Фредерик Жоліо-Кюрі затверджувала: «Наука необхідна народу. Країна, що її не розвиває, неминуче перетворюється в колонію». Методика викладання літератури належить до наук, які готовлять для шкіл учителів-словесників. З урахуванням специфіки кожної окремої національної літератури вона є загальною для всіх літератур, тому що відповідає умовам, які визначають її право на існування як окремої наукової дисципліни. Вона має загальні для будь-якої методики викладання літератури об'єкт і предмет наукового дослідження, специфічні методи, суспільну значимість

Об'єктом дослідження методики викладання світової літератури є процес професійної підготовки майбутнього вчителя до викладання світової літератури вшколе.

Предметом дослідження методики викладання світової літератури є зміст, методи, прийоми, види й форми навчальної діяльності, спрямовані на реалізацію освітньо-виховних завдань шкільної дисципліни «Закордонна література».

Методика належить до педагогічних дисциплін і враховує загальні положення педагогічної науки. Вона стосується літературної науки, так її розділ, як історія літератури, теорія літератури, літературна критика

Методика викладання світової літератури визначає коло проблем, які безпосередньо пов'язані з викладанням у школі світової літератури як навчальної дисципліни, досліджує їх і шукає найбільш ефективні способи рішення

Специфічними методами дослідження в області методики можна назвати такі:

1. Критичне засвоєння досвіду закордонної й вітчизняної методики. Використання цього методу допоможе вчителеві узагальнити методичний досвід минул і сучасного, опанувати ним, уміло здійснювати нові самостійні творчі пошуки

2. Масове усне й письмове опитування учнів. Цей метод ґрунтується на многофункциональности, він допомагає вчителеві визначити рівень літературного утворення учнів - знань, умінь і навичок; особливості сприйняття переведених художніх творів; коло читацьких інтересів школярів; особливості літературного розвитку в різних класах, а також загальний рівень викладання літератури в школі. Для застосування цього методу складаються усні й письмові питання й завдання. Розробляються кількісні і якісні критерії оцінки відповідей. Чим більше учнів і класів буде охоплено дослідженням, тим більше буде підстав для ґрунтовних висновків і узагальнень. Цей метод допомагає визначити позитивні моменти й недоліки у викладанні світової літератури, але, не називаючи причин, лише констатує їх.

3. Метод цілеспрямованого спостереження. Застосовуючи цей метод, учитель повинен чітко визначити мета наукового спостереження, зафіксувати окремі факти, побачити їх у розвитку, дії й на основі аналізу зробити висновки. Метод цілеспрямованого спостереження допомагає створити умови для ґрунтовного дослідження розвитку педагогічного процесу відповідно до позначеного вчителем проблемою й гіпотезою. Він може тривати протягом багатьох лет, якщо виникне потреба в спостереженні за певними педагогічними явищами: читацькими інтересами учнів, культурою читання, технікою читання, розвитком умінь аналізувати художній твір і т.п. Використовуючи цей метод, учитель має можливість спостерігати за власною педагогічною діяльністю. Проводячи звичайні уроки за традиційним планом-конспекту, він може коректувати навчальний процес, змінювати його відповідно до обставин, які складаються. Поступово, від уроку до уроку, він перевіряє висунуту робочу гіпотезу й попередні висновки. Метод цілеспрямованого спостереження, на відміну від методу масового усного й письмового опитування учнів, не тільки констатує науково-педагогічні факти, а й виявляє причини їхнього виникнення й розвитку

4. Педагогічний експеримент. Створювати науково обґрунтовану методику викладання світової літератури неможливо лише пасивним спостереженням і фіксуванням фактів. Необхідно робити перевірку старих методичних рекомендацій і виробляти нові, здійснювати розробку наукових критеріїв, аналізувати науково-педагогічні й методичні явища. Для цього й існує метод педагогічного експерименту. Здебільшого він застосовується у формі експериментальних уроків. Головні вимоги до експериментальних уроків розробив В. Голубків у книзі «Методика викладання літератури»:

Для проведення уроку визначаються два паралельних класи зі схожим складом учнів і однаковою підготовкою: один клас призначається для проведення досвіду й називається експериментальним, другий має назва контрольного

□ Для уроку в експериментальному класі ставиться одна точно певна проблема й намечается її рішення; у всім іншому - зміст уроку (тема, план і т.п.) повинен бути однаковим і в експериментальному, і в контрольному класі

Урок повинен стати природним експериментом, тобто проходити у звичайних умовах шкільних занять

□ Він повинен бути максимально якісним і корисним для учнів

□ Уроки як в експериментальному, так і в контрольному класі стенографуються або докладно записуються й колективно обговорюються. Під час порівняння результатів ураховується, як розрізняються між собою класи (по складу, успішності й т.п.). У загальні висновки вносяться відповідні корективи

□ Підрахунок результатів повинен бути максимально об'єктивним і точним. Крім відгуків присутніх на уроках, це може бути вивчення відповідей учнів, їхніх письмових робіт і т. п.

