Всі рівні організації художнього тексту «Злочину й покарання» підпорядковані стрижневої думки добутку. Ф. М. Достоєвський показує, що ідея Рас-Кольникова про розподіл людства на дві нерівні частини нерозривно пов'язана з безпосередніми умовами його життя, з миром петербурзьких кутів, один із яких займає сам герой. Роман проникнуть символікою. Багато дослідників звертали увагу на «символічну загостреність літературних характерів Достоєвського». Але зовсім особливу роль у добутку грає колір

У творах Достоєвського колір, колірні визначення мають символічне значення й служать для розкриття щиросердечного стану героїв. Аналізуючи використання кольору в романі «Злочин і покарання», можна сказати, що весь добуток створений практично на одному жовтому тлі. Дійсно, жовтий колір зустрічається в романі найбільше часто. Але колірна гама в описах письменника зовсім не обмежується тільки жовтим кольором, тому що протягом усього роману ми зустрічаємо й білий, і червоний, і чорний кольору, які відіграють немаловажну роль в усіх описах

Повернемося до основного кольору добутку - жовтому. Яка його символіка? Насамперед, жовтий колір асоціюється із хворобою, якщо мова йде про людину. І навпроти, коли говориться про речі, те жовтий колір нагадує щось сонячне, золотаве, він здатний викликати радісні емоції. Однак у романі «Злочин і покарання» цього не відбувається. Жовтий колір Достоєвського у всіх описах людей і речей - це хворобливий колір. Наприклад: «Вона поставила перед ним свій власний надтріснутий чайник, зі злитим уже чаєм, і поклала два жовтих шматочки цукру»; «Коли він оглянувся, то побачив, що сидить на стільці, що його підтримує праворуч який-точеловек, що ліворуч коштує інша людина, з жовтою склянкою, наповненою желтою водою...»

Тут «жовтий цукор» сполучається з надтріснутим зламаним чайником і «злитим чаєм», що також має жовтий колір

У другому прикладі - «жовта склянка», тобто давно не митий, з нальотом жовтої іржі, і жовта рисова вода безпосередньо пов'язані із хворобою героя, з його непритомним станом. Хвороблива вбога жовтизна зустрічається й при описі інших речей, наприклад: «пожовкла хутряна кацавейка» Алени Іванівни, «зовсім руда, вся в дірах і плямах» капелюх Раскольникова й т.д.

Жовтий колір переважає в описі й тій кімнаті, у яку пройшов парубок, з жовтими шпалерами... «Меблі вся дуже стара з жовтого дерева... громові картинки в жовтих рамках...» Так описує автор квартиру баби процентщици. А от опис житла Раскольникова: «Це була малюсінька клетушка, кроків у б довжиною, що мала самий жалюгідний вигляд зі своїми жовтенькими, курними, що всюди відстали від стіни шпалерами...» Достоєвський порівнює жалюгідне житло головного героя з жовтою шафою. Жовтий колір в описі предметів гармоніює із хворобливою жовтизною героїв роману, оточених цими предметами

В описі портретів більшості героїв роману зустрічається той же хворобливо-жовтий колір. Наприклад: Мармеладов - «з набряклим від постійного пияцтва жовтим, навіть зеленуватою особою й із припухлими століттями...»; особа Порфирія Петровича було «кольору хворого, темно-жовтого».

Іноді в описі портретів героїв визначення «жовтий» поступається місцем близькому по емоційному й колірному фарбуванню визначенню «блідий». Наприклад: «бліде, з палаючими очами особа» Сонечки, «... фарба кинулася в бліду особу Дуни» і т.д. Жовтизна й блідість - невід'ємна характеристика всіх жителів Петербурга. Це підтверджується в епізоді зустрічі Соні з незнайомим паном: «широкоскулистое особа його було досить приємно, і колір особи був свіжий, не петербурзький...»

Таким чином, жовтий колір, переважаючи в описі героїв і навколишніх їхніх предметів, створює глибоке враження загальної вбогості й хворобливості. Автор спостерігає за своїми героями через «жовті окуляри». Так трапляється з людиною, що непритомніє і якесь I час бачить усе в жовтому кольорі. І на цьому ж тлі великого символічного значення набувають інші кольори, і в першу чергу червоний. Так, після вбивства Алени Іванівни її квартирка, що на початку роману описується в жовтому кольорі, здобуває в очах Раскольникова червоний відтінок, що нагадує колір крові

Розкольників зауважує, що у квартирі «стояло значне укладання, побільше аршина в довжину, з випуклою дахом, оббитий червоним сап'яном... Зверху, під белою простирадлом, лежала заяча шубка, крита червоним гарнітуром... Насамперед він прийнявся було витирати об червоний гарнітур свої забруднені в крові руки».

