Мета: розповісти про життєвий і творчий шлях письменника як одного з найталановитіших в українській літературі, розкрити світоглядні позиції як україн­ського митця-патріота й гуманіста; допомогти усві­домити, що оптимізм і життєствердження — важ­ливі духовні цінності буття людини; викликати інтерес до творчості письменника; виховувати лю­бов до життя.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет М. Коцюбинського, фотовиставка «Життя і творчість М. Коцюбинського», виставка творів М. Коцюбинського.

Людську любов, і радощі, й жалі, І совість, що губилась на землі,— І серце взяв, у світ поніс з собою. А. Малишко, «Коцюбинський»

Щось сильне тягне мене до літературної праці —

І літературі я відданий цілою душею.

М. Коцюбинський

ХІД УРОКУ

І. ОрганізаційнийМомент

Іі. МотиваціяНавчальноїДіяльності. АктуалізаціяСуб’єктногоДосвіду

Прокоментувати слова Сергія Єфремова: «Людський дух, жад­ний на правду і поступ, вічно посилає і слатиме нових і нових творців, що й самі без упину йдуть до світла й правди, і ведуть усіх, хто так само не задовольняється буденщиною й прагне ви­щих форм щиролюдського життя. В цьому безупинному шуканні маємо гарантію й нашого розвитку у прийдущі часи».


III. ОголошенняТемиУроку

1. Слово вчителя

Сьогодні ми поговоримо про людину, ім’я якої в дивовижно багатому на літературні таланти часі на межі двох віків — ХІХ і ХХ — було зорею першої величини. Це Михайло Михайлович Коцюбинський. Ще за життя письменника його називають сон­цепоклонником.

Він любив життя, людей, землю, природу, прагнув до пре­красного й шукав його навіть там, де не було.

2. Зачитування епіграфів, записи їх у зошити

IV.ЦілевизначенняУроку

V.СприйманняЙЗасвоєнняНавчальногоМатеріалу

1. Розглядання портрета письменника й фотовиставки

Спогади відомого українського співака Михайла Микити (він зустрічався з М. Коцюбинським у свого вчителя М. В. Лисенка) дають живе уявлення про зовнішній вигляд Михайла Михайло­вича, красу і благородство його душі.

«Найбільше враження,— пише М. Микита,— зробили на мене його великі, замріяні, глибоко проникливі очі. Він мав статну, вище середнього зросту фігуру; красивої форми, чисто, до блиску виголену голову, прекрасні вуса, які йому дуже йшли і прикра­шували його обличчя. Одягнутий був у білий, елегантно поши­тий костюм. Узагалі в його постаті, одязі й манерах було стільки простоти, скромності і в той же час відбивалось якесь внутрішнє благородство і привабливість. Рухи його були скупі, жодного зайвого жесту, голос проникливий, прекрасного баритонового тембру, який запам’ятовувався і глибоко западав у серце. Від першої зустрічі з Михайлом Михайловичем у мене залишилось враження про нього як про надзвичайно розумну, культурну, ви­ховану людину».

2. Слово вчителя

Ніхто не може правдивіше розповісти про людину, зокрема письменника, ніж родичі, друзі, знайомі, твори самого письмен­ника, епістолярна спадщина.

Учитель заздалегідь роздасть учням «ролі» сучасників М. Коцюбин­ського й матеріали спогадів (або учні самі знайдуть ці матеріали в реко­мендованих учителем джерелах). Учні виразно, емоційно, проникливо читають.

Учитель керує цим і при потребі дає коментарі.


Остап Лисенко — музикознавець (син композитора М. В. Ли-сенка): «Досить було хоч раз побачити Михайла Коцюбинського, щоб полюбити його на все життя. Чехов писав, що все в людині повинно бути прекрасним: і обличчя, думка, і одяг».

Саме таким був Коцюбинський.

З повагою й любов’ю ставилися до М. Коцюбинського учні, яких він навчав, селяни, з якими вів сердечні розмови, колеги по праці й творчості. Послухайте спогади Єлизавети Бакші-Мельникової, у родині якої молодий Коцюбинський працював приватним учителем — готував трьох дітей до гімназії.

Є. Бакша-Мельникова: «Ласкавий з дітьми, він зумів зразу за­воювати нашу загальну симпатію, і нам учитись було легко і при­ємно. Михайло Михайлович був не лише нашим учителем, а й ви­хователем та другом. У вільний від навчання час він читав нам доступні нашому розвиткові свої та інших авторів твори і тим розвинув нашу любов до України. Завдяки Михайлові Михайловичу я дуже полюбила все українське: носила український костюм, спі­вала українських пісень, зацікавилась побутом селян…»

Ольга Дорошенко, Чернігівська вчителька: «Дуже проста і мила людина у своєму поводженні, він завжди одягався у зви­чайне європейське вбрання, трохи строго, але елегантно.

