Доля Григорія стала символом трагічних доль російського козацтва. І тому, простеживши весь життєвий шлях Григорія Мелехова, починаючи з історії роду Мелехових, можна не тільки розкрити причини його лих і втрат, але й наблизитися до розуміння сутності тієї історичної епохи, чий глибокий і вірний вигляд ми знаходимо на сторінках Тихого Дону, можна багато чого усвідомити в трагічній долі казачеств і російського народу в цілому. Григорій чимало успадкував від свого діда Прокофия: запальний, незалежний характер, здатність до ніжної, самозабутньої любові. Кров бабки туркені виявилася не тільки в зовнішньому вигляді Григорія, але й у його жилах, і на полях боїв, і встрою.

Вихований у кращих традиціях російського козацтва, Мелехов змолоду беріг козачу честь, що розуміє їм ширше, ніж просто військова доблесть і вірність боргу. Основна його відмінність, від простих козаків, полягало в тім, що його моральне почуття не дозволяло йому не ділити свою любов між дружиною й Ксенією, не участвовать у козачих грабежах і розправах. Створюється таке враження, що ця епоха, що посилає Мелехову випробування, намагається знищити, або зломити непокірливого, гордого козака. Першим таким випробуванням стає для Григорія його пристрасть до Ксенії: він не приховував свої почуття, готовий був відповісти за свою провину в козачому середовищі. На мій погляд, було б набагато гірше, якби він, юний козак, тайкома навідувався до Ксенії. Коли ж він зрозумів, що не в змозі порвати остаточно з колишньою коханкою, залишає хутір і йде із Ксенією в Ягідне, нехай не відповідаючи розхожому образу козака, але все-таки прислухавшись до свого морального почуття й не відмовившись від самого себе. На війні, чесно виконуючи свій козачий борг, Григорій не ховався за спинами товаришів, але й не хвастався безрозсудною хоробрістю. Чотири Георгіївських хрести й чотири медалі от коштовне свідчення того, як тримав себе Мелехов на війні. Григорій Мелехов виділявся в середовищі інших козаків, хоча й позбавлений надлюдського нальоту, яким автори звичайно наділяють своїх головних героїв. Неминучі вбивства, які Григорій робить у бої, відбуваються їм холодною зброєю, що значить у рівному бої. Він ще довго себе дорікав і не міг собі простити вбивство беззбройного австрійця

Йому противне насильство й тим більше вбивство, по тому що сутність характеру Григорія любов до всього живого, гостре відчуття чужого болю. Всі, про що він мріє повернуться в рідний курінь, зайнятися улюбленим господарством. Але він козак, що вдостоївся за свою доблесть офіцерського звання, що з молоком матері вбрав неписані козачі подання про честь і борг. Це й визначило трагічну долю Мелехова. Він змушений розриватися між тягою до рідної землі й боргом воїна, між сім'єю й Ксенією, між білими й краснимиразговор з Ведмедиком Кошовим як не можна краще показав трагічну безвихідність того фатального кола, у який потрапив Мелехов всупереч своїй волі: Коли б тоді на гулянці мене не збиралися вбити червоноармійці, я б, може, і не брав участь би в повстанні. Не був би ти офіцером, ніхто б тебе не торкав. Коли б мене не брали на службу, не був би я офіцером Ну, це довга пісня! Трагедія Григорія Мелехова це трагедія російського козацтва в цілому. На чиїй би стороні козаки не воювали, їм хочеться одного: повернутися в рідний хутір, до дружини й дітей, орати землю, звістки своє господарство. Але вихор історії ввірвався до них у курені, зірвавши козаків з рідних місць і кинувши їх у саме пекло братовбивчої війни, війни в ім'я ідеалів, малозрозумілих, а те й далеких більшості простих козаків. Однак як би не мотала козака війна, якщо не омертвіла його душу, те жива в ній туга за землею, по рідному хуторі. Із чорної випаленої пожежами степом порівнює Шолохов життя Григорія наприкінці його шляхи

Сильна, смілива людина стала легкою тріскою в бурхливому океані історичних змін. От вона - толстовська незначність особистості в історії. Але як би не був великий трагізм що відбувається, надію вселяє остання символічна картина батько й син, а навкруги весело зеленіє моріг, тріпотять над нею в блакитному небі незліченні жайворонки, пасуться на кормовій зеленці пролітні гусаки, і в'ють гнізда, що осіли на літо стрепета