Мета: ознайомити учнів із життям і творчою спадщиною

Письменника-гумориста; розвивати почуття коміч­ного; виховувати любов до спадщини Остапа Вишні, прагнення поглибити знання шляхом самостійного читання творів та літератури про творчість письмен­ника і його життя.

Тип уроку: комбінований.

Обладнання: портрет Остапа Вишні, виставка творів письменника, мультимедійний додаток «Життя і творчість Остапа Вишні», схема аналізу епічного твору, план-зразок характеристики художнього образу-персонажа.

Перебіг уроку

І. ОрганізаціяКласу

ІІ. МотиваціяНавчальноїДіяльності. ОголошенняТемиЙМетиУроку

ІІІ. АктуалізаціяОпорнихЗнань. ЛанцюжокДумок

Що спільного у Валер’яна Підмогильного з А. Франсом, Оноре де Бальзаком, Гі де Мопассаном?

ІV. ПеревіркаДомашньогоЗавдання

1. Аналіз роману В. Підмогильного «місто» за поданою схемою

1. Короткі відомості про автора (насамперед ті, що допоможуть краще зрозуміти специфіку аналізованого твору).

2. Історія написання та видання роману.

3. Життєва основа (реальні факти, які стали поштовхом і мате­ріалом для твору).

4. Жанр.

5. Конфлікт. Тема, ідея, проблематика твору.

6. Композиція твору, особливості сюжету, їхня роль у розкритті проблем.




7. Значення позасюжетних елементів.

8. Система образів, їхня роль у розкритті проблем твору. При­йоми творення характерів. Художні деталі.

9. Мовностильова своєрідність твору.

10. Підсумок (художня цінність твору, його місце в доробку автора та в літературі, сприйняття цього твору критиками й сучас­никами письменника та його пізніше прочитання).

2. Характеристика образів-персонажів за планом

1. Вступ. Місце персонажа в системі образів твору.

2. Головна частина. Характеристика персонажа як певного соці­ального типу.

• Соціальне й матеріальне становище.

• Зовнішній вигляд.

• Своєрідність світосприймання й світогляду, коло розумових інтересів, схильностей і звичок.

• Характер діяльності й основних життєвих устремлінь.

• Уплив на навколишній світ (основна сфера, види й типи впливу).

3. Область почуттів:

• тип ставлення до оточуючого;

• особливості внутрішніх переживань;

• авторське ставлення до персонажа.

4. Які риси особистості героя виявляються у творі:

• за допомогою портрета;

• в авторській характеристиці;

• через характеристику інших дійових осіб;

• за допомогою передісторії або біографії;

• через ланцюг учинків;

• у мовній характеристиці;

• через «сусідство» з іншими персонажами;

• через навколишнє оточення.

5. Висновок. Яка суспільна проблема привела автора до ство­

рення цього образу?

V. СприйняттяЙЗасвоєнняНовогоМатеріалу 1. слово вчителя

Остап Вишня… Під таким ім’ям увійшов у літературу незрів­нянний сміхотворець Павло Михайлович Губенко, видатний май­стер слова й великий громадянин. «Читаючи Остапа Вишню, народ і усміхався, і повнився радістю, і печалився, і обурювався — бага­тьох і багатьох струн його душі торкалося вишнівське людяне, мудре, гостре й ніжне слово».


2. Вивчення життєвого й творчого шляху Остапа Вишні

Народився Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) 13 лис­топада 1889 р. на хуторі Чечва біля містечка Грунь Зіньківського повіту на Полтавщині (нині Охтирський район Сумської області) в багатодітній селянській сім’ї.

Закінчив початкову, потім двокласну школу в Зінькові, згодом продовжив навчання в Києві, у військово-фельдшерській школі, після закінчення якої (1907 р.) працював фельдшером — спочатку в армії, а з часом — у хірургічному відділі лікарні Південно-Західних залізниць. Та, як згадував письменник, він не збирався присвятити себе медицині — тож, працюючи в лікарні, старанно «налягав» на самоосвіту, склав екстерном екзамен за гімназію і в 1917 р. вступив на історико-філологічний факультет Київ­ського університету; однак скоро залишив навчання й присвятив себе журналістській і літературній праці.

1919 р. П. Губенко, як і чимало ентузіастів відродження на­ціональної культури, потрапляє до Кам’янця-Подільського, вес­ною 1920 р. повертається до Києва. Восени його заарештовують. Утім, не виявивши «компромату» в діях П. Губенка ні за гетьман­щини, ні за петлюрівщини, його випускають із в’язниці у квітні наступного року.

