«... Коли за містом, замислений я броджу...». Так Олександр Сергійович Пушкін починає однойменний вірш. Читаючи цей вірш ставати зрозумілим його відношення до всіх бенкетів і розкоші міського й столичного життя. Умовно цей вірш можна на дві частини: перша - про столичний цвинтар, інша - про сільське. У переході від однієї до інший відповідно міняється й настрій поета, але, виділяючи роль першого рядка у вірші, я вважаю, було б помилково брати перший рядок першої частини, як визначальний весь настрій вірша, тому що рядка:

«Але як же любо мені

Осенею часом, у вечірній тиші,

У селі відвідувати цвинтар родове»

Кардинально міняють напрямок думки поета

У цьому вірші конфлікт виражається у вигляді протиставлення міського цвинтаря, де:

«Ґрати, стовпчики, ошатні гробниці

Під якими гниють всі мерці столиці

У болоті абияк стиснуті рядком»

і сільського, більше близького серцю поета, цвинтаря:

«Де дрімають мертві в урочистому спокої

там не прикрашеним могилам є простір»

Але, знову ж, зіставляючи ці дві частини вірша не можна забути про останні рядки, у яких, як мені здається, відбите все відношення автора до цих двох зовсім різним місцям:

1.«Що зле на мене зневіра знаходить,

Хоч плюнути так бігти...»

2.«Коштує широко дуб над важливими трунами,

коливаючись і шумлячи.»

Дві частини одного вірша зіставлені як день і ніч, місяць і сонце. Автор за допомогою порівняння щирого призначення прихожих на ці цвинтарі, і лежачих під землею показує нам наскільки різні можуть бути ті самі поняття

Я говорю про те, що на міські цвинтарі вдова або вдівець прийдуть тільки заради того, що б створити враження горя й уболівай, хоча воно не завжди правильне. Ті, хто лежить під «написами й прозі й у віршах» при житті піклувалися тільки «Про чесноти, про службу й чинів».

Навпроти, якщо говорити про сільський цвинтар. Туди люди ходять для того, що б вилити душу й поговорити з тим, кого вже немає.

Як мені здається, не випадково Олександр Сергійович написав такий вірш за рік до своєї кончини. Він боявся, як я думаю, що його поховають на такому ж міському, столичному цвинтарі й у нього буде така ж могила, як і в тих, чиї надгробки він споглядав

«Злодіями зі стовпів відгвинчені урни

Могили склизкие, котори також отут,

Зеваючи, мешканців до себе на ранок чекають».