Мета: ознайомити школярів з життєвим і творчим шляхом М. Стельмаха, з’ясувати особливості програмної автобіографічної повісті; опрацювати ідейний зміст її І та ІІ розділів; розвивати естетичні смаки учнів, увагу, спостережливість, уміння творчо мислити, грамотно висловлювати свої думки, враження; активізувати словник школярів; виховувати почуття пошани до творчості М. Стельмаха, любові до рідної літератури, пунктуальність, прищеплювати інтерес до наслідків власної праці.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет М. Стельмаха, бібліотечка його творів; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань у формі бесіди за питаннями

• Яким, на ваш погляд, повинен бути письменник?

• Твори яких письменників читати цікаво і чому?

• Назвіть роди художньої літератури. (Епос, лірика, драма)

• Чому окремі твори художньої літератури вважають автобіографічними? Наведіть приклади вже вам відомих (О. Довженко — «Зачарована Десна». Елементи автобіографічності є у творі І. Калинця «Хлопчик-фігурка...»)

• Для чого у багатьох творах художньої літератури значна увага приділяється описам природи?

• Чому кожний українець повинен знати звичаї, традиції, обряди свого народу?

• Що ви пам’ятаєте про Я. Стельмаха? Як, на ваш погляд, творчість Я. Стельмаха може бути пов’язана з літературною діяльністю його батька — М. Стельмаха?

III. Оголошення теми, мети уроку. Мотивація навчальної діяльності школярів

IV. Сприйняття і засвоєння учнями навчального матеріалу

Поет доброти і краси, він був невідступним,

Коли мова заходила про непроминущі духовні цінності народу,

Не раз зневажувані, витискувані штучними замінниками.

В. Панченко

Будеш іти межи люди і вибивати іскри...

М. Стельмах

1. Про життєвий і творчий шлях м. стельмаха. матеріал для вчителя

МИХАЙЛО ПАНАСОВИЧ СТЕЛЬМАХ

(1912–1983) Михайло Панасович Стельмах народився в селі Дяківці на Вінниччині. Першою пробудила в хлопчика любов до рідної землі мати. Ганна Іванівна, про яку він так писав в автобіографічній повісті «Гуси-лебеді летять»: «В її устах і душі насіння було святим словом. І хоч не раз вона нарікала на свою мужицьку долю з її вічними супутниками — нестатками й злиднями, проте нічого так не любила, як землю. Мати вірила: земля усе знає, що говорить чи думає чоловік, що вона може гніватись і бути доброю, і на самоті тихенько розмовляла з нею...»

З особливою ніжністю згадував письменник батька, Панаса Дем’яновича, діда Дем’яна — колишнього кріпака, філософа, талановитого майстра; бабусю, яку любив понад усе; дядьку Миколу, якого по-вуличному звали Бульбою,— цих простих, добрих, чесних і невтомних людей, серед яких минуло дитинство Михайлика.

З дитячих років запали в душу хлопчика народні пісні, казки, думи, легенди. А ще полюбив маленький Михайлик книжку. «Якось я швидко самотужки,— згадував пізніше письменник,— навчився читати і вже, на мої дев’ять років, немало проковтнув добра і мотлоху, якого ще не встигли докурити в моєму селі». Та найбільше його захопили дві книжки — «Кобзар» Тараса Шевченка і «Тарас Бульба» Миколи Гоголя. Перші літери хлопчик вивів виструганою з кленової гілочки ручкою і бузиновим чорнилом.

Коли Михайлику було дев’ять років, його віддали до школи. Хлопчик на той час вмів уже читати і писати, тому його відразу прийняли до другого класу. Сім’я постійно відчувала матеріальні нестатки, жити було важко, вчитися теж. На всю родину Стельмахів були одні чоботи, тому часто взимку батько носив Михайлика до школи на руках, загорнувши його у якусь теплу одежину.

Після закінчення початкової сільської школи Михайло Стельмах вступив до школи колгоспної молоді, а в 1928 році оголосив молодіжну бригаду, з колишніх наймитів. Від зорі до зорі працює він у полі, а в душі плекає мрію: бути вчителем. Спершу майбутній письменник навчається у Вінницькому педагогічному технікумі, а в 1933 році перший у Дяківцях закінчив Вінницький педінститут. Дві зими учителював у школах рідного Поділля, збирав усну народну творчість, пробував писати. Перші його поезії надруковано в 1936 році.

Загальне визнання принесли письменникові романи «Велика рідня» та «Кров людська — не водиця».

Цілу бібліотечку складають книжки Михайла Стельмаха для наймолодших читачів: «Жнива», «Колосок до колоска», «Живі огні», «Весна-весняночка», «У сестрички дві косички», «В їжачковім вітряку», «Як журавель збирав щавель», «Маленька Оленка», «Бурундукова сім’я», «Заячий секрет», «Цапків урожай», «Журавель», «Ой весна-зоряночка», «Чорногуз приймає душ», «Літо-літечко», «У бобра добра багато» та інші. Заслуговує на увагу і казка про кмітливу дівчинку «Маленька Оленка».