Контраст червоного кольору на тлі жовтого робить найсильніше враження на Раскольникова. Так само різко на тлі хворобливо-жовтого кольору виділяються й інші фарби, і насамперед колір очей у героїв. Це «чудові блакитні очі Сонечки» і вже зовсім інші блакитні очі Свидригайлова з «холодним, важким поглядом»; це «прекрасні темні очі Раскольникова з палаючим поглядом» на перших сторінках роману й цього ж ока «зі збудженим», а потім і « поглядом, щозмертвів,» після доконаного вбивства й т.д. По цих прикладах можна побачити, як колір, позначений навіть побічно, передає стан душі героя: від прекрасно-темного, тобто глибокого, кольору до «збудженого», тобто природно блискучому, і потім до що помертвели, тобто безбарвному

На тлі жовт, сірого й червоного відокремлюється зелений колір. Він разюче відрізняється від всієї колірної гами добутку, виділяючись своєю свіжістю й чистотою. Зелений - колір відродження, колір, що дає надію на перетворення. Він зустрічається в другому, «африканському» сні Раскольникова про оазис, виражаючи неусвідомлену спрагу щиросердечної ясності й чистоти, наяву ж це почуття придушується. Сонечка - ідеал християнської лагідності й смиренності з'являється наприкінці добутку в зеленій хустці. Сам момент, коли вона його надягає, символичен. Це трапляється в Сибіру, в острозі, куди вона в черговий раз приходить відвідати Раскольникова в той ранок, коли в нераска- явшемся вбивці відбувається перелом. Ідучи ранком на «роботи», він бачить далекий берег, де «була воля, де жили люди, не схожі на тутешніх, там як би самий час зупинився, точно не пройшли часи Авраама й черід його». Саме в цей ранок Розкольників розуміє, що нескінченно любить Соню, почуває, що воскрес, що нарешті-те «наступило життя».

Отже, можна зробити висновок про те, що використання певних квітів у романі «Злочин і покарання» Ф. М. Достоєвського відіграє важливу роль у розкритті змісту всього добутку. Автор використовує в описі практично всю гаму колірних позначень (чорний, бузковий, блакитний, синій, коричневий, рожевий і т.п.) і не обмежується, як це може здатися на перший погляд, тільки жовтою палітрою

Дія роману "Злочин і покарання" розвертається не на площі з фонтанами й палацами й не на Невському проспекті, що був для сучасників свого роду символом статку, положення в суспільстві, пишності й пишноти. Петербург Достоєвського - це огидні нетрі, брудні распивочние й будинку терпимості, вузькі вулички й похмурі завулки, тісні двори-колодязі й темні задворки. Тут задушливо й нема чим дихати від смороду й бруду; на кожному куті попадаються п'яні, обшарпанці, продажні жінки

У цьому місті постійно відбуваються трагедії: з мосту на очах у Раскольникова п'яна жінка кидається у воду й тоне, під колісьми франтівської панської коляски гине Мармеладов, на проспекті перед каланчею кінчає життя самогубством Свидригайлов, на бруківці минає кров'ю Катерина Іванівна, а на бульварі Розкольників зустрічає молоденьку дівчину, що "де-небудь напоїли, обдурили, так так і пустили на вулицю". Петербург Достоєвського хворий, і хворі, хто морально, хто фізично, більшість персонажів його добутків. Характерною рисою, по якій ми довідаємося обстановку й людей, порушених хворобою, є дратівний, нав'язливий, нездоровий жовтий колір. Жовті шпалери й меблі жовтого дерева в кімнаті баби-процентщици, жовте від постійного пияцтва особа Мармеладова, жовта, "схожа на шафу або скриню" комірка Раскольникова, жінка-самогубець із жовтою випитою особою, жовтуваті шпалери в кімнаті в Соні, "меблі з жовтого відполірованого дерева" у кабінеті Порфирія Петровича, перстень Із жовтим каменем на руці. Лужина. Ці деталі відбивають безвихідну атмосферу існування головних діючих осіб роману, стають провісниками недобрих подій

Провісником недобрих подій є також червоний колір. За півтора місяця до вбивства Розкольників відправляється закласти "маленьке золоте колечко із трьома якимись червоними камінчиками" - подарунок сестри на пам'ять. "Червоні камінчики" стають як би провісниками неминучого пролиття крові. Колірна деталь повторюється: червоні одвороти на чоботах Мармеладова зауважує Розкольників, думки якого наполегливо вертаються до злочину.-..