Життя, по Толстому, розбивається на плин висхідне й спадне, на відцентрове й доцентрове. Кутузов, якому відкритий закономірний хід світових подій і який завдяки народному моральному почуттю прозріває волю «провидіння», стає класичним втіленням доцентрових сил історії

Відцентрові сили історії одержують граничне втілення в особистості Наполеона, цього «надлюдини». Він не почуває внутрішньої необхідності в явищах життя, вірить лише в силу своєї одиничної волі, уявляє себе творцем історії, вождем і володарем народів, але в дійсності лише «іграшка долі», «ничтожнейшее знаряддя історії». Він очолює історичні сили, ложно спрямовані й тому приречені. Товстої зрозумів внутрішню несвободу індивідуалістичної свідомості, втіленого в особистості Наполеона, тому що справжня воля завжди пов'язана з виконанням закону, з добровільним підпорядкуванням волі «вищої мети». Товстої, таким чином, продовжував пушкінські традиції, викриваючи той ідеал безмежної волі, що приводив до романтичного індивідуалізму, до культу сильної й гордої особистості

По розумінню Толстого, Наполеон і Кутузов - виразники історичних тенденцій часу. Мудрий Кутузов, вільний від страстей марнославства й честолюбства, легко підкорив свою волю волі «провидіння», тобто пропрівали «вищі закони», що керують рухом людства й тому став представником народної визвольної війни. Наполеон же, завдяки повній байдужості до людини й відсутності морального почуття, був поставлений історією на чолі загарбницької війни. Завдяки суб'єктивним якостям Наполеон обирається виразником сумної історичної необхідності - «руху народів із заходу на схід», у результаті якого відбулася загибель наполеонівської армії. Наполеон, за словами Толстого, призначений був «провидінням на сумну, невільну роль ката народів», виконував «ту жорстоку, сумну й важку, нелюдську роль, що йому була призначена».

Продовжуючи пушкінські традиції («геній і лиходійство - дві речі неспільні»), Толстой зображує Наполеона «маленьким» людиною, розум і совість якого безнадійно потьмарені. Кутузов і Наполеон, таким чином, незалежно від своїх суб'єктивних намірів і разумений, обоє виконують завдання сверхличную. При цьому один уявляє себе героєм, володарем народів, від волі якого залежать їхньої долі, іншої взагалі нічого не думає про себе, не має ніякого значення, а лише мудро керує моральним духом довіреного йому війська

Проблема волі й необхідності стає для Толстого проблемою співвіднесення особистості й народу в історії. Воля розуміється як реалізація необхідності, як приведення індивідуальної волі в згоду з волею народу. Коли людина стає втіленням народної волі, він знаходить справжню волю. Сваволя засуджується як переоцінка можливостей власної особистості, як неповага до загального - історії, народу й особливостям його життя

Значення великої особистості Толстой думає в прозрінні» народного змісту подій, тобто у відчутті історичної необхідності, що відбувається, як нулі «провидіння». Великі люди, вожді людства, подібно Кутузову своєї народне моральне почуття, що носять у груди, досвідом і свідомістю вгадують найближчі вимоги історичної необхідності. Солдати теж якось почувають ці вимоги й задовольняють їх, борючись із ворогом за національну незалежність батьківщини. Солдати вільно й цілком свідомо здійснюють історичну місію, звертаються до «дрюка народної війни», до організації партизанських загонів. Зумовленість, як рух по об'єктивно існуючих законах, реалізується через вільну діяльність людей

Перш ніж перейти до зображення переможної Вітчизняної війни 1812 року, Толстой звертається до «епохи наших невдач і нашого сорому», тобто до військових подій 1805 року. Акцентуючи ідею добутку, Толстой писав: «Коли причина нашого торжества була не випадкова, але лежала в сутності характеру російського народу й війська, то характер цей повинен був виразитися ще яскравіше в епоху невдач і поразок» (13; 54). Російська армія виявилася на території держави, що изменили Росії, що вступили в змову з його супротивником - Наполеоном. Російським військам загрожував повний розгром. Але Кутузов знайшов вихід, доручивши нечисленному загону Багратіона затримати головні сили наполеонівської армії, прикрити собою відступ російських військ. Загін мав успіх завдяки геройським діям капітана Тушина. Війна 1805 року антинародна, мети війни не збігалися з інтересами народу, проте російські солдати й на чужій території виявили стійкість і витривалість, внутрішня моральна мужність. У день Шенграбенского бою на батареї Тушина панувало загальне пожвавлення, позначилися національні особливості російських солдатів, їхня зовнішня холоднокровність, добре, «веселе» стан духу, внутрішня зібраність, готовність до боротьби. Аустерлицкое поразка в зображенні Толстого стає ганьбою російсько-австрійського генералітету, а не російської армії. Викривається пруссько-австрійська вояччина в тупості й бездарності

У зображенні війни 1812 року, як указує Д. С. Лихачов, Толстой був пов'язаний з багатовіковою національно-художньою традицією, тому що він був «національним художником, гігантом, що виражає етичні погляди народу, що зложилися за багато сторіч»12. Найбільші військові повісті, починаючи з XIII століття, після навали Батия, присвячені не завойовницьким війнам, а оборонним «у межах російської землі». Моральний кодекс війни, заповіданий нам російською історією й древньою російською літературою, став кодексом і Толстого, що органічно вбрав народну концепцію визвольної війни. Д. С. Лихачов роз'ясняє: «У Толстому сильна свідомість того, що правда завжди тріумфує над силою, тому що моральна правда сильніше будь-якої грубої сили. Саме ця філософія лежить і в основі історичного зображення навали Наполеона й в остаточному підсумку його вигнання. Її не було й не могло бути в жодній з робіт з філософії історії, які читав Толстой, де закони історії єдині для всіх - нападаючих і обороняющихся».

Головне в «Війні й світі» - це геройська стійкість російських солдатів, моральна велич простих людей, органічно зв'язаних один з одним свідомістю своєї правоти в боротьбі з ворогом-загарбником. Звичайно, як пише Сабурів, «Війна й мир» є національно-героїчною епопеєю, оскільки військова героїка виходить за межі народних сцен, а все історичне оповідання в цілому ведеться в плані широкого національного охоплення. Але епопея переростає в народну, оскільки в оповідання утягується вся народна маса, захоплена потоком великих подій 1812 року, і всі герої добутку, поглинаються загальним народним життям

Народна героїка Вітчизняної війни 1812 року проявляється в першому військовому епізоді - у боротьбі за Смоленськ із французами. Про велич народного духу Андрій Болконский так говорить Пьеру Безухову напередодні Бородінського бою: «...ми в перший раз билися там за Російську землю... у військах був такий дух, якого ніколи я не бачив...». Зображується маса людей, міських жителів, обійнятих єдиною тривогою, однією турботою. З них і розбагатілий двірник Ферапонтов, не далекий російській національній самосвідомості, що, побачивши солдатів у своїй крамниці, що насипали в мішки й ранці пшеничне борошно й соняшники, крикнув їм і при цьому «зареготав ридаючим реготом»: «Тягни всі, хлопці! Не діставайся дияволам... зважилася Рассея!»