П. Губенко стає працівником республіканської газети «Вісті ВУцВК» (редагував її В. Блакитний), а кількома місяцями піз­ніше — і відповідальним секретарем «Селянської правди» (редагу­вав С. Пилипенко), на сторінках якої 22 липня 1921 р. під фейле­тоном «Чудака, їй-богу!» уперше з’явився підпис «Остап Вишня».

Журналістська діяльність стала своєрідним джерелом щоден­ної школи життя. Молодому сатирикові не бракувало життєвих спостережень, комічних барв і жаги творчості — саме тому він мало не щодня міг виступати на сторінках «Вістей», «Селянської правди» та інших видань з усмішками, фейлетонами чи й просто з лаконічними ущипливими відгуками на ту чи іншу подію.

Слово гумориста користувалося дедалі більшою популяр­ністю. Виходять одна за одною й збірки усмішок письменника: «Діли небесні» (1923), «Кому веселе, а кому й сумне» (1924), «Реп’яшки», «Вишневі усмішки (сільські)» (1924), «Вишневі усмішки кримські» (1925), «Щоб і хліб родився, щоб і скот пло­дився», «Лицем до села», «Українізуємось» (1926), «Вишневі усмішки кооперативні», «Вишневі усмішки театральні» (1927), «Ну, й народ», «Вишневі усмішки закордонні» (1930); двома виданнями (1928 і 1930) побачило світ зібрання «Усмішок» у чоти­рьох томах тощо. Загалом же протягом десяти років українською




Мовою (якщо брати до уваги й численні перевидання) з’явилося близько ста книжок вишнівської сатири й гумору, твори гумо­риста друкуються в перекладах російською та іншими мовами братніх народів Радянської країни, тираж їх досягав, як на той час, колосальної цифри…

26 грудня 1933 р. Остапа Вишню було заарештовано; 23 лютого 1934 р. судова «трійка» визначила міру покарання — розстріл, а 3 березня рішенням колегії ОДПУ його замінили десятирічним ув’язненням. Письменник відбував ці строки в Ухті, Комі АРСР, на руднику Еджит-Кирта — був на різних роботах, якийсь час працював фельдшером, плановиком у таборі, у редакції багато­тиражки Ухтпечтабору «Северный горняк». У своїй «захалявній» книжечці гуморист із гіркотою писав: «Сиджу я й працюю в редак­ції «Сев[ерный] гор[няк]». Переписую лагкорівські замітки — готую їх до друку».

Для формування й становлення письменницького таланту Остапа Вишні неабияке значення мали певні біографічні чин­ники. Дитинство гумориста, як уже згадувалося, пройшло на Пол­тавщині, де особливо відчувалися любов і шана до славетних земляків-класиків І. П. Котляревського й М. В. Гоголя (творами останнього майбутній письменник захоплювався вже в шкільні роки); змалечку пізнавав Павло Губенко всі премудрості селян­ського буття, навіч бачив яскраві типи людей праці, захоплю­вався їхньою соковитою мовою, у якій часто озивалася дотеп­ність народного гумору.

Робота в пресі стала своєрідним продовженням, уже на вищому рівні, громадянської зрілості, цієї щоденної школи життя, що її сумлінний і спостережливий літератор проходив зі справді винятковою невтомністю. Молодому журналістові й письменнику Остапові Вишні вистачало життєвих спостережень і комічних барв — саме тому він мало не щодня міг виступати на сторінках «Вістей», «Селянської правди» та інших видань з усмішками, фейлетонами чи й просто з лаконічними ущипливими відгуками на ту чи ту конкретну подію. Його слово користувалося незви­чайною популярністю.

1934 р. видатний гуморист був незаконно репресований і зміг повернутися до літературної праці лише в 1944 р. Першим твором, що знаменував повернення письменника, стала «Зенітка», опублі­кована в газеті «Радянська Україна» 26 лютого 1944 р., — вона обійшла всі фронти, часто читалася по радіо, викликаючи теплу усмішку в бійців і трудівників тилу та додаючи їм віри в близьку перемогу над ворогом. Як і раніше, Остап Вишня всім серцем




Сприймає турботи й клопоти народні — економічні, політичні, морально-виховні, культурно-мистецькі, що сповна засвідчують його книжки усмішок «Зенітка» (1947), «Весна-красна» (1949), «Мудрість колгоспна» (1952), «А народ воювати не хоче» (1953), «Великі ростіть!» (1955), «Нещасне кохання» (1956) та інші.

Гуморист працює над перекладами творів російської та світо­вої класики — М. Гоголя, А. Чехова, О. Сухово-Кобиліна, Марка Твена, О’Генрі, Б. Нушича, Я. Гашека, Я. Неруди, російських радянських письменників.