Натура Тетяни не многосложна, але глибока й сильна. Тетяні, на думку Бєлінського, немає цих хворобливих протиріч, якими страждають занадто складні натури; Тетяна створена начебто вся з одного цільного шматка, без усяких прироблень і домішок. Все життя її перейняте тою цілісністю, тією єдністю, що у світі мистецтва становить найвище достоїнство художнього твору. Жагуче закохана, проста сільська дівчина, потім світська дама - Тетяна у всіх положеннях свого життя завжди та сама; портрет її в дитинстві так майстерно написаний поетом, згодом є тільки розвиненим, але не изменились. Дика, сумна, мовчазна,

  • Як лань лісова, боязка,
  • Вона в сім'ї своєї рідний
  • Здавалася дівчинкою чужої.
  • Вона милуватися не вміла
  • До батька, ні до матері своєї;
  • Дитя сама, у юрбі дітей
  • Грати й стрибати не хотіла,
  • И часто цілий день одна
  • Сиділа мовчачи у вікна.

Пальці Тетяни не знали голки, і навіть дитиною вона не любила ляльок, і їй далекі були дитячі витівки; їй був нудний і шум і дзвінкий сміх дитячих ігор; їй більше подобалися страшні оповідання в зимовий вечір. І тому вона незабаром пристрастилася до романів, і романи поглинули все життя її. «Тетяна - істота виняткове, натура глибока, любляча, жагуча»,( - пише критик. Любов для неї могла бути або найбільшим блаженством, або найбільшим нещастям життя, без усякої примирливої середини. Тетяна спокійна, але, проте, жагуче й глибоко любила б свого чоловіка, цілком пожертвувала б собою дітям, вся віддалася б своїми материнськими обов'язками не по розуму, а знову по страсті, і в цій жертві в строгому виконанні своїх обов'язків знайшла б свою найбільшу насолоду, своє верховне блаженство. Тетяна не уникала сумної долі підпасти під розряд ідеальних дівши, про які ми говорили. Правда, ми сказали, що вона представляє собою колосальне виключення у світі подібних явищ, - і тепер не відмикається від своїх слів

Тетяна збуджує не сміх, а живе співчуття, але це не тому, що вона зовсім не походила на «ідеальних дів», а тому, що її глибока, жагуча натура заслонила в ній собою все, що є смішного й вульгарного в ідеальності цього роду, і Тетяна залишилася естественною, простою в самій штучності й потворності форми, що повідомила їй навколишня неї дійсність

Увесь внутрішній світ Тетяни полягав у спразі любові; ніщо інше не говорило її душі; розум її спав. Дика рослина, цілком представлене самому собі, Тетяна створила собі своє власне життя, у порожнечі якої тим мятежнее горів її внутрішній вогонь, що пожирав, що її розум нічим не був зайнятий. Тетяна, за словами Бєлінського, не могла полюбити Ленского й ще менш могла полюбити кого- нибудь із відомих їй чоловіків; вона так добре їх знала, і вони так мало представляли їжі її екзальтованій, аскетичній уяві

Розмова Тетяни з нянею - чудо художньої досконалості! Це ціла драма, перейнята глубокою истиною. У ній дивно вірно зображена російська панянка в розмові її пристрасті, що млоїть. Здавлене усередині почуття завжди поривається назовні, особливо в перший період ще нової, ще недосвідченої пристрасті. Тетяна раптом вирішується писати до Онєгіна: порив наївне й шляхетний; але його джерело не у свідомості, а в несвідомості: бідна дівчина не знала, що робила. Після, коли стала знатною баринею, для неї зовсім зникла можливість таких наївно - великодушних рухів серця...

Лист Тетяни, звело з розуму всіх російських читачів, коли з'явився третій розділ «Онєгіна». Початок листа превосходно: воно перейнято простим щирим почуттям; у ньому Тетяна є сама собою. Усе в листі Тетяни істинно, але не все просто. Сполучення простоти з истиною становить вищу красу й почуття, і справи, і вираження... Не можна не бажати про поета, що бачить себе примушеним, у такий спосіб виправдувати свою героїню перед суспільством - і в чому ж? - у тім, що становить сутність жінки, її краще право на існування - що в неї є серце, а не порожня яма, прикрита корсетом!.. І всього сумніше в цьому те, що перед жінками особливо намагається він виправдати свою Тетяну... «І так, у Тетяні, нарешті, відбувся акт свідомості; розум її прокинувся. Вона зрозуміла, нарешті, що є для людини інтереси, є страждання й уболівай, крім інтересу страждань і вболівай любові. Відвідування будинку Онєгіна й читання його книг приготували Тетяну до переродження із сільської дівчинки у світську даму, що так здивувало й уразило Онєгіна

Життя жінки по перевазі зосереджена в житті серця; любити - виходить, для неї жити, а жертвувати - значить любити. Для цієї ролі створила природа Тетяну; але суспільство перестворила її...» пише Бєлінський. Тетяна це- портрет на весь зріст. Тетяна це - тип росіянці жінки

Тетяна, на думку істота виняткове, натура глибока, любляча, жагуча. Любов для неї могла бути або найбільшим блаженством, або найбільшим нещастям життя, без усякої примирливої середини. При счастии взаємності любов такої жінки- рівне, світле полум'я; у противному випадку- завзяте полум'я, якому сила волі, може бути, не дозволить прорватися назовні, але яке тим разрушительнее й пекуче, чим більше воно здавлено всередині.

Щаслива дружина, Тетяна спокійно, але проте жагуче й глибоко любила б свого чоловіка, цілком пожертвувала б собою дітям, але не по розуму, а знову по страсті, і в цій жертві, у строгому виконанні своїх обов'язків знайшла б свою найбільшу насолоду, своє верховне блаженство «Це чудове з'єднання грубих, вульгарних забобонів зі страстию до французьких книжок і з повагою до глибокого утвору Мартина Задеки можливо тільки в росіянці жінці

Увесь внутрішній світ Тетяни полягав у спразі любові, ніщо інше не говорило її душі, розум її спав...»,- писав критик

На думку Бєлінського, для Тетяни не існував теперішній Онєгін, якого вона не могла не розуміти, не знати, по цьому що вона й саму себе так само мало поні- мала й знала, як і Онєгіна. «Тетяна не могла полюбити Ленского й ще менш могла полю бити кого-небудь із відомих їй чоловіків: вона так добре їх знала, і вони так мало представляли їжі її екзальтованій, аскетичній уяві... »,- повідомляє Бєлінський. «Є істоти, у яких фантазія має набагато більше впливу на серце... Тетяна була з таких істот»,- затверджує критик