А якщо це так, то що є краса й чому неї обожнюють люди? Посудина вона, у якому порожнеча, Або вогонь, що мерехтить у посудині? Краса людського тіла зведена нашим століттям до неймовірних висот. Культ молодості й краси так абсолютний, що породжує в людях не стільки прагнення досягти цієї нереальної висоти, скільки страждання, що ідеал не досяжний. Всієї думки сучасної людини поглинені зовнішньою красивістю. За тоннами пудри й рум'яний ми ховаємо нашу непевність у собі, наші недосконалості, але й наша індивідуальність

Людство занадто захопилося грою в досконалість. І не те страшно, що ідеал краси так високий, а те, що любое невідповідність цьому штучному ідеалу, прирівнюється чи ледве не до каліцтва. Нашому століттю, як ніколи важливо, щоб ідеал краси став більше одухотвореним. Доброта й ніжність, щирість і щедрість, чистота й доброзичливість повинні вийти на передній план в оцінці людської краси. Ми можемо й далі продовжувати бездумно випливати цієї тенденції, але до чого ми прийдемо не відомо. Давно пора нам перестати звертати увагу на зовнішність, адже не може ж, справді, залежати щастя людини від довжини носа або розрізу око. Може, зрячи ми так уперто прагнемо досягти якогось ілюзорного ідеалу

Може, настав час прийняти себе такими, якими ми є. Може, тоді звільнений від погрози бути гірше когось людина, дійсно зміниться, виросте духовно, стане чистіше й вільніше.