Використовуючи літературні портрети, вчитель не тільки глибше розкриє учням творчу особистість письменника, а й приверне їхню увагу до цікавого й досить поширеного літературного жанру.

Звертаючись, зокрема, до літературних портретів С. Цвейга, учитель знайде цікаві матеріали про О. де Балі>зака, Ч. Діккен-са, Л. Толстого, Стендаля, Ф. Достоєвського тз ін.

С. Цвейг у книжці «Бальзак» створює портрет молодого Оноре, який у колі сім'ї читає свій перший твір-' «...сидить за маленьким столиком, знервовано гортаючи рукопис своїми білими руками, на цей раз винятково чистий і святково вдягнений, — уроджений автор — худорлявий юнак двадцяти одного року, з моїутньою «геніально» відкинутою назад гривою і маленькими чорними очима, які в цю мить погасили всі свої вогники і стурбовано, запитально поглядають то на одного, то на другого. Помітно ніяковіючи, Оноре починає читати...».

Радимо звернутись і до літературних портретів письменників, створених А. Моруа, Д. Мережковським, В. Катаєвим.

Розповідаючи про творчу манеру А. Чехова, В. Катаєв зазначав, що він пише «...швидко-швидко. І не дивиться на папір. Шия витягнута. Очі нерухомо звернені кудись вдалину, широко відкриті й світяться... В цей час він нічого не бачив і не чув навколо себе. Все діялося в ньому самому. Це була таємнича хвилина перевтілення — найдорогоцінніша рііса справжнього художника. Без цього дару перевтілення, коли художник є водночас і творцем і власним витвором,— письменник, хоч яким би талановитим він був, ніколи не стане великим...».

Письменницькі нагороди, премії, звання. Така інфор

мація дасть змогу з'ясувати рівень популярності письменни

ка, ступінь його визнання в рідній країні та за її межами, оз

найомить учнів з вищими літературними та мистецькими

нагородами. Про них можна довідатися з книжки «Лауреати

Нобелевской премии» (М., 1992) або з літературних енцикло

педичних словників.

Наприклад, у розповіді про Й. БродськогО слід наголосити, що в 1981 р. поет отримав «Премію геніїв» Макартура; в 1987 р. - Нобелівську премію, а в 1991 р. - звання «поета-лауреата» Америки, яким були відзначені раніше Роберт Пенн Воррен, Річард Вілбур, Ховард Немєров, Марк Стренд.

Найчастіше вчитель згадуватиме про Нобелівську премію. Адже серед її лауреатів — І. Бунін, Г. Сенкевич, Е. Хемінгуей, Б. Пастернак, М. Шолохов, О. Солженіцин, П. Нерудатаін.


Серед відомих у світі слід назвати премії:

—братів Гонкурів (заснована у Франції) за досягнення в жанрі роману;

—ім. Джейн Адамс затвори, пройняті гуманістичним пафосом;

—ім. Г.-К. Андерсена (Швейцарія) за кращі твори для юнацтва; ч

—ПЕН-клубу (Англія; РЕИ — перші літери англійських слів «поети», «есеїсти», «новелісти»), конгреси якого відбуваються в усіх країнах, де є ПЕН-клуби, і в Україні також;

—ЮНЕСКО — присуджується організаціям та особам, які сприяють розвитку дружніх стосунків між людьми за допомогою книжки.

Можна згадати ще найпрестижнішу премію США — Пуліт-церівську, країн Азії та Африки — премію «Лотос», Іспанії — премію Мігеля Сервантеса, Німеччини — премію Й.-В. Ґете.

Бібліотека письменника. Що читали наші улюблені

письменники? Чиї твори стали для них вірними друзями,

порадниками?.. Про це можна знайти інформацію в книжках

І. Коровіна «Бібліотека Ломоносова», «М. Чернишевський і

книжка», Е. Бабаєва «Л. М. Толстой і книжка», В. Дітце «Вей-

мар» та ін.

Цікаво дізнатися про незвичайні бібліотеки, зокрема бібліотеку Сетона-Томпсона, яка налічувала 50 томів у шкіряних оправах. Письменник зазначав, що в них — 60 років його життя. Винятковою є бібліотека портретів В. Пікуля, яку він також збирав усе життя.

Та ще краще, щоб діти на власні очі побачили кабінети, бібліотеки письменників. Незабутні враження залишать у школярів відвідини петербурзької квартири-музею О. Пушкіна, де збережено 3560 книжок з його особистої бібліотеки, чи домашньої книгозбірні Л. Толстого, яка налічує понад 22 тисячі книжок та журналів, або бібліотеки Й.-В. Ґете — понад 10 тисяч видань. Реальні (чи заочні) екскурсії сприятимуть не лише прилученню учнів до високої літератури, а й спонукатимуть їх створювати власні бібліотеки.

Особисте життя, коло друзів письменника. Це питан

ня завжди цікавить учнів, як і всіх читачів загалом. Але вчи

тель повинен підходити до нього дуже виважено. Щоб уник

нути фальсифікацій, слід користуватися лише науковими

даними, у своїй розповіді обов'язково посилатися на достовірні

джерела, не робити поспішних висновків на підставі окремих

фактів.

