Мета: удосконалювати вміння аналізувати та синтезувати

Факти, вчинки, давати оцінку образам та певним явищам літературного твору; розвивати навички ви­разного коментованого читання, усне зв’язне мов­лення учнів; формувати світогляд школярів, вихову­вати почуття справедливості, дружніх стосунків.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрети І. Нечуя-Левицького, М. Коцюбинського, І. Франка, текст твору, роздаткові теоретичні схеми «Система образів літературного твору».

«Читав — наче погожу воду у спеку пив. Яке знання народних звичаїв, народного життя».

М. Коцюбинський

ХІД УРОКУ

І. МотиваціяНавчальноїДіяльностіУчнів. ОголошенняТемиІМетиУроку

Іі. АктуалізаціяОпорнихЗнаньУчнів

1. Коментоване читання

Виразне коментоване читання уривку повісті — сцени повер­нення Лавріна й Мелашки з Бієвець.

2. Переказ епізодів

Стислий переказ епізодів про боротьбу за мотовило, пригода з Мотриним борщем, подорож Кайдашихи в село Бієвці, сутички біля двору баби Палажки.

3. Гумор і сатира в повісті

Слово вчителя. Реалістично зображуючи ці картини, Нечуй-Левицький широко використовує гумор і сатиру.

Розкриваючи трагедію цього життя в умовах темноти і без­культурності, в царстві нікчемної боротьби за дрібну власність,


Письменник зумів по-гоголівськи, показати основний конфлікт повісті, використавши сміх.

Але це сміх не заради сміху. Ніде нема глузування з героїв. Навпаки, автор співчуває своїм персонажам, серед негативного хоче підкреслити щось і позитивне.

Досконало знаючи народний гумор і дотепи, Нечуй широко користується ними в повісті.

(Для прикладу можна назвати такі гумористичні картини, як прихід Кайдаша з шинку (І розд.), сутички Кайдашихи з не­вістками, показ набожності баби Палажки.)

Часто гумористичні картини переходять у сатиру, в гостре осудження умов капіталістичної дійсності. Так, сатирично Нечуй-Левицький викриває дрібновласницьку обмеженість молодих Кайдашів, які відмовляються розкопувати горба на користь собі і громаді; гостро висміює забобонність Кайдаша і знахарські здіб­ності баби Палажки; осуджує жорстокість Кайдашихи, особливо у поводженні з Мелашкою, і хижацьку поведінку Мотрі у стосун­ках із свекрухою.

Ііі. СприйняттяЙЗасвоєнняУчнямиНавчальногоМатеріалу

1. Ознайомлення учнів із поняттям «Система образів-персонажів»

Система образів-персонажів — спосіб вираження ідейного та художнього замислу автора.

У взаємодії персонажів через їх порівняння, зіставлення, протиставлення виражається погляд письменника на створений ним художній світ, на самих героїв, їх слова, вчинки і, зрештою, на оточуючу дійсність.

Персонаж у художньому творі існує не сам по собі, а в сис­темі взаємостосунків з іншими персонажами.

Чим більше взаємозв’язків виявляється в персонажа, тим яскравіше висвітлюється його багатогранність, глибина і склад­ність. Тому з розвитком літератури удосконалювались взаємо­стосунки в самій системі персонажів.

1. У класицизмі основним був поділ героїв на позитивних і не­гативних.

2. У сентименталізмі героєм стає виходець із народу, він внут­рішньо благородний, протиставляється панам, аристократам, які зображуються людьми нікчемними, розбещеними, жорсто­кими (Г. Квітка-Основ’яненко «Маруся»).

3. У романтизмі автор концентрує увагу на рисах характеру го­ловних, усі інші персонажі допомагають розкрити характер основного (Гамалія в «Гамалії» Т. Шевченка).


4. У реалізмі складна система взаємостосунків, що визначає: наявність рівнозначних образів, і «схрещення доль», і про­тиставлення, і паралелізм, і антагонізм (М. Коцюбинський «Fata morgana», І. Франко «Борислав сміється»).

2. Творча лабораторія. Робота в групах. Характеристика образів твору

Якими ви собі уявляєте зовнішність персонажів повісті, їх­

ній темперамент, вираз обличчя? Створіть портрети героїв.

Зразки відповідей.

Кайдашиха — повнувата, поважна в руках, вираз обличчя то сердитий, то улесливий — залежно від обставин.

Кайдаш — сутулий, худий, в очах — вічна заклопотаність і похмільна туга.

Карпо — високий, кремезний, завжди насуплений.

Лаврін — стрункий, усміхнений, погляд лагідний, відкри­тий.

Мотря — дебела, моторна, завзята, у погляді — рішучість.

Мелашка — невисока, худенька, тонкої вроди, очі усміхнені, трохи сумні.

Що спільного й відмінного в образах цих героїв? Попрацюйте

в парах.

У першому розділі Кайдаша бачимо добрим стельмахом, про­жив довге й тяжке життя.

