Гоголь показує їх у порядку зростаючої моральної деградації. Спочатку це Манилов, увічливий, із приємними рисами особи; мрійлива людина. Але це тільки на перший погляд. Поспілкувавшись із ним небагато, ви викликнете: «Чорт знає, що таке!» Його мрійність це ледарство, паразитизм, безвільність

У Коробочці Гоголь представляє нам інший тип російського поміщика. Господарська, гостинна, хлібосольна, вона раптом стає «дубинноголовой» у сцені продажу мертвих душ, боячись продешевити. Це тип людини собі на розумі

У Ноздреве Гоголь показав іншу форму розкладання дворянства. Письменник показує нам дві сутності Ноздрева: спочатку він особа відкрите, відважне, пряме. Але потім доводиться переконуватися, що товариськість Ноздрева байдужне панібратство з кожний зустрічна й поперечним, його жвавість - це нездатність зосередитися на якому-небудь серйозному предметі або справі, його енергія порожня розтрата сил у гульбах і дебошах. Головна його страстишка, за словами самого письменника,»напаскудити ближньому, іноді зовсім без усякої причини».Собакевич те саме що Коробочка. Він, як і вона, накопичувач. Тільки на відміну від Коробочки це розумний і хитрий скнара. Йому вдається обдурити самого Чичикова. Собакевич грубий, цинічний, необтесаний; недарма він рівняється із твариною (ведмедем).

Цим Гоголь підкреслює ступінь здичавіння людини, ступінь омертвіння його душі. Завершує цю галерею «мертвих душ» «діра на людстві» Плюшкин. Це вічний у класичній літературі образ скупого. Плюшкин крайній ступінь економічного, соціального й морального розпаду людської особистості. До галереї поміщиків, які є по суті «мертвими душами», примикають і губернські чиновники. Кого ж ми можемо назвати душами живими в поемі, та і є чи вони? Я думаю, Гоголь не збирався протиставляти ядушливій атмосфері життя чиновників і поміщиків життя селянства. На сторінках поеми селяни зображені далеко не в рожевих фарбах. Лакей Петрушка спить не роздягаючись і «носить завжди із собою якийсь особливий захід». Кучері Селіфан не дурень випити. Але саме для селян у Гоголя перебувають і добрі слова й тепла інтонація, коли він говорить, наприклад, про Петра Не Вмивай-Корито, Івані Колесо, Степані Пробці, спритному мужику Веремію Сорокоплехине.

Це все люди, про долю яких автор задумався й задався питанням: «Що ви, серцеві мої, поробляли на столітті своєму? Як перебивалися?»Але є на Русі хоч щось світле, що не піддається корозії ні за яких умов, є люди, що становлять «сіль землі». Узявся ж звідкись сам Гоголь, цей геній сатири й співак краси Русі? Є! Повинне бути! Гоголь вірить у це, і тому наприкінці поеми з'являється художній образ Русі-Трійки, що кинулася в майбутнє, у якому не буде новосибірських, плюшкиних. Мчиться вперед птах-трійка. «Русь, куди ж несешся ти? Дай відповідь. Не дає відповіді».

У поемі Миколи Васильовича Гоголя «Мертві душі» перед нами з'являється авантюрист Чичиков, поміщики Манилов і Собакевич, Ноздрев і Плюшкин, чиновники губернського міста - всі вони страшні своєю вульгарністю. Герцен писав: «Можна було з розуму зійти побачивши цього звіринцю із дворян і чиновників, які тиняються в найглибшому мороці, купують і продають мертві душі селян. У самій назві поеми було страшне для всього кріпосницького ладу узагальнення й носило в собі, за словами Герцена, «щось навідне жах».