□ Бажано, щоб уроки повторилися в інших паралельних класах і в інших школах. Чим більше таких повторень, тим обоснованнее будуть висновки

Творче використання наукових методів дослідження допомагає направити придбаний досвід на вдосконалення навчально-виховного процесу в школі взагалі й викладання світової літератури зокрема. Узагальнення досвіду роботи вчителів-практиків якісно впливає на розвиток і збагачення новими ідеями методики викладання світової літератури, її теорії й практики

Історія методики простежує шлях розвитку науки, її досягнення й поразки. В XIX ст. методика викладання літератури як навчальна дисципліна входила лише в програми навчальних закладів, які готовили вчителів початкових шкіл. У навчальних планах університетів, які готовили вчителів середніх шкіл, не було ні методичної теорії, ні педагогічної практики. Студенти попадали в гімназії й школи професійно не підготовленими. Кожний учитель самотужки, через проби й помилки, здобував досвід, що згодом міг виявитися помилковим

Особистість учителя, насамперед учителі-словесника, впливає на моральний стан школи, її атмосферу, будить інтерес і любов учнів до мистецтва. Чи живуть у ньому самому невичерпна спрага знань, прагнення до майстерності й щира любов до дітей?! чи Можна в такому випадку розраховувати лише на талант педагога? Ці питання хвилювали не одне покоління вчителів. А. Макаренко приходив до власних висновків: «...Скільки в нас таких особливо талановитих вихователів?

И чому повинен страждати дитина, що потрапив до неталановитого педагога?.. Я на досвіді переконався, що вирішує питання майстерність, що ґрунтується на вмінні, на кваліфікації...».

Введення в навчальні плани вищих педагогічних навчальних закладів вивчення методичної теорії й шкільної практики було значним кроком уперед на шляху професійної підготовки студентів-філологів до викладання літератури вшколе.

Особливе значення в професійній підготовці студентів надається теоретичним основам методики. До найважливіших проблем, які повинні розглядатися в теоретичному курсі, належать: методологічні основи курсу, моральне виховання учнів засобами літератури, специфіка викладання світової літератури, зміст і структура уроків на різних етапах шкільного літературного утворення, вплив мистецтва на творчий потенціал особистості й моральний стан суспільства, формування засобів естетичного засвоєння дійсності й мистецтва, шкільний аналіз літературних творів, поглиблене сприйняття й розвиток емоційної сфери учнів у процесі аналізу, формування вмінь і навичок під час навчальної діяльності, розвиток усної й письмової мови учнів, питання позакласного читання, спілкування вчителя й учнів і др.

Основні теоретичні положення лекційного курсу повинні апробуватися в практичній діяльності студентів: на лабораторних і практичних заняттях, під час педагогічної практики, контрольних, курсових, дипломних робіт, спецсеминаров і т. п.

Як наука, методика викладання світової літератури пов'язана із суміжними науками, які сприяють осмисленню знань, придбаних в інших областях, розвитку вмінь, необхідних у практичній роботі вчителя, а саме:

□ суспільні науки - мотивувати літературні явища історичним розвитком суспільства, вести дискусію, аргументувати свою позицію під час диспуту;

□ науки літературознавчого циклу - аналізувати художній твір, інтерпретувати його, розкривати творчу історію, визначити його місце в історії літератури й т.п.;

□ науки лінгвістичного циклу - визначати роль літератури в розвитку мови й мовлення; володіти різними стилями мови, виявляти стилістичну своєрідність художнього тексту, робити лінгвістичний аналіз і т.п.;

□ педагогіка - вести вчительську діяльність із урахуванням специфіки літературного утворення: учень і особливості його роботи на уроках літератури; урок і його специфіка в системі літературного утворення; формулювання проблемних питань, рішення проблемних ситуацій і ін.;