Мета: продовження знайомити школярів з письменниками рідного краю, зокрема з життям і творчістю І. Сенченка, проаналізувати ідейний зміст його твору «Рубін на Солом’янці»; розвивати культуру зв’язного мовлення, читацький кругозір, уміння аналізувати художній твір, робити узагальнення, висновки, необхідний коментар; формувати естетичний смак у школярів; виховувати любов до рідного краю, повагу до його письменників; прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет І. Сенченка, бібліотечка його творів, дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями

• Які письменники рідного краю вам відомі? Чи можна їх вважати патріотами, культурними діячами Харківщини?

• Про що пишуть творці Харківщини?

• Чим приваблюють вас твори письменників рідного краю?

• Чи хотіли б ви стати митцем слова? Яким чином вами досягалася ця Мета?

• Які проблеми порушують письменники Харківщини? Чому вони повчають своїх читачів?

III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

IV. Основний зміст уроку

Складне у них (моїх героїв) життя. І прекрасне. І вони такі малі, що навіть не знають цього.

І. Сенченко

1. Життя і творчість І. Сенченка. Матеріал для вчителя

ІВАН ЮХИМОВИЧ СЕНЧЕНКО (1901–1975)

Зі спогадів людей, котрі знали І. Сенченка, вимальовується образ людини скромної, тактовної, надзвичайно працьовитої і працездатної, непохитної у своїх принципах, відданої обраній справі, широко освіченої.

Народився в с. Наталиному поблизу м. Краснограда, що на Харківщині, в родині безземельного селянина.

Батько майбутнього письменника перепробував чимало професій (працював садівником, білетером кінотеатру, різноробом), але жодна з них не принесла в дім ніякого достатку.

Вчився хлопець спочатку в сільській школі, потім у Костянтиноградському училищі. Образ першої вчительки зберіг він у своєму серці на все життя. Це вона навчила його розуміти добро і зло, відрізняти прекрасне від потворного, прищепила любов до книжки, до художнього слова.

Після закінчення училища І. Сенченко мав намір продовжити навчання у гімназії, але коштів у батьків не було, тому вступив до учительської гімназії. В оповіданні «Я познайомився з Йосипом» автор розповідає про один випадок зі свого життя під час перебування у цьому навчальному закладі: «Ввечері відбулася розмова з мамою. Від мами вимагалося три копійки. І на що?! На книжку! (Такого в цій родині не було ще зроду-віку. В цій хаті, як і в сусідніх витрачалися гроші на що завгодно, тільки не на книжки. Дивиться мати на своє шмаркате дітище. Очі в неї стають круглі, великі. Де це видано, де це чувано отак переводити гроші?! Три копійки! Цілі три копійки! Фунт хліба коштує одну копійку, четвертинка олії — дві копійки. При лихій годині на ці гроші можна день прожити! Але життя є життя. Воно завжди неспокійне. І мама сидить, думає. Проклятущі гроші! Добре з ними й дуже погано без них. Під причілковою стіною в хаті в мами стоїть скриня, у скрині є прискринок, у прискринку шматинка, у шматинці дев’яносто три копійки грошей. Кожна копійка на обліку; для кожної вже наперед визначено канал, по якому вона спливе з маминих рук. Отож, з одного боку, шматинка і в ній дев’яносто три копійки грошей, з другого — Іван. На небесах підноситься Справедливість. Задумалась мати на мить. Цього й вистачило, щоб Справедливість своє діло зробила. В руках у неї терези: на одну шальку склала ті гроші у шматинці, на другу згромадила Івана. Шальки хитаються, з ними й Іван: то поженеться угору, то сяде вниз. Цікава картина. Кінчається вона тим, що наша мама зітхає, каже сама собі: «Це вже, видно, такі часи настали, що людям і книжка потрібна стає...» Вголос обзивається:

— Добре, дам тобі три копійки, тільки не сьогодні... Післязавтра або в неділю.

Бідолашна мама, як їй тяжко з тими грішми розлучатися! Вони, видно, нелегко даються їй.

В той день я повернувся додому з міста з книжечкою в руках. Книжечка називалась «Малий Кобзар».

Перші літературні спроби І. Сенченка припадають на час навчання в Харкові (в 1923 році були надруковані збірки оповідань «Навесні», «Ярема Кавун»; у 1925 році вийшла в світ книжка віршів «В огнях вишневих завірюх»).

У Харківській інститут народної освіти юнак прийшов з деяким доробком, на нього як на молодого автора вже звернула увагу критика.

Значну роль у творчості майбутнього письменника відіграла його дружба з О. Копиленком, який вчився тоді на природничому відділі цього ж інституту. В 1923 році вийшла навіть поетична збірка, авторами якої були І. Коляда, О. Копиленко, І. Сенченко.