«Темному царству» новосибірських, Плюшкиних і собакевичей Гоголь протиставив свою любов до Росії, віру в російську людину й замилування ім. Гоголь писала: «Русь! Русь! Бачу тебе з мого дивовижного, прекрасного далека, тебе бачу: бідно, разбросанно й неприютно в тобі... Але яка ж незбагненна, таємна сила тягне до тебе?..» З надзвичайною патріотичною наснагою говорив Гоголь про безбережні російські простори, її чарівній природі, піснях, живому, бойком розумі російської людини, «замашистом» і влучному російському слові

Конфлікт «Мертвих душ» Гоголя - у протиріччі сучасної йому дійсності: величенній силі народу і його закабаленности. Автор звернувся до самих актуальних проблем того часу: стану поміщицького господарства, моральному вигляду помісного й чиновницького дворянства, їхнім взаєминам із селянством, долі народу в Росії. Вирішуючи ці питання, Гоголь додав «Мертвим душам» ідейно-політичний зміст

Гоголь виставив на світло моральне гниття помісного дворянства, оголив його нездатність до перспективного господарювання. І ми, читаючи його добуток, розуміємо, що мертвими душами насправді є такі кріпосники, як Плюшкин і Манилов. За мертвими душами дворянства Гоголь побачив живі душі селянства. Безглузді Митяев і Миняев, забиті Прошки й Пелагії, не знаючі, «де право, де лево», покірні, ледачі й розбещені Петрушки й Селифани з'являються від безмежної залежності від узурпаторської влади поміщиків, що прирікають селян на підневільну, виснажливу працю й безпросвітне неуцтво

Але, незважаючи на кріпосницький деспотизм, позбавлення й негоди всупереч розкладницькому моральному впливу панівного класу, простий росіянин народ зберіг у собі найбільшу силу духу. Це народ богатирського розуму, щедрого серця, надзвичайного дарування й непереборного потяга до волі. Прославляючи трудовий народ, Гоголь надає своїй антикріпосницькій поемі оптимістичне звучання

Протягом всієї поеми твердження простого народу як позитивного її героя органічно з'єднується із прославлянням Батьківщини, з етичними й цивільно-патріотичними судженнями, які відбиваються в ліричних відступах автора. Гоголь говорить про «живий і бойком російському розумі», жагуче призиває читачів зберегти в собі теперішні людські почуття, висловлює думки про роль письменника

У поемі Гоголь зображує одночасно два Русь: поместно-оюрократическую й народну, показуючи їхню ворожість. Полум'яно-ліричний відступ про безкрайню любов до Батьківщини, про визнання її великого майбутнього: «Русь! Русь!» переривається грубим окриком фельдъегеря: «От я тебе палашем!..» - так зустрілася прекрасна мрія Гоголя з навколишньою його жахливою самодержавною дійсністю. Поема закінчується гімном російському народу, його могутнім можливостям і великому майбутньому: «ех, птах трійка, хто тебе видумав?» Гімн російському народу - це та позитивна, цивільно-патріотична ідея, що обумовила в «Мертвих душах» і сатиричне викриття правлячого дворянства, і життєстверджуючий оптимізм

Гоголь із надзвичайною силою поетичної майстерності показав мізерність, злиденність замкнутого егоїстичного існування, дуже рельєфно намалював образи людей, погрязших в «тину дріб'язків», повсякденного життя, що не бажають визнавати нічого, крім свого індивідуального, незначного й мертвого миру. Письменник охарактеризував всю жорстокість тої сили, який володіють «хазяї життя», одночасного глибоко оголюючи вдаваність і ефемерність їхньої величі, ілюзорність їхніх подань про життя, про свою могутність. Образи Гоголя розкривають у широкій соціальній перспективі «недвижне» застійне. Художні узагальнення письменника несуть у собі конкретні риси певного часу і яскраво характеризують тих людей, які живуть за чужий рахунок, за рахунок праці інших соціальних груп

Ті, хто живе за рахунок інших, бояться втратити своє привілейоване положення, бояться життєвих змін, не приймають нове, свіже - вони теперішні мертві душі, шлях до живої душі в них дуже довгий, і навряд чи вони здатні його пройти