Нарешті, саме парадоксальне, про що забувати, у тому, що проаналізована схема сюжету, послідовність зміни диспозицій через неї сталості і обов'язковості кожної казки є нічим іншим, як композицією казки. У Проппа, як уже сказано, поєднання усіх її функцій може бути розцінена як із диспозицій. Отже, «Морфологія казки» описує вихідну диспозицію казки, а «Російська казка» — завершальну. Інакше кажучи, книжки Проппа мають жанрову структуру казки. Цілком ймовірно, що у останньої містяться як, принаймні, чотири «Морфології» (кожному за виду казок), а й звичаї історії збирання й розуміння казки і звичаї її.

Усе це поєднується за одну ціле: реальну історію вивчення, сумнівна теоретична інтерпретація Проппа, реальне життя казкарів. Нарешті, в «Історичних коренях» розглянуто рух, перетворення диспозиції. Але така рух, який застиг у системі якихось віх, бачимо постфактум, це і є композиція. Отже, у книзі Пропп насправді становить композицію. Не отже дає її теорію, що ходить композиційно, як у ратній полю у Калинова мосту, й випробовує казкові елементи з їхньої чудесну силу.

Воно й особливо нічого: нерозрізнення минуле й логіки, реальності й уявлення природно такої фізичного випробування сили уяви. Куди удивительней те, що це неминуче. Адже композиція казки є така хрест веще-смысла, реального духу, що й насправді пов'язує до одного світ тіло душу, матерію і дух, минуле існує і майбутнє.

Композиція казки тотожна з композицією історії; непотрібно двох слів: композиція казки це і є історія, яку з проснувшегося дифузійного свідомості людини та розгорнулася у часі ланцюгом фізичних і духовних трансформацій. З Проппа почалося прояв у свідомості казковою композиції нашої спільної історії тоді, як дедалі більше перетворюватися на казку. З Проппа почалося, але ще не закінчилося. Адже ми досі на казці ходимо, а чи не сказываем її.

У певному царстві, у певному державі жив-був...