Становлення творчості Івана Юхимовича припадає на тридцяті роки, початок яких ознаменувався тим, що боротьба з творчим духом письменників була визнана загальнодержавною проблемою, а вказівки про те, кому, що і як писати, вважалися цілковитою нормою. І хоч, як відомо, І. Сенченко вцілів у роки кривавого терору, він був зарахований до «неблагонадійних» людей. А підстав для цього було більш ніж досить: «у минулому член спілки письменників «Плуг», член «Вапліте» («Вапліте» — організація, в якій зібралися яскраві літературні індивідуальності: Микола Хвильовий, М. Куліш, О. Слісаренко та інші відомі письменники), учень і один з найбільш активних сподвижників Миколи Хвильового, автор «Записок Холуя» та інших сатиричних творів.

Кажуть, що життя Івана Юхимовича минуло між редакційним столом і домашнім робочим столом. Майже сорок років працював він у редакціях різних газет і журналів, готував до друку матеріали, а на власну творчість залишались вечірні години та вихідні дні.

До кращих творів письменника для дітей належать повісті «Руді вовки», «Діамантовий берег», збірки оповідань «Мої приятелі», «Два дні з життя Женьки і Левка» та інші.

І. Сенченко відомий в літературі і як перекладач. Зайнявшись перекладацькою діяльністю ще в ранній період творчості (під час укладання хрестоматій), він переклав українською мовою багато творів російських письменників (О. Пушкіна, М. Гоголя, О. Горького та інших).

Учені вважають, що І. Сенченко міг би, як і багато інших українських письменників, створити значно більше, якби не ті жорстокі обставини, за яких чимало талановитих митців було знищено фізично, інших — мордовано, регламентовано, загнано в рамки. І все ж його не без підстав називають одним із найобдарованіших українських прозаїків.

2. В. Брюховецький — про І. Сенченка

Ось що сказав про твори Івана Сенченка для юнацтва відомий літературознавець В. Брюховецький: «Сенченко сприймає й показує нам дітей у повнокровному багатстві їхніх зацікавлень, клопотів, турбот. Водночас його розповідь просвітлена мудрою інтонацією людини, котра розуміє всю серйозність і значущість дитинства. Пишучи для дітей, Сенченко вдало утримує рівновагу в зображенні, цього відмінного від уявлень дорослого світу,— він не дивиться на дитину розчулено-захопленим поглядом і водночас не утворює надмірної дистанції між собою і своїм героєм».

3. Опрацювання твору І. Сенченка «Рубін на Солом’янці»

3.1. Виразне читання, переказування окремих цікавих для дітей епізодів з твору.

3.2. Тема: зображення життя ремісників, формування особистості Рубіна під впливом Каленика Романовича.

3.3. Ідея: возвеличення доброти, працьовитості; відповідальності за доручену справу (Каленик Романович); засудження сімей, які не займаються вихованням своєї дитини, принижують її гідність (родина Рубіна); жорстокості, підступності, фальші, бракоробства (коваль Кальниболоцький).

3.4. Основна думка:

• формування молодої людини впливає на оточення, в якому вона перебуває; обізнаність у своїй справі дозволяє якісно її виконувати;

• «...адже якими бузувірами всі були. Куди там! Згадуєш — волосся сторч! А які орли з тих шмаркачів виростають!»

• «Коли з дитинства є порох у людини, то... не десь він дінеться і в дорослому, тільки на інше обернеться...»

3.5. Жанр: оповідання.

3.6. Композиція.

Експозиція: знайомство з Рубіном, його неординарною поведінкою; дружба Рубіна з Калеником Романовичем.

Зав’язка: запрошення Каленика Романовича на завод допомогти зварити крюк, який розірвався від пульманівського вагона.

Розвиток дії: життя Рубіна у майстра училища.

Кульмінація: позитивний результат виховання Рубіна Калеником Романовичем.

Розв’язка: розквіт кохання Рубіна до Мар’яни, задоволення старих від того, що з хлопця вийшла Людина.

3.7. Сюжет.

Рубін був одним із складних вихованців ремісничого училища. Жорстокість, грубість — основні риси його характеру. Під впливом Лукійченка Каленика Романовича, майстра училища, він поступово почав змінювати своє ставлення до оточуючих, праці. Майстерність Каленика Романовича, його відповідальність за доручену справу були зразком для вихованця.

Після смерті матері, залишившись сиротою, Рубін тяжко страждає. Хлопця запрошує до себе жити Лукійченко. Старий майстер виховує Рубіна, бо «рівна течія життя хлопця була заповнена спалахами вчинків дивних і несподіваних».

Після закінчення училища Рубін виїхав на Нижнє Подніпров’я. Про нього друкують в газетах. Він намагався бути таким, як той, хто його виховував.