Так, дослідження О. Пузікова «Портрети французьких письменників» допоможе вчителю доповнити повідомлення тим,

що серед друзів О. де Бальзака, які раніше за інших оцінили його титанічну працю, були В. Гюго, Стендаль, Ж. Санд, Г. Бер-ліоз, Г. Гейне. Вони підтримували великого митця в його боротьбі з корисливими видавцями й редакторами. Вдячний за таку підтримку, письменник присвячує своїм друзям твори: «Втрачені ілюзії» — В. Гюго, новелу «Принц богеми» — Г. Гейне, «Історію тридцяти» — композиторам Г. Берліозу, Ф. Лісту та художнику Е. Делакруа, «Таємниці княгині де Кадиньян» — Теофілю Готьє, «Батька Горіо» — відомому вченому Сент-Ілеру.

Виявляючи особисті почуття класиків, найкраще надати слово їм самим. Уривки з прозових творів, ліричні мініатюри, сторінки з листів і щоденників, які прозвучать на уроці, відкриють школярам найсвітліші, найпотаємніші куточки душі автора.

Дізнавшись про дружбу Й.-В. Ґете і Ф. Шиллера, Дж. Бай-рона й П.-Б. Шеллі, М. Горького та М. Коцюбинського, учні зможуть глибше пізнати їхній творчий світ, зрозуміти вподобання, творчі задуми письменників, відчути силу взаємовпливів у літературному процесі.

Музеї письменників. Упродовж своєї педагогічної діяльності довелося разом з учнями та студентами побувати у музеях Т. Шевченка, Лесі Українки, М. Рильського, П. Тичини, М. Булгакова (Київ), М. Коцюбинського (Чернігів), О. Ко-билянської (Чернівці), І. Франка, Я. Галана (Львів), М. Лєрмонтова (П'ятигорськ), М. Некрасова, О. Блока, М. Достоєв-ського, О. Пушкіна (Санкт-Петербург), Л. Толстого (Ясна Поляна). Досвід переконав, що це чи не найкращий спосіб зацікавити школярів літературою, її творцями. Якщо ж немає можливості відвідати музей, доцільно провести уявну екскурсію. Матеріал для заочної екскурсії можна дібрати з різних джерел. Подаємо приклад такої розповіді про музей Ф. Шиллера у Веймарі.

29 квітня 1802 р. Ф. Шиллер переїхав зі своєю родиною до будинку на Веймарській Еспланаді (нині Шиллерштрассе), придбаному за 4200 талерів. Тут поет прожив до смерті (9 травня 1805 р.). Придбання будинку призвело до значних економічних труднощів, і, лише дякуючи інтенсивній творчій праці, йому вдалося розплатитися з боргами. Та це був досить вдалий вибір: порівняно зі старою квартирою на Віндгшенгассе (нині Віндішенштрассе, 8), де Ф. Шиллер жив з грудня 1799 р., коли перебрався у Веймар з Єни, новий дім, оточений садом і скверами, змінив на краще умови його життя та праці. Перший поверх займали господарські приміщення, другий — дружина письменника Шарлотта і діти, а в мансарді з трьома скромно обставленими кімнатами мешкав сам поет. Працюючи тут, Ф. Шиллер міг не турбувати родину: через хворобу поет писав переважно вночі, а відпочивав удень. На цій мансарді створено «Мессінську наречену», «ВільгельмаТелля», незавершену драму «Димитрій», перекладено та опрацьовано для сцени твори багатьох авторів.

У 1847 р., після смерті дружини поета, спадкоємці продали будинок. Його придбало місто Веймар і передало громадськості як музей.

З тих часів збереглося умеблювання Шиллерової мансарди. Та є тут і речі, зібрані пізніше, — малярські полотна. Отже, достовірна обстановка життя поета збережена лише частково.

У 1979 р. музей класика було переобладнано на першому поверсі будинку. Тут зберігаються особисті листи Ф. Шилле-ра, першодруки його творів, графіка, зображення сцен з окремих вистав, костюми, театральні макети тощо.

Перша кімната репрезентує дитинство та юність поета. Особливу увагу привертають перші його драми — «Розбійники», «Підступність і кохання».

Друга кімната розповідає про життя поета у Лейпцигу, Дрездені, Єні — невеличкому містечку, названому сучасниками «Німецькими Афінами». Творчість цього періоду представлена передусім одою «До радості». Йдеться тут про викладацьку діяльність Ф. Шиллера, приятелювання з Й.-В. Ґете.

Третя кімната присвячена темі «Історія та класична драма». Вона розкриває діяльність поета як історика: особливості його художнього трактування значних подій минулого, через які він намагався вплинути на сучасність. Тут представлені трилогія «Валленштейн» та романтична трагедія «Орлеанська діва», пародійне переосмислення якої здійснив Б. Брехт у драмі «Свята Іоганна скотобоєнь».

Експонати четвертої кімнати розповідають про останні роки життя Ф. Шиллера, його перекладацьку діяльність, творчі плани.

У п'ятій — зібрано свідчення міжнародного визнання поета, зокрема на театральній ниві.

У вхідному приміщенні першого поверху можна ознайомитися з матеріалами про вивчення та популяризацію творчої спадщини письменника в Німеччині.