Старий Кайдаш — п’яниця. Причиною цього були також со­ціальні умови. Він усе частіше топив горе в горілці. Надмірне пи­яцтво привело його до загибелі — і саме у воді, якої все життя боявся.

Проте в образі Кайдаша знаходимо й позитивні риси. Це, на­самперед, працьовитість. Позитивним слід уважати й намагання його примирити сутички в хаті, прагнення до того, щоб не роз­бивалася сім’я.

Сини Кайдаша Карпо і Лаврін успадкували від батька працьо­витість, турботу за свою сім’ю, інтереси дрібного власника. Зовні вони також схожі на батька: «обидва високі, рівні станом, оби­два довгообразі й русяві, з довгими тонкими, трошки горбатими носами, з рум’яними губами». Це те, що їх об’єднує.

Але кожен із них постає чітко окресленою індивідуальністю.

Старший син Карпо з виду був суворий і непривітний. Пись­менник зазначає, що Карпо «ніколи не сміявся гаразд, як смі­ються люди. Його насуплене жовтувате лице не розвиднювалось навіть тоді, як губи усміхались».


У поводженні Карпо був упертий, гордий, не любив нікому кланятись, навіть рідному батькові. Ці риси Карпа, очевидно, були помічені у волості, і його обрали за десяцького.

Для свого характеру він добирає собі дружину, щоб була «робоча та проворна та щоб була трохи куслива, як мухи в спасівку».

Душа Лавріна чутлива до краси, ніжності. Він кохає свою дружину, йому байдуже, що Мелашка з бідної родини.

Нахил Лавріна до жартів і дотепності також відрізняється від Карпового. Як приклад, тут можна назвати іронічне ставлення Лав-ріна до колотнечі в сім’ї, кепкування з Мотрі тощо. Але це тільки на початку. Далі з нього виходить такий же дрібний власник, его­їст, як і інші члени сім’ї. Він втягується до сварки, наслідує Карпа в поводженні з батьком, нечемно говорить із сусідами.

Можна навести приклади, як мова балакучого Лавріна, спов­нена дотепних виразів, жартівливих слів, потім також зміню­ється, стає брутальною і сварливою.

Дві сім’ї братів, що поділилися, раз у раз виходять одна проти одної. На битву, і в усіх випадках Лаврін тримає себе не гірше від Карпа, виявляючи егоїзм і дріб’язковість приватного власника.

Образ Кайдашихи, мабуть, найбільше індивідуалізований. Ав­тор підкреслює її сварливість, нікчемний гонор, заздрість, наслі­дування експлуататорів (у ставленні до невісток). «Вона стояла над душею в Мотрі, наче осавула на панщині».

Перехід від улесливості до жорстокості — також риса, яку Кайдашиха запозичила у панів. Мова старої Кайдашихи то улес­лива, то сварлива. Щоб показати свою доброту до невістки, свек­руха вживає такі звертання, як «моя дитино», «моє серце», «моя доню». Інакше звучать її слова, коли вона свариться: «Постривай же ти, суко!» або «Одчепись, сатано!».

Перед сусідами вона може знеславити свою невістку, перебіль­шуючи її провини або просто вигадуючи щось від себе.

Заводієм усіх сварок у сім’ї, усієї колотнечі була, у першу чергу, Кайдашиха. На образі цієї егоїстичної і сварливої жінки показано, як морально занепадає людина в умовах дрібної влас­ності.

Мотря — сварлива й жорстока жінка, яка в сімейних супе­речках не зупиняється ні перед чим. За це від свекрухи вона одержала кличку «бендерська чума».

Мова Мотрі також відзначається грубістю, сповнена образли­вих слів і лайливих дотепів. Відчуваючи свою зверхність над Ме-лашкою, вона і розмовляє з нею нечемно й образливо: «Не мети


Од порога, бо візьму тебе за шию, як кішку, та натовчу мордою в сміття».

Мелашка в порівнянні з іншими персонажами має чи не най­більше позитивних рис. Протягом усього твору автор співчуває героїні, змальовує її привабливими теплими фарбами.

На відміну від Мотрі, Мелашка походить з убогої сім’ї, для неї навіть звичайна простора хата Кайдаша здалась раєм.

У поведінці й мові Мелашка привітна й лагідна. Кохаючись у народних піснях, Мелашка і сама розмовляє пісенно.

Тяжке життя випало на долю Мелашки у свекрухи, яка пово­дилась із нею, мов із наймичкою. Свекруха не пускала її навіть у неділю на побачення з батьками. Спокійна вдачею, Мелашка терпляче зносить всі образи.

Потрапивши до Києва, Мелашка вирішує залишитися там, щоб пожити на волі, хоча тяжко переживає розлуку з чолові­ком. Це невдала втеча кінчається тим, що Мелашка повертається в сім’ю сварливої Кайдашихи й починає навчатись у неї грубого поводження з людьми.

Поступово переймає звички, лайливу мову, грубість, що па­нували в Кайдашів.