роман «Мужики й баби» назвав хронікою. І це дійсно хроніка «великого перелому», що став трагедією російського селянства

«Не можна гнути історію, як ціпок, через коліно», - наполегливо повторює автор в «Мужиках і бабах». Лад і згода в сільському світі Можаева, не торкнутому ще генеральною лінією правлячої партії, - такий бачиться письменникові непівське село, що доживає свої останні дні, своєрідний сільський рай, ідилія мирної, по-людськи нормальної життя

Колективізація - процес складний, бути може, неоднозначний. Але Можаева цікавить не весь комплекс проблем, пов'язаний з колективізацією, а в першу чергу «перегини», допущені при її здійсненні. Цієї мети підпорядкованаі всі характери в романі. Великим планом показані місцеві, районні й окружні керівники, що прагнуть будь-що-будь у лічені дні провести колективізацію. Їхньої дії лише на перший погляд незаконні. «Перегини» не були порушенням генеральної лінії, а прямим результатом суті її програми, суті основних поглядів керівництва країни на долю російського селянства

Гуманістична позиція автора проявляється в нищівній критиці як троцькістських, так і бухаринских поглядів на селянство, і для цього залучаються архівні документи, газетні замітки, засуджується «дикунський захват побачивши того, як на величезному кострище корчилася й розпадалася вікова російська громада». У романі Можаева широко представлена думаюча сільська інтелігенція: Успенський, Обухова, Озиме. Їхнім спорам і міркуванням відведені багато сторінок роману. Можаеву було важливо зрозуміти зміст що відбувається, тому що тільки змушена незалежність залишалася «острівцем волі» в умовах тоталітарного режиму. Цілком реально і яскраво намальовані такі персонажі, як Возвишаев, Ашихлин Сенечка Зевин.

Секретар Тихановской партосередку Сенечка Зенин - з породи людей, що кваплять історію й події, що мислять однозначно й категорично, місцева церква для нього дурдом, придатний тільки для зсипного пункту, і вуж ніяк він не зв'язує її із традиціями сільського життя, а закриття церкви - з підривом авторитету радянської влади. Людина без совісті й честі, вона здатний виконати будь-який наказ, аби тільки удержатися на плаву. З породи людей, схильних до псевдореволюційного нетерпіння, і ідеолог режиму Гаум Ашихмин - син що розорився касимовского татарина. Незважаючи на своє купецьке минуле, він, що ніколи не стояв у верстата, уважає себе пролетарем. Його заповітна мрія - просунутися в керівний апарат. У предрика Никанора Возвишаева своя життєва філософія: «Мир тримається на страху - або ти боїшся, або тебе бояться». Головний принцип його керівництва - тримати людей у страху. От зразок його керівництва навіть своїм, районним активом: « 20 лютого все повинні бути в колгоспах! Не проведете в строк кампанію - захопить? с собою сухарі. Назад не повернетеся».

Як же проходить «загальна колективізація»? Все йде за задуманим планом: 20 лютого все повинні вступити в колгосп - спочатку приготувати годівниці для худоби, потім по всьому районі провести збори, проголосувати й протягом 24 годин зігнати вся худоба, по мужики вперлися, насіння не здають

Возвишаев дає команду збивати замки з комор, брати людей під арешт, штрафувати. І отут збунтувалися селяни багатьох сіл. Мужики у Веретье переламали суспільні годівниці й утекли в ліс, у селі Красухине побили Зенина й тримають його під хрестом, магазин розграбували, насіння розтаскали. У Желудевке в сільраді розбили вікна, спалили паперу...

Так і скінчився «дикунський захват побачивши того, як на величезному кострище корчилася й розпадалася віковічна російська громада». Але скінчився все-таки ненадовго. Ми знаємо, що селянському миру, життю незалежних, вільних людей було покладено кінець. Зенини й возвишаеви перемогли. І плоди цієї страшної перемоги ми пожинаємо до цих пор