Це звичайна російська дівчина, «круглолиця, рум'яна, зі світло-русявими волоссями». По своїй натурі вона була боягузливою: боялася навіть рушничного пострілу. Жила Маша досить замкнута, самотньо; наречених у їхньому селі не було. Мати її, Василиса Єгорівна, говорила про неї: «Маша; дівка на виданье, а яке в їй придане - частий гребінь, так віник, так алтин грошей, із чим у лазню сходити. Добре, коли найдеться добра людина; а те сиди собі в дівках віковічної невестою».

Познайомившись із Гриневим, Маша полюбила його. Після сварки Швабрина із Гриневим, вона розповіла про речення Швабрина стати його дружиною. На це речення Маша, природно, відповіла відмовою: «Олексій Иванич, звичайно, людина розумний, і гарного прізвища, і має стан; але як подумаю, що потрібно буде під вінцем при всіх з ним поцілуватися. Нізащо! Ні за які благополуччя!» Маша, що не мріяла про казкове багатство, не хотіла виходити заміж з розрахунку. На дуелі зі Швабриним Гринев був важко поранений і кілька днів пролежав без свідомості. Всі ці дні Маша доглядала за ним. Придя в себе, Гринев зізнається їй у любові, після чого «вона без усякої манірності зізналася Гриневу в серцевій схильності й сказала, що її батьки будуть ради її щастю». Але Маша не хотіла виходити заміж без благословення його батьків. Благословення Гринев не одержав, і Маша відразу ж віддалилася від нього, хоча їй дуже важко було це зробити, тому що її почуття як і раніше залишалися сильні. Після захоплення міцності Пугачовим батьки Маші були страчені, а неї сховала у своєму будинку попадя. Швабрин, залякавши попа з попадею, забрал Машу й посадив під замок, змушуючи вийти заміж за нього. На щастя, їй вдається відправити лист Гриневу із проханням про звільнення: «Богу завгодно було позбавити мене раптом батька й матері: не маю на землі ні рідні, ні заступників. Прибігаю до вас, знаючи, що ви завжди бажали мені добра й що ви всякій людині готові допомогти»

Гринев не залишив неї у важку хвилину й приїхав разом з Пугачовим. У Маші відбулася розмова з Пугачовим, з якого той довідався, що Швабрин їй не чоловік. Вона сказала: «Він мені не чоловік. Я ніколи не буду його женою! Я краще зважилася вмерти, і вмру, якщо мене не позбавлять». Після цих слів Пугачов усе зрозумів: «Виходи, червона дівиця; дарую тобі волю». Махаючи бачила перед собою людини, що був убивцею її батьків, і, поряд із цим, її рятівником. І замість слів подяки «вона закрила особу обома руками й упала без почуттів».Пугачов відпустив Гринева з Машею, сказавши при цьому: «Візьми собі свою красуню; вези її куди хочеш, і дай вам бог любов так рада!» Вони поїхали до батьків Гринева, але по дорозі Гринев залишився воювати в іншій міцності, а Маша із Савельичем продовжили свій шлях. Батьки Гринева добре прийняли Машу: «вони бачили благодать божию в тім, що мали випадок дати притулок і обласкати бідну сироту. Незабаром вони до неї искренно прив'язалися, тому що не можна було неї довідатися й не полюбити». Любов Гринева до Маші вже не здавалася його батькам «пустою примхою», вони тільки й бажали, щоб їхній син женився на капітанській дочці. Незабаром Гринева заарештували

Маша дуже сильно переживала, адже вона знала теперішню причину арешту й уважала себе винної в нещастях Гринева. «Вона приховувала від всіх свої сльози й страждання й тим час безперестану думала про засоби, як би його врятувати».Махаючи зібралася їхати в Петербург, сказавши батькам Гринева, що «вся майбутня доля її залежить від цієї подорожі, що вона їде шукати заступництва й допомоги в сильних людей як дочка людини, що постраждав за свою вірність». У Царському Селі гуляючи по саду, вона зустрілася й розговорилася з однією знатною дамою. Махаючи розповіла їй про Гринева, і дама обіцяла допомогти, поговоривши з імператрицею. Незабаром Машу покликали в палац. У палаці вона довідалася в імператриці ту саму даму, з якої розмовляла в саду. Імператриця оголосила їй про звільнення Гринева, сказавши при цьому: «Я в боргу перед дочкою капітана Миронова».

У зустрічі Маші з імператрицею по-справжньому розкривається характер капітанської дочки - простій росіянці дівчини, боягузливої по натурі, без усякого утворення, що знайшла в собі в необхідний момент досить сили, твердості духу й непохитної рішучості, щоб домогтися виправдання свого ні в чому не винного нареченого