Крім прози та поезії, писав п’єси і сценарії для кінофільмів. Помер М. Стельмах на сімдесят другому році життя 27 вересня 1983 року.

2. Теорія літератури

2.1. Автобіографічний твір.

Автобіографія (від гр. аиіоз — сам, Ьіоз — життя, §трко — пишу) — опис автором свого особистого життя; художній життєпис. Від мемуарів або щоденника відрізняється наявністю елементів вимислу та узагальнення.

Якщо у художньому творі автор використовував події свого особистого життя як вихідний матеріал, опрацьований ним, такий твір називається автобіографічним.

2.2. Символ (від гр. зутЬоІогі) — предмет або слово, яке умовно виражає суть певного явища (скажімо, хліб-сіль — символ гостинності). Предмет, тварина. Знаки стають символами, коли їх наділяють додатковим, винятково важливим значенням (наприклад, хрест став символом християнства, а свастика — знак швидкоплинного часу — символом фашизму). Значення символу домислюється, тому його сприйняття залежить від читачів. Символ багатозначний. Порівняно з алегорією символ більш багатозначний, широкий, дає велику свободу тлумачень. В цілому ж алегорія та символ дуже близькі.

3. М. Стельмах «Гуси-лебеді летять...» (1963 р.)

3.1. Передумова написання тексту.

Дійшовши свого полудня віку, Михайло Панасович Стельмах написав повість про власне дитинство — «Гуси-лебеді летять». Роботу над нею письменник датував 1963–1964 роками. Проте спогади про все, що було відчуто і пережито в ранні літа, які проминули в селі Дяківці (тепер це Літинський район Вінницької області), пам’ять про рідних і односельців, про події, що пройшли колись перед очима, видно, взяли в полон надто сильно. Отож, у 1966 році з’явилася ще одна автобіографічна повість — «Щедрий вечір», у якої знову ожили добре знайомі читачам герої попереднього твору.

Отже, за роботу над оповіддю про дитинство Михайло Панасович узявся, досягнувши свого творчого віку.

У творі М. Стельмах показав лад сільського життя з його естетикою, педагогікою й етикою не в якомусь законсервованому стані, а в складній історичній динаміці — під колючими вітрами часу (1921–1922 роки).

Михайло Панасович у повісті малює людей і обставини так, як він їх побачив, запам’ятав, зрозумів.

3.2. Цю повість М. П. Стельмах присвятив своїм батькам — «з любов’ю і зажурою».

3.3. Події, які відображені у творі.

Тільки-тільки відлютувала громадянська війна. Через село хвилями прокочувалися червоні козаки, гетьманці, січові стрільці, петлюрівці, пройшло, відступаючи військо Пілсудського. У лісах іще блукають ті, кого голова комнезаму дядько Себастіян називає бандитами. З Херсонщини прибивається виснажена жінка з дитиною,— там голод. Про голод у південних селах говорять дядьки в своїх стихійних «політбесідах», згадуючи і про підступну «багряницю», Антанту, розруху. «Рощот панам» вони вже дали — поміщицькі маєтки, економії розгромлено, ще «коли настала революція». Незаможники тепер ведуть суперечки про землю, їм якраз нарізають ділянки з колишнього панського поля.

Цікаво коментує розвиток подій церковний староста, який до нової влади ставиться недовірливо, причому деякі його критичні репліки влучають у ціль досить точно: «...колись усі були люди, а тепер стали — куркулі, середняки і злидні»; «...що було моїм, то було моїм, а тепер ніхто не добере, де моє, де твоє, а де наше».

3.4. Герої твору, їх розподіл.

Михайлик, його мати та батько, дід і баба, попова наймичка Мар’яна, дівчина Люба, кобзар Левко, майстер на всі руки дід Дем’ян, ну і, звичайно, дядько Себастіян — це полюс добра. А полюс зла — улізливий кар’єрист Юхрим Бабенко, «скупий рицар» дядько Володимир, дядько Сергій з його «темною душею»...

3.5. Тема: зображення життєвої долі українського села першої половини ХХ століття, епізодів з власного дитинства М. Стельмаха, коли він був дев’яти-десятирічним хлопчиком.

3.6. Ідея: автор закликає не бути «холоднооким», уміти бачити красу, любити рідну землю, що «така свіжа, така м’яка, мов колиска», «щоб люди мали людяність у серці, хліб на столі і не журились».

3.7. Особливості твору:

• розповідь від першої особи;

• автобіографічність;

• символічний образ гусей-лебедів;

• зв’язок з народознавством;

• наявність ліричних відступів (розмірковування хлопчика над власними вчинками, поведінкою інших людей, сприйняття ним оточуючого світу; розповідь про минуле життя інших героїв).

4. Опрацювання і розділу твору

4.1. Вступне слово вчителя.