Недолік літописних джерел, як російських, так і закордонних, не дозволяє точно визначити час зародження Донського козацтва як самостійної вільної воєнізованої громади, що має свою організацію й свої особливості. Деякі автори знаходять відправні моменти історії Донського козацтва навіть в епоху амазонок. Але більшість відмінюються до того, що процес формування козацтва на Доні проходив паралельно із процесом християнізації Київської Русі. Так, в 1265 р., тобто ще в часи панування на Русі татаро-монголів, була заснована так звана Сарайская християнська єпархія, що охоплювала населення величезної території між Волгою й Дніпром, а значить і Подонья. Саме по берегах Дону в 1354 р. пройшло поділ на нову Рязанську єпархію (лівий берег) і колишню Сарайскую (правий берег). І вже від 1360 р. є історичний документ - послання "до всіх християн, що знаходиться в межах Черленаго Яру й по вартою біля Хопор і Дону".

Історик В.Н. Татищев уважав, що Військо Донське утворилося в 1520 р., а донський історик И.Ф.Бикадоров - з 1520 по 1546 р. Саме в цей час козацтво переходить на осілий, постійний образ життєдіяльності, будуючи перші "зимовища і юрти", тобто поселення, у яких можна було перезимувати в "Дикому полі", як тоді називали глухі, малообжиті придонские степу. Природно, що землянки й курені згодом змінилися обгородженими поселеннями, тобто городками, навколо яких стояв гострий частокіл, що стримує раптові набіги кочівників або розбійників. Пізніше такі місця стали називати "станицями", від слова "стан", стоянка

Про перші козачі городки писав ногайский князь Юсуф в 1549 р. московському цареві Іванові Грозному у своїй скарзі на розбійні дії донських козаків на чолі з отаманом Сари-Азманом. Козаки в цей час практично не визнавали над собою нічиєї влади й билися з татарами з однієї сторони й турками з іншої. В 1552 р. в особі Єрмака і його дружини козаки брали участь у скоренні Іваном Грозним Казанського царства, а пізніше й Сибірського

“Першим офіційним письмовим джерелом, що дійшло до наших днів є грамота пануючи Івана Грозного від 3 січня 1570 р. про те, щоб отаман Михайло Черкашенин і Донські козаки слухали царського посла Новосильцева, що їде в Цар-Град через Дон і Азов, і "тим би ви нам послужили..., а ми вас за вашу службу дарувати хочемо". Саме цей царський документ уважається вдень офіційного утворення війська Донського. Із цього часу Донські козаки постійно взаємодіють із царською владою й православною церквою в Москві в справі захисту південних рубежів Русі як з єдинородної по мові, вірі й побуту”

До речі, про слово “отаман”. Воно не завжди писалося через “а”: “...всю Малу Русь у козаки перетворили, гетьмана або отомана обравши, всі черкеси йменувалися...”. чи Випадково збігу ім'я творця Оттоманської імперії й козачого чина: “...Отоман тої бисть уже султан у турков...”?

Згадаємо фразу Гримберг про “домагання” козаків, що припускають їх “права”: "Виступу козаків (зокрема, відомі антиромановские виступу Степана Разіна й Омеляна Пугачова) показують їхні певні домагання. Але якщо існували "домагання", виходить, існували й обґрунтування цих домагань - "права". Однак відомості XVI-XVII століть про козаків не всі відкриті й, імовірно, частково знищені". Що б це значило?

Козаки із завзятою сталістю з'являються у всіх найважливіших подіях у житті московського ( і литовського! ) держави. Вони являють собою військову силу, здатну змінювати чашу ваг у ту або іншу сторону. Чого домагалися козаки?

Якщо судити по підручниках, козаки те ставали на сторону пригнобленого селянства, що повстало проти гнобителів - бояр так поміщиків (до XIX в.), те придушували повстання цього народу (в XIX-XXвв.). З погляду теорії походження козаків зволелюбних селян, що бігли за межі Московии “,”, те таке поводження козаків цілком природно: поки голодні - б'ють ситих, а наситившись (за допомогою розумної політики царської влади) - самі б'ють голодних

Дореволюційна література по козацтву рясна й різноманітна.. Публікувалася безліч офіційних документів: положення про козачі війська, розпорядження, звіти. В урядові акти включалися документи, що регламентували штатний склад козачих частин, порядок проходження служби, просування по службовим сходам і т.д. Випускалися всілякі положення й постанови по кожному козачому війську, що регламентували життя й службу в кожному конкретному випадку Видавалися й література довідкового характеру, що містила відомості по економіці, статистиці, землеволодінню й землеробству, військовим капіталам, земському обкладанню того або іншого війська. Випускалися положення, що регулювали суспільні й земельні відносини встаницах.

Маса літератури присвячена історії, походженню козаків, їх жизне- і битоописанию, участі у військових кампаніях. Ці видання насичені відомостями краєзнавчого характеру. Так, матеріали по історії Кубанського козачого війська, що включають копії документів з архіву Головного штабу Кубанського й Терского військ, видані И. Дмитренко, склали чотири томи

Багато публікацій (як і в наші дні) сприяли міфологізації героїчного образа козака. У ряді робіт утримувалися описи подвигів козачих героїв, окремих історичних особистостей

Можна констатувати, що сучасне вивчення козацтва в чомусь по інерції продовжує традицію, що зложилася до революції. Дослідники звертають увагу на те або інша історична подія, того або іншого історичного діяча. Роботи найчастіше присвячені якому-небудь одному війську. При цьому кількісно продовжували переважати (як і до 1917 р.) роботи з Донського козачому війську. Трохи пізніше дослідники звернули свої погляди квостоку.

У цілому в роботах, що з'являються, по козацтву великий акцент робиться на історичний опис 11 традиційних козачих військ, що існували до жовтня 1917 р. Про сучасний стан дається скоріше короткий огляд, розділ або частина заключної глави (практично без відсилань на новітні роботи, що з'являються). Поки немає дослідження, спеціально присвяченого сучасному відродженню козацтва, що докладно розглядало б джерела, рушійні сили, динаміку росту, потенціал козацтва. Координатори Консультативної ради з питань відродження російського козацтва, так чи інакше, споконвічно тяжіли до Сполучника козачих військ Росії. Їхня робота давала подання скоріше про те, що розділяло альтернативні організації козаків. При цьому підкреслювалася важливість не тільки генетичного, але й "родового" козачого походження, що характерно для относящих себе до "білого" козакам