Не тільки серед людей, а й удома, серед членів своєї родини, він не допускав будь-якої недбайливості в костюмі і вимагав того ж від дітей і близьких, бо вважав, що культурна людина… завжди повинна бути пристойно й охайно одягненою, а тим більше, коли вона перебуває в суспільстві. Цього вимагає пошана до членів цього суспільства».

Михайло Мочульський, Літературознавець: «Зовнішнім ви­глядом і манерою тримати себе Михайло Михайлович являв собою тип європейця у повному значенні цього слова. Колір об­личчя в нього був смуглявий. Риси — тонкі, красиві. Вдумливе лице оживляли і робили особливо привабливі очі: невеликі чорні, блискучі, як гарячі вуглики».

Ірина Коцюбинська, Донька письменника: «Він любив квіти, із захопленням вивчав їх, ботанічні знання були в нього досить великі. У садочку, що оточував наш будинок, яких тільки кві­тів не було… Батько дуже любив садок і разом з матір’ю наса­джував дерева і квіти».

Володимир Гнатюк, Етнограф: «Квіти — це була його при­страсть і розкіш, і треба було бачити, як його очі іскрилися і гуляли з утіхи, коли переходив царинкою, засіяною сотками


Різних квітів. Не міг здержатись, щоб не запитати когось про їхню місцеву назву, яку не раз записував собі, додаючи до неї й ботанічну назву…

Високоінтелігентний, умів вести і піддержувати всяку роз­мову так, що кожний мав задоволення розмовляти з ним. Усе делікатний, старався ніколи нікого нічим не образити…

До кожного привітний, скромний, нітрошки не зарозумілий, умів увійти в чуже становище, відчути його, зрозуміти чужу душу. Особливо був чулий на чужий біль…

Безкорисний аж до пожертвування, усе робив із внутрішнього переконання, а нічого з інтересу… Гарячий патріот, любив свій край і народ над усе, готов був йому віддати всі свої сили, усі свої знання, весь свій талант…»

3. Лекція

Лекційний виклад матеріалу, який переривається розповідями учнів, які «виконують ролі» сучасників. Усі учні складають тези почутого.

Письменник Денис Лук’янович, захоплюючись, як і всі інші, людяністю, делікатністю й тактом М. Коцюбинського, свої вра­ження про нього підсумував словами: лише такий естет у житті, як він, міг стільки краси внести у свої твори.

Ми зустрічаємо цю красу в його описах землі і неба, пташок, шепоту трав. Неперевершено передав М. Коцюбинський біль і ра­дість, любов і ненависть. Душа його була такою чутливою, що до неї озивалися не лише люди й птахи, а й морська хвиля, ка­мінь, стежка життя, хмара й золоте сонце.

Цей аристократ духу, інтелігент проби народився і виріс не в палаці, а в небагатому будинку дрібного урядовця 17 вересня 1864 року у Вінниці. Одного разу в дитинстві, коли малий Михай-лик захворів, під час марення він раптом заговорив українською мовою. У сім’ї панувала російська, і тому цей факт здивував до­машніх. Після одужання хлопчику розповіли про цю подію, і він ще більше розгорівся цікавістю до українського слова.

У 9 років пробує складати українські пісні на взірець народних, а в 12 років пише повість з фінського життя російською мовою.

Батько часто змушений був міняти роботу. Разом із ним з місця на місце мандрувала й сім’я.

Спогади Михайла Коцюбинського. «Батько мій був сангвінік, з вічними фантазіями, які ніколи не здійснялися, запальний, але добрий чоловік. Мати з більш сталим характером, зі складною, тонкою і глибокою душевною організацією, добра, незвичайно любляча, здатна на самопожертву».


Лекція вчителя. Початкову освіту Михайло здобув удома. З 1875 року навчався спочатку у двокласній Барській школі, а зго­дом упродовж п’яти років — у Шаргородському духовному училищі. Йому виповнилося лише 15 років, коли помер батько. Як старший у сім’ї, Михайло мусив іти заробляти, бо саме на нього лягла від­повідальність за майже сліпу матір, двох сестер і двох братів.

Даючи приватні уроки, навчаючи дітей, навчався й сам. Його університетом стало саме життя — учителювання, близьке зна­йомство з рідним народом на селі, мандрівки дорогами Молдавії та Криму разом з філоксерною комісією…